Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.08.2020 року у справі №730/717/19

Ухвала

іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 730/717/19

провадження № 51-3574ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Антоненко Людмили Анатоліївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2020 року щодо останнього,

встановив:

За вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2020 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Радгоспне, Ніжинського району, Чернігівської області та мешканця АДРЕСА_1, засуджено за

ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до 7 років позбавлення волі. Вирішено питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні та долю речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те,

що 05 квітня 2019 року, близько 20 години 30 хвилин, він, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в приміщенні житлового будинку ОСОБА_2, у ході сварки, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс останньому декілька ударів сокирою у результаті чого заподіяв ОСОБА_2 тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми та в області кінцівок у вигляді поверхневої рубаної рани правої кисті, від яких настала смерть потерпілого.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, апеляційну скаргу захисника Марченка Г. М. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Доводи касаційної скарги та її вимоги

У касаційній скарзі захисник просить вищезазначені судові рішення скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд не прийняв до уваги, що висновок

СМЕ № 3 від 23.10.2019 року не встановлює причинний зв'язок між діями засудженого й наслідками, проте містить відомості про неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків. На зазначених твердженнях захисник наполягає на тому, що за умови своєчасного надання медичної допомоги належної якості смерть потерпілого не настала б від дій засудженого, а тому відсутній причинний зв'язок між його діями та смертю потерпілого що, в свою чергу, обумовило неправильну кваліфікацію злочину. Захисник також вказує, що судом не допитані експерти, лікарі та медичний персонал, який надавав першу медичну допомогу потерпілому, а також не перевірена версія ОСОБА_1 щодо нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, а отже рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК базується на припущеннях та суперечливих висновках, а дії засудженого необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК. Також захисник указує, що рішення апеляційного суду є невмотивованим та таким, що не відповідає вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Мотиви Суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи захисника про неправильне встановлення судами причинно-наслідкового зв'язку як ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, з огляду на зміст оскаржених судових рішень є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння та причин їх настання й саме в такому розумінні ці висновки повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.

Вирішення питання про наявність в діянні особи ознак складу кримінального правопорушення (зокрема і причинно-наслідкового зв'язку між суспільно-небезпечним діянням та його наслідками) як підстави кримінальної відповідальності належить до виключної компетенції суду, з огляду на зміст ч. 2 ст. 2 КК.

Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що суд першої інстанції безпосередньо проаналізував всі докази винуватості засудженого в кримінальному провадженні, зокрема й висновки судово медичних експертиз.

Так, як вбачається з вироку суду згідно висновку судового медичного експерта № 52 від 24.06.2019 року встановлено, що за ступенем тяжкості заподіяні потерпілому ушкодження розподіляються наступним чином: тілесні ушкодження у вигляді рубаних ран потиличної ділянки голови зліва та правої кисті, просторого крововиливу у м'які покриви лівої тім'яно-скроневої ділянки та крововиливу у лівий скроневий м'яз відповідно мають ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті, а всі інші тілесні ушкодження, які були встановлені в ділянці голови, як такі, що в момент заподіяння та у своєму клінічному перебігу привели до розвитку загрозливих для життя явищ, в тому числі і гнійно-септичного стану як одного із закономірних етапів травматичного процесу, в комплексі відносяться до тілесних ушкоджень небезпечних для життя і за цією ознакою, згідно п.2.1.2, п.2.1.3 (б о) та п.4.8 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України за №6 від 17 січня 1995 року "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України", кваліфікується як тілесні ушкодження тяжкого ступеню тяжкості та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті. Смерть потерпілого настала внаслідок ендрогенної інтоксикації організму обумовленої загальним неспецифічним інфекційним захворюванням нециклічного типу (сепсисом), яке розвинулось у зв'язку з отриманою відкритою черепно-мозковою травмою, яка виражалась ушкодженням кісток скріплення черепа, обмежено-дифузним крововиливом у м'які оболонки правої півкулі головного мозку та розвитком вторинного гнійного панменінгіту (запаленням твердої та м'яких мозкових оболонок), що підтверджується наступними встановленими при експертизі даними: клінічно-тяжкий стан хворого, ознаки порушення функції центральної нервової системи, гемодинамічних розладів, інфекційно-токсичного шоку з розвитком гострої печінково-ниркової недостатності тощо: морфологічно-наявність рубаних ран у правій тім'яній ділянці та потиличній ділянці голови зліва, вдавленого перелому луски правої тім'яної кістки обмежено-дифузного крововиливу у м'які оболонки головного мозку на рівні його правої тім'яної долі, ознаки гострого гнійного запалення твердої та м'яких мозкових оболонок жовтого забарвлення шкіри, склер очей, слизових та серозних оболонок тіла (гемолітична жовтяниця) численні крапкові крововиливи у шкіру, слизові та серозні оболонки (геморагічний синдром), "септична" селезінка, ознаки дистрофії внутрішніх органів, порушення реологічних властивостей крові у вигляді стазів, "садж-феномену", дисоціації крові, набряк легенів, набряк оболонок та речовини головного мозку.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи № 3 від 23.01.2020 року потерпілий поступив в Борзнянську центральну районну лікарню о 21.30 годин
05.04.2019 року, де після огляду черговим лікарем йому був встановлений діагноз "Забійно-рвані рани голови. Алкогольне сп'яніння". Через 15 хвилин лікар хірург під час проведення первинної хірургічної обробки ран голови в своєму записі вказує на наявність перелому кістки черепу в рані, але в діагнозі це не зазначає і виставляє діагноз: "Забійно-рвані рани голови". Отже на даному етапі діагноз встановлений не вірно (а саме в діагнозі не зазначено наявність перелому кісток черепу). Наступного дня, 06.04.2019 року, хворому проводиться рентгенологічне обстеження черепу, під час якого підтверджується наявність перелому кісток черепу. Результати цього дослідження до уваги лікарями, що надають медичну допомогу хворому, не беруться, і діагноз перелому черепа встановлений лише
10.04.2019 року о 14 годині під час проведення консиліуму лікарів. Впродовж всього лікування черепно-мозкова травма, яка по факту є "відкритою" (тобто існує сполучення зовнішнього середовища з порожниною черепу) вважається лікарями "закритою ", а діагноз "Вторинний гнійний панменінгіт", від ускладнень якого (сепсис) і настала смерть лікарями взагалі не був діагностований. Окрім вказаних вище недоліків в діагностуванні травматичних ушкоджень, комісія експертів зазначила про наявність значних недоліків в проведенні лікування. Необхідне інтенсивне та етіопатогенетичне лікування хворий почав отримувати лише після переведення його до реанімаційного відділення, що дає змогу вважати початок його як несвоєчасний.

В той же час комісія експертів відзначила, що в даному випадку настання смерті є наслідком отриманої потерпілим відкритої черепно-мозкової травми, і воно не знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з діями медичних працівників. Судово-медична експертна комісія зазначила, що виникнення вторинного гнійного панменінгіту (як однієї із ланок розвитку сепсису, а відтак і настання смерті) є закономірним ускладненням відкритої черепно-мозкової травми, яка малась у померлого.

В судовому засіданні був допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_3, який зазначив, що смерть потерпілого настала від комплексу тілесних ушкоджень що розташовані на правій частині голови. Кістки на голові ушкоджені зі значною, великою

і дуже великою силою. При боротьбі, пов'язаній з відбиранням сокири один у одного, таких ударів нанести не можна. При такій боротьбі могли мати місце різані або поверхневі рани, без таких ушкоджень кісток, які були у загиблого.

Судом першої інстанції зазначені докази були досліджені й оцінені відповідно до вимог статей 23, 94 КПК в сукупності з іншими доказами винуватості засудженого в інкримінованому злочині, перевірені версії як сторони захисту, так і сторони обвинувачення. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування недостовірності, неналежності чи недопустимості доказів, покладених в підґрунтя висновку про винуватість ОСОБА_1.

Висновку про наявність в діянні засудженого ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та необхідного причинного зв'язку, як її невід'ємної складової, суд дійшов на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності

та взаємозв'язку для ухвалення вироку.

Суд правильно виходив з того, що причинний зв'язок між діянням засудженого

та смертю потерпілого має місце в цьому провадженні, оскільки діяння ОСОБА_1 є необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку, передує в часі й породжує його, є головною і визначальною умовою заподіяння смерті потерпілому.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що причиною смерті потерпілого є не надана неналежним чином медична допомога, а заподіяна відкрита черепно-мозкова травма, що смерть знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з діянням засудженого, а не діями (бездіяльністю) лікарів.

Колегія суддів підкреслює, саме діяння ОСОБА_1 з неминучістю викликало настання смерті оскільки, з урахуванням його характеру та застосуванням сокири як засобу вчинення кримінального правопорушення, створило реальну можливість настання наслідків, які втілились в об'єктивну дійсність з урахуванням супутніх обставин, зокрема й не наданої належним чином медичної допомоги. При цьому не надання медичної допомоги або надання неякісної медичної допомоги не звільняє засудженого від відповідальності за фактично заподіяну шкоду.

При встановленні форми вини та її виду суд виходить зі змісту всіх доказів у провадженні, де встановлює їх як інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі і входять в предмет доказування, визначений ст. 91 КПК. Ознаки суб'єктивної сторони вчиненого злочину та особливості психічного ставлення засудженого до вчиненого діяння та наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів та закріплених належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК та оціненими відповідно до вимог КПК . Зміст оскаржених судових рішень не містить підстав до висновку про таке психічне ставлення засудженого до вчиненого ним діяння та його наслідків, що не охоплюється поняттям вини, визначеної в ст. 23 КК.

Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо того, що надана неналежним чином медична допомога, а також наявність супутніх захворювань не є причиною смерті ОСОБА_2, оскільки цей наслідок перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі злочинними діями ОСОБА_1, які характеризувалися заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_2. Усі вищенаведені обставини також спростовують доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона

є належним чином вмотивованою. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Марченка Г. М. в інтересах ОСОБА_1, суд зазначив в ухвалі достатні підстави з яких визнав її необґрунтованою, спростувавши доводи апеляційної скарги.

Касаційна скарга захисника не містить обґрунтованих доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень згідно з вимогами статей 412, 413, 414, 438 КПК.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень з підстав, зазначених у касаційній скарзі захисника Антоненко Л. А., та вважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Антоненко Людмили Анатоліївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2020 року щодо останнього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко М. І. Ковтунович