Історія справи

Ухвала ККС ВП від 22.07.2020 року у справі №759/43/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року

м. Київ

справа № 759/43/20

провадження № 51-3343ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

ускладі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,

розглянувши матеріали провадження за касаційною скаргою захисника Пенчарського Андрія Ярославовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 травня 2020 року щодо ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Ухвалено запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня його фактичного затримання, а саме з 17 грудня 2019 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 17 грудня 2019 року приблизно

о 01 годині 30 хвилин, знаходячись біля буд. № 17 по вул. Доброхотова в м.

Києві, будучи раніше засудженим за вчинення корисливих злочинів, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою обернення майна на свою користь та покращення свого матеріального становища, вважаючи, що за його діями ніхто з оточуючих не спостерігає, підійшов до автомобіля марки "Кіа" моделі "Черато", державний номерний знак НОМЕР_1, за допомогою заздалегідь заготовленої викрутки, розбив скло задніх правих дверей та через отвір, який утворився в склі, проник до салону автомобіля, де виявив та забрав належне потерпілому ОСОБА_3 майно на загальну суму 1649 грн, сховавши його до кишень свого одягу. Після цього, почав вилазити через отвір у вікні дверцят автомобіля, щоб безперешкодно втекти з місця вчинення злочину, однак в цей час був помічений та затриманий потерпілим ОСОБА_3 та свідком ОСОБА_4, з наявним при ньому чужим майном, яке належить ОСОБА_3.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 травня 2020 року вирок Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено

без змін.

За змістом касаційної скарги захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо його підзахисного, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить пом'якшити призначене засудженому ОСОБА_1 покарання.

Свої вимоги мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою врахували обставини, що пом'якшують покарання засудженого, зокрема, те, що злочин не завершений, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність завданої шкоди, внаслідок вчинення злочину, ставлення до вчиненого, а також щире каяття та молодий вік засудженого.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що захиснику Пенчарському А. Я., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 15,

ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються. Кримінальне провадження судом першої інстанції розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Наведених норм права у цьому провадженні суд не порушив.

Зокрема, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції згідно

з вимогами ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, конкретні обставини справи, особу ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, неодружений, дітей на утриманні не має, офіційно не працює, за місцем відбування покарання характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, що його обтяжують.

Місцевий суд при призначенні покарання також врахував, що раніше до ОСОБА_1 вже неодноразово застосовувалося покарання у виді позбавлення волі та перебуваючи у місцях позбавлення волі перший раз - 2 роки 3 місяці 12 днів, другий - 3 роки

6 місяців 3 дні, ОСОБА_1 належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та вже через 2 місяці після відбуття останнього покарання, вчинив новий злочин, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що застосування до ОСОБА_1 більш м'якого покарання або меншого строку позбавлення волі буде неефективним для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Пенчарського А. Я. в інтересах ОСОБА_1 на вирок суду першої інстанції, належним чином перевірив викладені в ній доводи щодо суворості призначеного покарання, аналогічні доводам у касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, мотивував своє рішення та зазначив підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що при призначенні покарання суд не врахував тяжкість злочину, відношення ОСОБА_1 до вчиненого, пом'якшуючу обставину, зокрема щире каяття, а також молодий вік засудженого, з урахуванням тяжкості злочину та особи винуватого, який вчинив новий злочин через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку з відбуттям покарання, не дають достатніх підстав для висновку про можливість виправлення без відбування покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Зважаючи на зазначене, покарання, призначене ОСОБА_1, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, з чим погоджується

і колегія суддів.

У касаційній скарзі захисника не міститься переконливих аргументів щодо необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги

не вбачає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Пенчарського Андрія Ярославовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року

та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 травня 2020 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій М. В. Мазур А. О. Чистик