Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.06.2021 року у справі №916/2693/20

УХВАЛА

16 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2693/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Савицький Я. Ф., судді: Головей В. М., Колоколов С. І.)

від 19.05.2021

у справі № 916/2693/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро"

до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані"

про стягнення 1 276 414,84 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про стягнення з відповідача 1 276 414,84 грн неустойки за користування майном.

1.2. В обґрунтування позовних вимог товариство посилається на те, що відповідач своєчасно не звільнив приміщення після спливу строку оренди, а продовжив його використовувати.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2021 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Суд стягнув з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" 1 276 414,84 грн неустойки.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
19.05.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2021 скасовано, ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків виконала свої зобов'язання за договором оренди від
20.01.2016, що підтверджується підписаним без зауважень 30.05.2019 обома сторонами Акту приймання-передачі приміщення, що свідчить про повернення відповідачем позивачу спірного приміщення за договором.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц (щодо застосування абзацу першого частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків (орендар) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" (орендодавець) 20.01.2016 уклали договір оренди нежитлового приміщення №1-І, а саме: нежитлових адміністративних приміщень першого поверху, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.

Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м.

Відповідно до п. 3.1 договору, положення якого викладені з урахуванням додаткової угоди №2 від 21.12.2016, щомісячна орендна плата за один квадратний метр дорівнює еквіваленту 5,00 (п'яти) доларів США, із врахуванням (включаючи) ПДВ: 0,833 дол. США, що сплачується в гривнях за фіксованим курсом гривні до долару США, встановленим сторонами на 2017 рік, який становить 27,20 грн.

Отже, розмір щомісячної орендної плати за користування нежитловим приміщенням площею 646,55 квадратних метра складає 87 930,80 грн (у тому числі ПДВ 14 655,13 грн), що становить еквівалент 3 232,75 доларів СШЛ за курсом 2 720,00 грн за 100 доларів США.

Пунктом 7.5. цього договору передбачено, що повернення нерухомого майна оформляється Актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

По закінченню дії зазначеного договору сторонами було підписано Акт приймання-передачі приміщення від 30.05.2019, згідно з яким орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення загальною площею 646,55 кв. м., розташоване на першому поверсі за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23.

Однак, Інспекція фактично не звільнила орендоване нею приміщення та продовжила його використовувати відповідно до цілей своєї діяльності до 08.01.2020.

Вказане підтверджується Актами від 03.06.2019,08.07.2019,12.08.2019,10.09.2019,08.10.2019,18.11.2019,27.12.2019 та 08.01.2020, які складені та підписані в односторонньому порядку представниками позивача.

У зв'язку з цим, позивач, визначивши кількість днів користування приміщенням з боку відповідача після підписання Акту приймання-передачі приміщення від
30.05.2019, нарахував останньому неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 1 276 414,84 грн, яку зазначив у позовних вимогах.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи міститься договір оренди №1 ФТК від 31.05.2019, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маренеро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані".

Відповідно до розділу 1 договору №1 ФТК Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" (орендодавець) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" (орендар) приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.

Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,5 кв. м.

Пунктом 2.3. договору №1 ФТК сторони передбачили право орендаря передавати об'єкт оренди або його частину третім особам (у тому числі за договором суборенди, піднайму), письмово повідомивши про це орендодавця.

У випадку неповідомлення орендодавця про передачу об'єкта оренди (його частини) у користування іншим третім особам, орендар сплачує орендодавцю штрафну неустойку у формі штрафу в розмірі 100% орендної плати за місяць, в якому було встановлено таке порушення (п.10.3. договору №1 ФТК).

Згідно з пунктом 3.2. договору №1 ФТК строк оренди становить 2 роки з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

Відповідно до акта приймання-передачі від 31.05.2019 приміщення було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", отже строк оренди становить з 31.05.2019 до 31.05.2021.

Як свідчать матеріали справи, між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", був укладений договір оренди №007 від 30.05.2019 нежитлового приміщення, а саме: частини будівлі БЦ на першого поверсі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.

Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м.

При цьому, враховуючи пояснення представника Інспекції та представника третьої особи у судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив, що дата договору оренди №007 є технічною помилкою і фактично вказаний договір був укладений 31.05.2019, тобто, у наступний день після підписання між позивачем та відповідачем акта приймання-передачі приміщення від 30.05.2019.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи наявні Фільтрована виписка АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 по Товариству з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" та копії платіжних доручень, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" сплачувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" суми за оренду приміщення 646,55 кв. м. згідно з договором №1 ФТК від 31.05.2019.

Водночас, відповідно до наданих Інспекцією на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 28.04.2021 доказів, у спірний період Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків здійснювались оплати за договором оренди №007 від 30.05.2019 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані".

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про стягнення 1 276 414,84 грн неустойки за користування майном, у зв'язку з тим, що відповідач своєчасно не звільнив приміщення після спливу строку оренди, а продовжив його використовувати.

5.3. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків виконала свої зобов'язання за договором оренди від 20.01.2016, що підтверджується підписаним без зауважень 30.05.2019 обома сторонами актом приймання-передачі приміщення, що свідчить про повернення відповідачем позивачу спірного приміщення за відповідним договором.

Крім того, суд апеляційної врахував, що 31.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маренеро" укладено договір оренди того самого приміщення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", і з боку нового орендаря були відсутні скарги щодо неможливості використовувати зазначене приміщення.

Навпаки, як встановив суд апеляційної інстанції, матеріали справи свідчать, що за використання спірного приміщення Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" отримувало від нового орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" орендну плату. При цьому в матеріалах справи відсутні також заперечень позивача щодо отримання таких платежів.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що фактичне знаходження Інспекції у спірному приміщенні ґрунтувалось на підставі договору оренди №007, за умовами якого орендодавцем вже є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", яке в свою чергу, орендує вказане приміщення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" на підставі договору №1 ФТК, а тому вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків є безпідставними.

5.4. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренеро" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц (щодо застосування абзацу першого частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що договір між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" є нікчемним, оскільки укладений без згоди власника приміщення - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро".

5.5. Виходячи зі змісту положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від
13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

Предметом спору в справі № 463/5896/14-ц є матеріально-правова вимога про визнання нікчемним договору банківського вкладу в силу частини 2 статті 1059 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. У цій справі Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 дійшла висновків, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини 2 статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що апеляційний суд у резолютивній частині його рішення дійшов правильного висновку про необхідність відмовити у задоволенні вимоги про визнання договору банківського вкладу нікчемним.

Предметом спору в справі № 916/3156/17 є матеріально-правова вимога застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у цій справі до спірних правовідносин застосувала частину 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою визначені підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки відповідні правочини є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

Разом з тим в цій справі скаржник наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин положення частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а також частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України, відповідно до якої передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, положеннями частини 1 статті 761 та частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України не встановлено недійсність договору піднайму у випадку його укладення без згоди наймодавця, такий договір є оспорюваним в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що умовами п. 2.3. договору оренди №1 ФТК, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маренеро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", передбачено зобов'язання третьої особи у даній справі передавати об'єкт оренди або його частину в користування іншим особам (в тому числі за договором суборенди, піднайму) письмово повідомивши орендодавця шляхом надання інформації про відповідних третіх осіб, що унормовується зі статтею 774 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, як встановив суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, матеріалами справи не підтверджено письмове звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" стосовно наміру укласти із Інспекцією договору суборенди або піднайму.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що таке порушення умов договору стосується лише взаємовідносин Товариста з обмеженою відповідальністю "Маренеро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фішер Трейдінг Компані", відповідальність за що передбачена пунктом п.10.3. договору №1 ФТК.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах № 916/3156/17 та № 463/5896/14-ц, на які посилається скаржник, та у цій справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються за правовим регулюванням спірних правовідносин та фактичними обставинами, встановленими господарськими судами.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у справах № 916/3156/17 та № 463/5896/14-ц, на які посилається скаржник, та у цій справі, що переглядається, не є подібними, то колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро".

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маренеро" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 916/2693/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй