Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.05.2021 року у справі №909/323/20

УХВАЛА

26 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 909/323/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В. П. (головуючий), Булгакової І. В. і Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк")

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021

за позовом АТ КБ "Приватбанк"

до: приватного підприємства "Гаразд";

ОСОБА_1

про солідарне стягнення заборгованості за відсотками в сумі 245 323,38 грн.,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) АТ КБ "Приватбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі № 909/323/20 у частині відмови у задоволенні позовних вимогах та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Предметом позову у даній справі є солідарне стягнення заборгованості за відсотками в сумі 245 323,38 грн., а, отже, ціна позову у справі № 909/323/20 не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а тому необхідність забезпечення єдності судової практики в такій ситуації видається пріоритетною в порівнянні з малозначним характером спору.

Крім того, скаржник стверджує, що справа має виняткове для нього значення, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси позивача.

Розглянувши наведені доводи щодо наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Посилання скаржника на виняткове значення справи для нього не містять достатнього обґрунтування, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення. Настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є передбачуваним процесом.

Суд не вважає наведені скаржником обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.

Поряд із цим у силу положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями повторно встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від
05.04.2021 у справі № 909/323/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі № 909/323/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос