Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.11.2020 року у справі №904/4963/19

УХВАЛА

23 грудня 2020 року

м. Київ

cправа № 904/4963/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства

"Дніпровський коксохімічний завод" - Нестеренко А. М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Київська Русь" - Іванчика П. В.,

Шульги В. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (у складі колегії суддів: Вечірко І. О. (головуючий), Верхогляд Т. А., Білецька Л. М. )

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 (суддя Панна С. П. )

у справі № 904/4963/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Русь"

про стягнення заборгованості;

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Русь"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Дніпровський коксохімічний завод" (далі - ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Русь" (далі - ТОВ "Київська Русь") про стягнення заборгованості в сумі 3 395 045,31 грн, у тому числі 329 929,66 грн - авансовий платіж, 3 025 458,10 грн - неустойка за порушення термінів виконання робіт, 25 899,48 грн - 15 % річних за користування чужими коштами, 5 179,90 грн - 3 % річних, 8 578,17 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ "Київська Русь" зобов'язань за типовим договором підряду на будівельно-монтажні, пусконалагоджувальні роботи від 11.02.2019 № 19/95, укладеним з позивачем, щодо виконання робіт у строки та на умовах, передбачених договором.

У грудні 2019 року ТОВ "Київська Русь" звернулося до суду із зустрічним позовом до ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт у сумі 153 963,44 грн та 269 602,54 грн збитків, завданих достроковим розірванням договору підряду в односторонньому порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у задоволенні позову ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" і зустрічного позову ТОВ "Київська Русь" відмовлено.

ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод", не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, оскаржило його в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні первісного позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у частині відмови в задоволенні первісного позову залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2020 року ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 904/4963/19 за касаційною скаргою ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" з підстави, передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.12.2020.

ТОВ "Київська Русь" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що спір між ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" і ТОВ "Київська Русь" у справі, яка розглядається, виник у зв'язку з виконанням типового договору підряду на будівельно-монтажні, пусконалагоджувальні роботи від 11.02.2019 № 19/95, за умовами якого ТОВ "Київська Русь" (підрядник) зобов'язалося за дорученням ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" (замовник) на свій ризик виконати в порядку та на умовах цього договору роботи з капітального ремонту зовнішнього санвузлу коксового цеху в об'ємі, який передбачений затвердженими замовником кошторисом або проектами (роботи).

Сторонами у договорі передбачено, що замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт для виконання робіт, прийняти і оплатити виконані роботи в порядку і строки, передбачені цим договором (пункт 1.2); вартість робіт за договором з урахуванням ПДВ становить 1 099 765,64 грн (пункт 3.1); замовник виплачує підряднику авансовий платіж у розмірі 329 929,66 грн з ПДВ (пункт 4.3); види і зміст робіт за цим договором, а також за окремими об'ємами робіт визначаються згідно з кошторисом і графіком виконання робіт, які є невід'ємною частиною цього договору; безпосередньо перед початком встановленого графіком строку виконання робіт, але не пізніше 15 календарних днів з дати укладання цього договору, замовник передає, а підрядник приймає відповідні об'єкти робіт на підставі наряду-допуску з підписанням, при необхідності, відповідних актів, а також передає матеріали, які необхідні для виконання робіт із зазначенням найменування й кількості; замовник до початку виконання робіт передає підряднику придатний для виконання робіт будівельний майданчик та повинен видалити нечистоти з вигрібної ями та провести дезінфекцію; визначити місце тимчасового туалету для співробітників замовника і підрядника; вказати точки підключення електроенергії та водопроводу (пункт 5.1); цей договір діє до 26.04.2019; закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором (пункт 15.5).

Також судами установлено, що відповідно до графіку виконання робіт за договором терміни виконання робіт настали відповідно: демонтажні роботи - 29.04.2019; облаштування покрівлі - 13.05.2019; встановлення дверей та вікон - 20.05.2019, облаштування опалення - 27.05.2019, облаштування електропостачання - 27.05.2019, внутрішні роботи - виконання першого етапу 03.06.2019, виконання другого етапу -
10.06.2019, виконання третього етапу - 17.06.2019, виконання четвертого етапу -
24.06.2019, внутрішні роботи - 24.06.2019, зовнішні роботи - 24.06.2019.

На виконання умов договору ТОВ "Київська Русь" виставило рахунок від 18.02.2019 № 2 суму 329 929,66 грн (передплата за матеріали), за яким ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" проведено оплату, що підтверджено платіжним дорученням від
29.03.2019 № 4500008063.

ТОВ "Київська Русь" у листах від 19.02.2019 № 9, від 16.04.2019 № 5, від
12.07.2019 № 72, направлених на адресу ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод", наголошувало на невиконанні замовником умови договору щодо видалення нечистот із вигрібної ями і проведення дезінфекції, без виконання яких підрядник не може приступити до виконання робіт.

26.07.2019 ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" у листі № 01-359 повідомило ТОВ "Київська Русь" про розірвання договору та вимагало повернення перерахованого платежу в сумі 329 929,66 грн.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є, зокрема вимога ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" про стягнення з ТОВ "Київська Русь" авансового платежу, неустойки за порушення термінів виконання робіт, 15 % річних за користування чужими коштами, 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за типовим договором підряду на будівельно-монтажні, пусконалагоджувальні роботи від 11.02.2019 № 19/95, щодо виконання робіт у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Судові рішення в частині вирішення позову ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" мотивовано тим, що позивачем не доведено неналежне виконання відповідачем умов договору, оскільки за встановлених у справі обставин саме позивачем як замовником не виконано зобов'язання, встановлене пунктом 5.1 договору, щодо передачі об'єкта робіт підряднику, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання щодо виконання робіт з огляду на пункт 2.1 договору, яким сторони встановили початок перебігу строку виконання робіт підрядником з моменту фактичного прийняття об'єкта. За таких обставин суди дійшли висновку і про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" послалося на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень, зокрема, статей 570, 613, 625, 653, 849, 1212 ЦК та неврахування при вирішенні справи, що незважаючи на виконання чи невиконання позивачем як замовником обов'язку щодо передачі підряднику об'єкта робіт, розірвання укладеного між сторонами договору підряду надає позивачу право вимагати повернення грошових коштів (майна), сплачених за договором, та зобов'язує відповідача ці кошти повернути; разом із тим прострочення виконання такого обов'язку відповідачем є підставою для нарахування на суму боргу 15 % річних за користування чужими коштами, що передбачено умовами договору, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК. При цьому, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2020 у справі № 910/21154/17, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v.

Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від
15.02.2020 у справі № 910/21154/17, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від
10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Так, у справі № 910/21154/17 (постанова від 15.02.2020) Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів, з огляду на встановлені судами обставини не виконання підрядником умов договору, розірвання замовником договору в односторонньому порядку та безпідставного користування відповідачем коштами позивача.

У справі № 910/13332/17 Верховний Суд постановою від 11.11.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про стягнення авансу, сплаченого на виконання договору, та дійшов висновку, що відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення саме невикористаної частини авансу, оскільки кошти, витрачені на закупку обладнання в рахунок виконання умов договору (до припинення зобов'язань), виключає можливість для їх повернення, а вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки станом на період, який заявлений позивачем, як період їх нарахування, було відсутнє будь-яке прострочення боржника у зв'язку з відсутністю у цей період підстав для повернення авансу.

У постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, зокрема, що положення статті 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Натомість у справі, яка розглядається, судами встановлено, що ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" не надано, а матеріали справи не містять доказів передачі об'єкта робіт підряднику, у тому числі відповідного акта, як це передбачено договором та Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, та не надано документів, що підтверджують передачу замовником підряднику матеріалів, технічної документації, необхідних для виконання робіт. Надані позивачем докази (витяг із журналу видачі нарядів, договір від 01.01.2019 № 19/30 з ТОВ "Дніпрокомуналтранс", акт надання послуг) не підтверджують факту передачі об'єкта робіт підряднику, а також видачу наряду-допуску, яким є складене на спеціальному бланку розпорядження на безпечне проведення роботи, із визначенням її змісту, місця, початку і закінчення, необхідних заходів безпеки, складу бригади і осіб, відповідальних за безпечне виконання роботи. Отже, за висновками суду, замовником не виконано зобов'язання, встановлене у пункті 5.1, а у відповідача як у підрядника не виникло зобов'язання щодо виконання робіт, оскільки за умовами пункту 2.1 договору початок перебігу строку виконання робіт підрядником встановлено з моменту фактичного прийняття об'єкта робіт. Водночас судами встановлено, що кошти в сумі 329 929,66 грн відповідно до умов договору перераховано замовником підряднику як оплату за матеріали, які було завезено на територію позивача для виконання робіт, що сторонами не заперечується. Будь-яких обставин того, що ця сума була перерахована як авансовий платіж за виконання робіт, судами встановлено не було, а позивачем належними і допустимими доказами таких обставин також не доведено, тому, за висновками судів попередніх інстанцій, відсутні підстави для стягнення цих коштів з відповідача, а відтак і для застосування до цих правовідносин положень статті 625 ЦК.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 904/4963/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду у справах № 910/21154/17, № 910/13332/17, № 910/10156/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у справі № 904/4963/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий