Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.08.2020 року у справі №915/1945/19

УХВАЛА

23 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1945/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від
09.12.2019 у справі

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерства інфраструктури України про припинення сервітуту та договору,

за участю представників:

позивача - Ревенко О. В.,

відповідача - Горшевська О. В.,

третьої особи - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" (далі - ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія") про:

- припинення сервітуту, встановленого згідно з укладеним між сторонами договором від 10.07.2013 № А9-А, щодо користування причалом № 11 (інв. № 1031038) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 33,36 (інв. № 1031083,1031084), підкрановими коліями (інв. № 1031067) довжиною 182 м. п. у дві нитки, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право: 9345612;

- припинення укладеного між ДП "АМПУ" та ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" договору від 10.07.2013 №А9-А.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що подальше виконання договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А9-А може призвести до порушення приписів статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції ", оскільки дії ДП "АМПУ" щодо нарахування відповідачу плати за вказаним договором, іншим портовим операторам, які є конкурентами ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" - за тарифами на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні позивача, ставлять портових операторів в нерівні конкурентні умови. Крім того, позивач зазначає, що узгоджений сторонами договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А9-А розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат ДП "АМПУ", пов'язаних із забезпеченням функціонування об'єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат, які несе Миколаївська філія ДП "АМПУ", а також витрат на використання суміжної та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об'єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій, при цьому позивач вживав заходи щодо зміни вартості користування сервітутом, проте ані в межах переговорної процедури з відповідачем, ані в судовому порядку вартість користування сервітутом змінена не була та залишилась на рівні 2013 року, що, в свою чергу, має наслідком недоотримання позивачем доходу та, відповідно, суперечить інтересам держави. Водночас, за твердженням ДП "АМПУ", обтяження належного йому майна сервітутом обмежує права останнього щодо ефективного використання та належного утримання об'єктів портової інфраструктури.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 (суддя Ржепецький В. О.) у задоволені позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності визначених умовами договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А9-А та приписами законодавства правових підстав для припинення сервітуту щодо користування відповідачем причалом № 11 та причальною інфраструктурою, а саме: залізничними коліями № 33, № 36 (інв. № 1031083, № 1031084), підкрановими коліями (інв. № 1031067) довжиною 182 м. п. у дві нитки, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23. Крім того, з огляду на необґрунтованість позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність необхідності вирішення питання щодо пропуску ДП "АМПУ" строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 (колегія суддів у складі: Таран С. В., Будішевська Л. О., Аленін О. Ю.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, зокрема, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що рекомендаційні роз'яснення Антимонопольного комітету України від
01.08.2019 № 21-рр не є належним та достатнім доказом існування обставин, що мають істотне значення, з якими частина 2 статті 406 Цивільного кодексу України пов'язує можливість припинення сервітуту.

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції та рішенням місцевого господарського суду, ДП "АМПУ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статті 3, пункту 2 частини 2 статті 13, статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 6, частини 5 статті 403, статей 627 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 1 статті 13, статті 15, пункту 9 частини 1 статті 4 Закону України "Про морські порти України".

Крім того, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме пункту 3 частини 2 статті 13, статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у подібних правовідносинах.

ДП "АМПУ" також подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, а саме:

- правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди";

- юридична сила рекомендаційних роз'яснень Антимонопольного комітету України, які передбачені статтею 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні на 23.09.2020.

Від ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" надійшов відзив, у якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

У відзиві також викладено заперечення на заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду де наголошено, що справа № 915/1945/19 не містить виключної правової проблеми, що свідчить про відсутність підстав для її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Міністерство інфраструктури України звернулося до Верховного Суду із заявою щодо касаційної скарги, у якій посилається на обґрунтованість доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просить її задовольнити та скасувати оскаржувані судові рішення.

Міністерством інфраструктури України також подано клопотання про розгляд справи за відсутності його повноважного представника.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/1945/19 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Як установлено під час розгляду справи № 915/1945/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглянуто справу № 915/1947/19, яка стосуються подібних правовідносин, з аналогічними предметом та підставами позову.

У зазначеній справі 02.09.2019 ДП "АМПУ" (звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур -Екс" про припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від
10.07.2013 № А7-А, укладеним між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - припинення договору від 10.07.2013 № А7-А, укладеного між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
08.07.2020 залишено без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 і постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 у справі № 915/1947/19 якими відмовлено у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 915/1947/19, правовідносини у якій є аналогічними тим, що склалися у справі № 915/1945/19, викладався висновок про те, що: 1) рекомендаційні роз'яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, що є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Також вони не містять обов'язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту; 2) постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" та від 07.07.2015 № 483 "Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від
03.06.2013 № 405" не містять вказівок для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність у відповідних сферах, щодо способів подальшого врегулювання правовідносин, пов'язаних з користуванням причалами та причальною інфраструктурою; 3) на час укладення договору сторони досягли згоди щодо його істотних умов, зокрема, ціни, а подальша незгода ДП "АМПУ" з розміром плати за користування сервітутом не є обставиною, яка має істотне значення для припинення сервітуту у розумінні частини 2 статті 406 ЦК України; 4) сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою. Аналогічне положення закріплене у частині 3 статті 403 ЦК України. Тобто чинне законодавство та умови договору не позбавляють позивача права володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві господарського відання та є об'єктом сервітуту; 5) доводи про те, що невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, фактично дублюють доводи щодо незгоди володільця з ціною за користування сервітутом, яким вище вже надана правова оцінка.

Що ж до відсутності висновку Верховного Суду про правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", то оскільки предметом розгляду справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вони складені відповідно до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за заявою ДП "АМПУ" та на підставі наданих останнім документів.

При цьому, ці рекомендаційні роз'яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, які є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Роз'яснення також не містять обов'язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, в тому числі спірного договору.

З наведеного вбачається, що Верховний Суд здійснював розгляд справи у подібних правовідносинах, колегією суддів Касаційного господарського суду досліджувалося питання щодо застосування пункту 2 частини 2 статті 13 та статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також вказано на те, що предметом справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України.

Таким чином, розглядаючи справу № 915/1947/19 з аналогічними предметом, підставами, матеріально-правовим регулюванням, Верховним Судом у постанові від
08.07.2020 викладено висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та у колегії суддів немає підстав для повторного формування відповідного висновку з огляду на межі доводів та вимог касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the
United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Такі саме висновки містяться в ухвалах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 915/1946/19, від 08.09.2020 у справі № 915/1949/19.

Щодо клопотання ДП "АМПУ" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, а саме:

- правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди";

- юридична сила рекомендаційних роз'яснень Антимонопольного комітету України, які передбачені статтею 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд зазначає, що позивачем не наведено та не доведено, а судом не встановлено існування у даній справі виключної правової проблеми чи інших підстав, що могли б бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України.

Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави для задоволення клопотання, тим більше, що зазначені в ньому питання вирішувалися Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 915/1947/19 відповідно до його повноважень у залежності від встановлених обставин справи, а також у справах № 915/1946/19та № 915/1949/19.

Керуючись статтями 234 235 296 314 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1945/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков