Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.08.2020 року у справі №689/447/20

Ухвала

Іменем України

14 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 689/447/20

провадження № 51-3731 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Остапука В. І., Щепоткіної В. В,

розглянувши касаційну скаргу захисника Рожика Є. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року,

встановив:

Завироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з цим вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, діючи повторно, з метою викрадення чужого майна проник до належного ОСОБА_2 житлового будинку у АДРЕСА_1), звідки таємно викрав телевізор марки "Samsung", із пультом дистанційного керування до нього, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду у розмірі 950 грн.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25 червня2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення, застосувавши положення ст. 69 КК або зменшити строк призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі до 3 років. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник просить зважити на дані про особу ОСОБА_1, а також на те, що він добровільно відшкодував збитки потерпілому, у зв'язку з чим останній не наполягав на призначенні суворого покарання. Крім того, просить врахувати, що під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_1 належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов'язки, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, визнав вину.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та додані до неї копії вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, Верховний Суд дійшов такого переконання.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК захисником не оспорюється.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість та необхідність застосування до засудженого положень ст. 69 КК є безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.

Згідно зі ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За нормами ч. 1 ст. 69 КК призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК , може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Отже, вказана норма закону передбачає можливість призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене у санкції статті Особливої частини КК,за наявності не будь-яких кількох обставин, що пом'якшують покарання, а лише тих, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто такі пом'якшуючі покарання обставини повинні існувати на момент вчинення кримінального правопорушення та бути безпосередньо пов'язаними з обставинами вчинення злочину, його причинами, мотивами та наслідками.

Як убачається із вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК, належить до тяжких злочинів, особу винного, який раніше судимий за аналогічні корисливі злочини проти власності, за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також і те, що він щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину. Місцевий суд призначив йому покарання, ближче до мінімального у межах санкції за вчинений злочин.

Суд апеляційної інстанції умотивовано визнав, що наведені в апеляційній скарзі засудженого обставини (аналогічні наведеним у касаційній скарзі захисника), на підставі яких сторона захисту просила зменшити розмір призначеного ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, істотно не впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину та не знижують його.

Колегія суддів із таким рішенням погоджується, оскільки з положень ч. 1 ст. 69 КК слідує, що перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання або призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК , можливий лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. Однак таких обставин у цьому кримінальному провадженні встановлено не було.

Доводи захисника Рожика Є. М., викладені в касаційній скарзі, про неврахування добровільного відшкодування збитків потерпілому, є безпідставними.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може мати місце після вчинення злочину і полягає в тому, що винний за власним бажанням, усвідомлюючи шкідливість вчиненого ним діяння та наслідків такого діяння, відшкодовує потерпілому від злочину заподіяну ним матеріальну шкоду. Як добровільне відшкодування можуть оцінюватися повернення викраденого чужого майна або компенсація його вартості.

Однак, виходячи із встановлених фактичних обставин кримінального провадження, ОСОБА_1 добровільно видав викрадене майно працівникам поліції саме на їхню вимогу, а не повернув належне майно потерпілому ОСОБА_2 до приїзду правоохоронних органів.

Отже, ті обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, як такі, що на його думку дають підстави для пом'якшення покарання ОСОБА_1, а також дані про його особу, зокрема те, що він перебував до затримання у цивільному шлюбі, активно сприяв розкриттю злочинів, визнав вину у вчиненому та розкаявся, то вони були перевірені апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого умисного тяжкого злочину проти власності, а відповідно і не можуть бути підставою для пом'якшення покарання. Ці обставини та дані про особу ОСОБА_3 не є виключними та не дають достатніх підстав як для безумовного застосування ст. 69 КК, так і для пом'якшення покарання у виді позбавлення волі до мінімального розміру, передбаченого санкцією статті за злочин, за який його засуджено.

Крім того, доводи захисника щодо прийняття судом рішення всупереч позиції потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання, не є підставою для зміни по суті правильного судового рішення. Думка потерпілого може враховуватись судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною.

З урахуванням наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону, якевідповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Під час розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції ретельно перевірив всі доводи засудженого та надав на них вичерпну відповідь, достатньо вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Рожика Є. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Ємець В. І. Остапук В. В. Щепоткіна