Історія справи

Ухвала ККС ВП від 20.01.2021 року у справі №616/19/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 616/19/18

провадження № 51-180ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу захисника Семоненко Наталі Геннадіївни, яка діє в інтересах особи, щодо якої вирішувалось питання про приведення вироку іноземної держави у відповідність із законодавством України - ОСОБА_1, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року.

Суть питання

Як видно з інформації, що міститься в провадженні за скаргою, за вироком Московського міського суду Російської Федерації (далі - РФ) від 03 липня 2015 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 5 ст. 228.1 Кримінального кодексу РФ (далі - КК РФ) на строк 15 років; за ч. 5 ст. 228.1 КК РФ - на строк 15 років; за ч. 1 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 КК РФ - на строк 9 років.

На підставі ч. 3 ст. 69 КК РФ за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму на строк 16 років.

Великобурлуцький районний суд Харківської області ухвалою від 29 січня 2018 року привів вирок Московського міського суду РФ від 03 липня 2015 року стосовно ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України та постановив вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України) на строк 12 років; за КК України -на строк 12 років; за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 307 КК України - на строк 6 років. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Не погоджуючись з указаною ухвалою місцевого суду сторона захисту оскаржила його до апеляційного суду.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2020 року відмовив у задоволенні клопотання захисника Семоненко Н. Г. про поновлення їй строку на апеляційне оскарження ухвали Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року та повернув її апеляційну скаргу.

У касаційній скарзі захисник Семоненко Н. Г., посилаючись на допущені, на її думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та поновити їй строк на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали місцевого суду.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Відповідно до вимог п. 2ч. 2 ст. 395 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) апеляційна скарга, якщо інше не передбачено КПК України, на інші ухвали суду першої інстанції може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення. За змістом ч. 3 зазначеної статті для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Частиною 1 ст. 117 КПК України встановлено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Зокрема, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

Як видно з інформації, що міститься в провадженні за скаргою, захисник Семоненко Н. Г., не погоджуючись з постановленим стосовно засудженого ОСОБА_1 рішенням місцевого суду, поза межами строку на апеляційне оскарження (1 рік 6 місяців і 15 днів), подала апеляційну скаргу до якої долучила клопотання про поновлення їй строку на таке оскарження.

В обґрунтування свого клопотання сторона захисту вказувала на те, що причиною пропуску строку на апеляційне оскарження слугувало те, що на момент винесення ухвали Великобурлуцьким районним судом Харківської області 29 січня 2018 року засуджений ОСОБА_1 знаходився на території РФ у виправній колонії і лише після переведення його в СІЗО № 27 у м. Харкові йому її оголосили, однак докладно не роз'яснили зміст вказаної ухвали. Крім того, засуджений, не володіючи українською мовою на достатньому рівні, висловив прохання про надання йому перекладача, проте йому було відмовлено, а також на той час він не мав захисника. У зв'язку з викладеними обставинами, захисник просить поновити пропущений строк на оскарження ухвали місцевого суду, оскільки вважає, що він був пропущений не з волі ОСОБА_1.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2020 року відмовив у його задоволенні.

Приймаючи вказане рішення, апеляційний суд виходив з того, що засуджений ОСОБА_1 вже скористався своїм правом апеляційного оскарження вказаної вище ухвали місцевого суду, оскільки 27 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу (т. 1 а. с. 122), за результатами розгляду якої постановлено ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року про зміну ухвали Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року та, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26 листопада 2015 року), ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 05 листопада 2014 року по 07 жовтня 2015 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі (т. 1 а. с. 143-145).

Таким чином, ухвала Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 січня 2019 року стосовно ОСОБА_1, зі змінами згідно ухвали Харківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, набрала чинності, тому відповідно до вимог ст. 392 КПК Українивказане судове рішення суду першої інстанції не підлягає повторному апеляційному оскарженню.

Тому апеляційний суд дійшов висновку, що захисник Семоненко Н. Г. не навела переконливих доводів щодо наявності поважних причин пропуску нею строку апеляційного оскарження.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 127/17092/18, особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведені захисником Семоненко Н. Г. причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними.

Разом із тим, Верховний Суд вважає, що висновок апеляційного суду про те, що захисник не відноситься до суб'єктів, яких законодавець наділив правом на оскарження ухвали про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, є передчасним, адже за змістом ч. 4 ст. 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику. Однак цей висновок не є вирішальним аргументом, на якому ґрунтується оскаржене рішення апеляційного суду, і не впливає на обґрунтованість його висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати порушення допущені апеляційним судом істотними, тобто такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки із касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд вважає за необхідне відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Семоненко Наталі Геннадіївни, яка діє в інтересах особи, щодо якої вирішувалось питання про приведення вироку іноземної держави у відповідність із законодавством України - ОСОБА_1, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур В. М. Бородій А. О. Чистик