Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.07.2021 року у справі №234/3678/20

Ухвала

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

провадження № 51-3102 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Білик Н. В.,

суддів: Кравченка С. І., Ємця О. П.,

розглянув касаційну скаргу захисника Дейнеки І. Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 9 лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 квітня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 9 лютого 2021 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді 9 років позбавлення волі.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 7 квітня 2021 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Дейнеки І. Г. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 20 грудня 2019 року приблизно о 20 годині, перебуваючи в квартирі своєї матері за адресою АДРЕСА_2, під час вживання спиртних напоїв разом зі співмешканкою ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3, на ґрунті ревнощів та сварок, які виникали раніше, наніс руками й ногами не менше 7 ударів по голові ОСОБА_2, не менше 12 ударів по тулубу та шиї, а також не менше 9 ударів по її руках, від сукупності ударів потерпіла померла на місці.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Дейнека І. Г. просить змінити вирок Краматорського міського суду Донецької області від 9 лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 квітня 2021 року у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.

Обґрунтовуючи незаконність постановлених відносно ОСОБА_1 судових рішень, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з оцінкою доказів, вказує, що його підзахисний перебував у стані сильного душевного хвилювання, він не мав умислу на вбивство своєї співмешканки, а тому висновок суду першої інстанції про те, що він не визнав свою вину не відповідає дійсності, у зв'язку з чим просить зменшити призначену ОСОБА_1 міру покарання.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані. Посилання у касаційній скарзі на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, незгода з оцінкою доказів, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Що стосується доводів захисника Дейнеки І. Г. про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство своєї співмешканки ОСОБА_2, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Суди дійшли вірного висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про спрямованість дій ОСОБА_1 саме на позбавлення життя потерпілої. Судами вірно враховано його поведінку до та після вчинення злочину, а саме те, що він висловлював погрози вбивства на адресу потерпілої, наносив чисельні удари ОСОБА_2 у життєво-важливі органи (не менше 28), при цьому вона декілька разів падала, він знов її штовхав, конфлікт продовжувався протягом тривалого часу (40-60 хвилин), і хоча потерпіла подавала ознаки життя, проте він допомогу не надав, швидку не викликав, навпаки, дочекавшись настання смерті виніс тіло на балкон, про що вранці повідомив своїй матері, і поїхав на роботу, а через три доби завернув тіло потерпілої у ковдру та вивіз у лісосмугу.

Отже, місцевий суд вірно встановив наявність у діях засудженого ОСОБА_1 умислу на заподіяння смерті потерпілій, правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України. Висновки місцевого суду повністю відповідають встановленими судом обставинам справи, ґрунтуються на ретельно, всебічно досліджених та оцінених доказах у їх сукупності відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Апеляційний суд погодився, що дії, які чинив ОСОБА_1, а саме на фоні виниклих неприязних відносин, нанесення чисельних ударів руками та ногами, також без супротиву потерпілої, локалізацію тілесних ушкоджень, те що він позбувся тіла, вказують на те, що він беззаперечно розумів суспільно-небезпечний характер своїх дій та настання наслідків. ОСОБА_1 хоч і не мав чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків від нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, проте з характеру та локалізації тілесних ушкоджень, явно передбачав ці наслідки та у загальних рисах розумів, що його дії спричинять смерть потерпілої.

Сторона захисту також стверджує, що в момент вчинення злочину ОСОБА_1 знаходився у стані сильного душевного хвилювання.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний стан, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо, і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Судовим слідством встановлено, а також підтверджено самим ОСОБА_1, що він під час інкримінованих йому подій був у стані алкогольного сп'яніння, яке визначило характер його поведінки, що виключає кваліфікацію його дій в стані сильного душевного хвилювання. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 27 від 18 лютого 2020 року, в період часу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 будь-яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством не страждав, виявляв емоційний нестійкий розлад особистості, у стані тимчасового розладу психічної діяльності не знаходився, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом не потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру.

Дії засудженого були злагодженими, досить тривалими, при цьому останній пам'ятає деталі спричинення тілесних ушкоджень, наявні неприязні відносини, проте відсутній емоційний спалах, який би призвів до стану сильного душевного хвилювання, що беззаперечно вказує на відсутність стану афекту під час скоєння кримінального правопорушення.

Таким чином, суди перевірили всі зібрані докази та не встановили фактів, які б свідчили про перебування засудженого у стані сильного душевного хвилювання під час застосування ним до ОСОБА_2 насильства, в результаті якого настала її смерть.

У касаційній скарзі захисник Дейнека І. Г. також вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 внаслідок суворості.

На думку колегії суддів ці доводи є безпідставними.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Із аналізу рішення суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 визнаний винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який є особливо тяжким. Обираючи засудженому міру примусу, суд врахував дані про особу винного (раніше не судимий, працює по найму будівельником, на обліку в медичних установах м. Краматорська не перебуває), наявність обставини, що обтяжує покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння), відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а тому дійшов висновку, що виправлення та перевиховання засудженого неможливе без ізоляції його від суспільства, у зв'язку з чим призначив покарання у виді 9 років позбавлення волі, що є наближеним до мінімальної межі.

Доводи про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 внаслідок суворості, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги засудженого та його захисника Дейнеки І. Г. на вирок місцевого суду, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд врахувавши обставини, які були встановлені судом першої інстанції, а також дані про особу ОСОБА_1, який частково визнав вину та надавав показання для встановлення істини у кримінальному провадженні, має малолітніх дітей, однак виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку скоєного злочину, місце та спосіб, його поведінку після вчинення злочину, суд вірно зазначив, що не встановлено кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тому не знайшов підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України.

На думку Верховного Суду, висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1.

Касаційна скарга захисника не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Ураховуючи наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника Дейнеки І. Г. немає.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Дейнеки І. Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 9 лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець