Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.08.2020 року у справі №2-982/2005

УХВАЛА

Іменем України

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-982/2005

провадження № 61-10374ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2005 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь позивачки на утримання доньки ОСОБА_3,2005 року народження, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму щомісяця, прочинаючи з 27 жовтня 2005 року і до повноліття дитини.

Не погоджуючись з даним рішенням, 21 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Разом з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 надано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2005 року.

В обґрунтування вказаного клопотання, ОСОБА_1 посилається на те, що про вказане рішення він дізнався у судовому засіданні, яке відбулося 08 травня 2020 року під час розгляду його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відповідач зазначає, що починаючи з 02 грудня 2005 року та по 08 травня 2020 року йому не було відомо щодо існування та вирішення його справи Менським районним судом, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи відповідних доказів, про ознайомлення (вручення) рішення суду.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2005 року, на підставі пунктів 1, 2 ч.2 ст.358 ЦПК України.

Апеляційний суд виходив з того, що при подачі апеляційної скарги 21 травня 2020 року ОСОБА_1, пропустив строк на апеляційне оскарження (15 років), вказані обставини для поновлення строку були неповажними та не давали підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду від 02 грудня 2005 року.

Обставин непереборної сили, внаслідок яких ОСОБА_1 пропущено строк апеляційного оскарження не зазначено.

13 липня 2020 року, засобами поштового зв'язку, до Верховного Суду подана касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати це судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив письмові докази щодо повідомлення його судом першої інстанції, на підставі чого неправомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження, що перешкоджає його доступу до правосуддя.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини 2 статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, виходячи з аналізу частини 2 статті 358 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми.

Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ч. 1 ст. 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, оскаржуване рішення було постановлене судом першої інстанції - 02 грудня 2005 року.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 посилався на те, що про оскаржуване рішення він дізнався у судовому засіданні, яке відбулося 08 травня 2020 року під час розгляду його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відповідач звертає увагу, що починаючи з 02 грудня 2005 року та по 08 травня 2020 року йому не було відомо щодо існування та вирішення його справи Менським районним судом, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи відповідних доказів, про ознайомлення (вручення) рішення суду. а.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи. Зокрема відповідача було повідомлено про розгляд справи за адресою: АДРЕСА_1 двічі (а. с.13,13-а) та за адресою: с. Ясенове-1, Любастівський р-н, Одеська обл. (а. с.14), проте в судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча відповідач зареєстрований в с. Ясенове-1 з 13 липня 2004 року (а. с.31).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження, вказані обставини для поновлення строку були неповажними та не давали підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду від 02 грудня 2005 року. Обставин непереборної сили, внаслідок яких ОСОБА_1 пропущено строк апеляційного оскарження не було зазначено.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа "Олександр Шевченко проти України" рішення від 26 квітня 2007 року, справа "Трух проти України" рішення

від 14 жовтня 2003 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.

За таких обставин, відмова у відкритті апеляційного провадження є законною та обґрунтованою, оскільки відповідає частині 2 статті 358 ЦПК України.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та з'ясуванням обставин, що мають значення при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, відповідністю висновків апеляційного суду обставинам та матеріалам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Водночас за змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги спростовані в ухвалі апеляційного суду та надано їм правову оцінку, а тому касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров