Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №641/2520/17

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 641/2520/17

провадження № 61-6195св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: - Державна казначейська служба України, Харківська місцева прокуратура № 5, Слобідський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Генеральна прокуратура України,

Прокуратура Харківської області, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної поліції в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Харківської місцевої прокуратури № 5, Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Слобідський ВП ГУНП в Харківській області), Генеральної прокуратури України, Прокуратури Харківської області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якій просила визнати незаконними рішення, бездіяльність та дії органів досудового слідства і прокуратури у зв'язку з неповним та неналежним досудовим слідством та стягнути з Державного бюджету України на її користь спричинену моральну шкоду в розмірі 172
800 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2016 року вона звернулася до Харківської місцевої прокуратури № 5 із заявою про скоєння ОСОБА_4 стосовно неї кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126 КК України. Але тривалий час її заява не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), у зв'язку з чим вона звернулася до суду із скаргою на бездіяльність посадових осіб Харківської місцевої прокуратури № 5. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року її скарга щодо невнесення відомостей до ЄРДР була задоволена. 17 жовтня 2016 року Слобідський відділ Харківської місцевої прокуратури № 5 вніс відомості за її заявою до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 126 КК України.

Зазначає, що вона неодноразово зверталася до Харківської місцевої прокуратури № 5 та прокуратури Харківської області зі скаргами, в яких просила змінити підслідність справи. Проте їй було відмовлено в задоволенні її скарг та роз'яснено право звернутися до суду зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора на підставі статей 303, 304, 305, 306, 307 КПК України. Після неодноразового розгляду судами скарг ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2017 року ухвалу Комінтернівського районного суду м.

Харкова від 03 лютого 2017 року скасовано, скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову слідчого від 20 січня 2017 року про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України скасовано.

Вважала, що протиправними діями та бездіяльністю відповідачів було порушено її права та свободи, а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 компенсацію спричиненої моральної шкоди в розмірі 15 тис. грн. У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Слобідський ВП ГУНП в Харківській області та Харківська місцева прокуратура № 5 внаслідок тривалої бездіяльності посадових осіб, пов'язаної з невнесенням відомостей до ЄРДР та подальшим незаконним закриттям кримінального провадження, заподіяли позивачу моральну шкоду. З огляду на характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року рішення і додаткове рішення районного суду в частині стягнення компенсації спричиненої моральної шкоди в розмірі 15 тис. грн на користь ОСОБА_3 і в частині стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що не слід брати до уваги судові ухвали про задоволення скарг ОСОБА_3 на дії прокурорів як підставу заподіяння їй шкоди, оскільки вони не містять відомостей про визнання протиправними дій чи бездіяльності прокурорів та їх рішень. Скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи (закриття справи) не свідчить про протиправність дій прокуратури та органу слідства, про наявність їх вини та завдання цим шкоди. За таких обставин, немає спеціальних підстав для застосування статті 1176 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що в результаті неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури їй завдано майнової та моральної шкоди. Такі неправомірні дії відповідачів були встановлені преюдиційними судовими рішеннями.

У березні 2018 року Харківська місцева прокуратура № 5 та прокуратура Харківської області надіслали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Відповідно до статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

У статті 214 КПК України закріплено обов'язок слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Відповідно до частини 4 статті 214 КПК України відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Окрім КПК України, нормативні засади, пов'язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудового розслідування, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139.

Таким чином, з огляду на чіткий обов'язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, здебільшого у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого статтею 214 КПК України 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора.

Суди встановили, що 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Харківської місцевої прокуратури № 5 із заявою про скоєння ОСОБА_4 стосовно неї кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126 КК України. У заяві зазначила, що 07 грудня 2015 року в під'їзді будинку АДРЕСА_1 її сусідка ОСОБА_4 на підставі неприязних стосунків, які раніше склалися, умисно спричинила їй ушкодження, знаходячись навпроти, вдарила її, чим спричинила фізичний біль.

У зв'язку з невнесенням її заяви до ЄРДР вона звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Харківської місцевої прокуратури № 5.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року скарга ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Харківської місцевої прокуратури № 5 задоволена частково. Зобов'язано прокурора Харківської місцевої прокуратури № 5 внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за статтею 126 КК України, відповідно до заяви ОСОБА_3 від 26 вересня 2016 року.

17 жовтня 2016 року Харківська місцева прокуратура № 5 внесла до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_3 за ознаками частини 1 статті 126 КК України, і вона визнана потерпілою в цьому кримінальному провадженні.

ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Харківської місцевої прокуратури № 5 та прокуратури Харківської області зі скаргами, в яких просила змінити підслідність справи.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року скарга ОСОБА_3 на бездіяльність Слобідского ВП ГУНП в Харківській області та керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 залишена без задоволення.

20 січня 2017 року слідчий Слобідского ВП ГУНП в Харківській області закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3 щодо скасування постанови слідчого від 20 січня 2017 року про закриття кримінального провадження.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2017 року ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року скасовано, скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову слідчого від 20 січня 2017 року скасовано.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що судові ухвали про задоволення скарги ОСОБА_3 на дії відповідачів до уваги не беруться, оскільки не містять даних про визнання протиправними дій чи бездіяльності прокурорів та їх рішень, є помилковим. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2017 року, яка набула чинності, встановлено противоправну бездіяльність посадових осіб Слобідского ВП ГУНП в Харківській області та Харківської місцевої прокуратури № 5, а тому ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю.

Отже, висновок суду першої інстанції про факт заподіяння бездіяльністю Слобідського ВП ГУНП в Харківській області та Харківської місцевої прокуратури № 5 моральної шкоди, є правильним.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 15 тис. грн, суд першої інстанції правильно виходив з вимог розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року скасувати.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2017 року, додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П.

Курило