Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.07.2020 року у справі №911/2267/19

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2267/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.,

за участю представників сторін:

АТ "Укртрансгаз" - Онищенко І. П. (дов. від 23.01.2020),

АТ "НАК "Нафтогаз України" - Литвин П. В. (дов. від 26.04.2019),

АТ "Оператор газорозподільної системи "Київолбгаз" - Дмитренко І. О. (дов. від
26.12.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020

та рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020

у справі № 911/2267/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунального підприємства "Калинівське ДПС" Калинівської селищної ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київолбгаз",

2) Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про зобов'язання повернути майно та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Калинівське ДПС" Калинівської селищної ради (далі - КП "Калинівське ДПС", відповідач) про зобов'язання повернути майно - природний газ в обсязі 258,69 тис. куб. метрів, стягнення 1728706,27 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 258,69 тис. куб. метрів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач набув природний газ позивача без будь-якої правової підстави, у зв'язку із чим, відповідач зобов'язаний повернути газ або відшкодувати останньому його вартість.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ "Оператор газорозподільної системи "Київолбгаз", АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2020 в задоволені позову відмовлено повністю.

Судом встановлено, що між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (за договором - постачальник) та КП "Калинівське ДПС" Калинівської селищної ради (за договором - споживач) укладено договори постачання природного газу від 19.10.2016 №1778/1617-ТЕ-16, від 04.11.2016 №1889/1617-БО-17 та №1890/1617-КП-17; обсяг спожитого відповідачем у спірний період природного газу не перевищує об'єм, обумовлений укладеним з НАК Нафтогаз України" договорами.

Суд вказав, що ненадання НАК "Нафтогаз України" номінацій щодо планових обсягів постачання природного газу не звільняє останнього від обов'язків постачання природного газу, та жодним чином не свідчить про безпідставне спожиття відповідного газу.

Також судом встановлено, що у спірний період між відповідачем та позивачем існували договірні відносини на підставі договору про транспортування природного газу магістральними трубопроводами, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ від 22.09.2011 за №1579; відповідачем сплачувались кошти за послуги транспортування природного газу, а позивачем зазначені кошти приймались без зауважень.

Встановивши зазначені обставини, за висновками суду першої інстанції, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020 залишено без змін.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції, врахувавши наявність договірних правовідносин між КП "Калинівське ДПС" Калинівської селищної ради та АК "НАК " Нафтогаз України", що виникли в силу укладених договорів постачання природного газу, за умовами яких сторонами було погоджено обсяги поставки природного газу у спірний період, приймаючи до уваги встановлення судом факту невжиття заходів щодо обмеження або припинення газопостачання споживача, погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту безпідставного споживання відповідачем природного газу у спірний період, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Водночас, судом апеляційної інстанції вказано, що положеннями цивільного законодавства не надано права особі, яка вважає себе власником майна, одночасно вимагати повернення майна та відшкодування його вартості, з огляду на неправомірне застосування подвійної відповідальності за одне порушення.

До Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулося АТ "Укртрансгаз" (скаржник1), яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 911/2267/19, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин. Скаржник1 вказує, що відбір природного газу з ресурсу позивача здійснений за відсутності у відповідача договірних відносин з позивачем, що вказує на наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило пункт 1 частини 1 та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 та від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17;

- дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання;

- справа № 911/2267/19 становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з газотранспортної системи АТ "Укртрансгаз", який, в свою чергу, зобов'язаний був у спірний період здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам на всій території України та до країн Європейського Союзу. А безпідставне набуття природного газу з газотранспортної системи АТ "Укртрансгаз", без належної правової підстави, ставило під загрозу безпечність та безперебійність його транспортування;

- справа має виняткове значення для АТ "Укртрансгаз", оскільки стосується правовідносин щодо несанкціонованого споживання природного газу з ГТС позивача, який в силу статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", як товариство, що мало на балансі та обслуговувало магістральні газопроводи, має важливе значення для держави Україна.

Скаржник1 вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відбору природного газу відповідачем нібито за договорами постачання природного газу з НАК "Нафтогаз України" не відповідають обставинам справи та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Також до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулося АТ "НАК " Нафтогаз України" (скаржник 2), яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 в частині відмови у стягненні вартості природного газу та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 1 728
706,27 грн вартості безпідставно набутого газу.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник2 посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, частини3 статті 238 ГПК України, частини 1 статті 316, частини 1 статті 319, статей 1212 та 1213 ЦК України, статей 12, 13, Закону України "Про ринок природного газу", пункту 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, глави 1 розділу 8 Кодексу газотранспортної системи, а також зазначає, що судами не досліджено фактичні обставини справи.

Підставами касаційного оскарження НАК "Нафтогаз України" зазначило пункт 1 частини 2 та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, зокрема, на думку скаржника, оскаржувана постанова протирічить:

- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, стосовно умов, необхідних для встановлення факту постачання природного газу;

- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19, стосовно правомірності віднесення до договірних відносин будь-яких правочинів;

- висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, стосовно меж доказування у даній справі;

- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скарги (питання встановлення фактичних обставин при несанкціонованому споживанні природного газу, питання власника фактично отриманого з газотранспортної системи газу має виключне значення для учасників ринку природного газу, оскільки значним чином вплине на правовідносини у даній сфері господарювання);

- справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (у даній справі розглядається питання правомірності визнання факту постачання товару виключно виходячи з наявності укладеного договору).

АТ "Київоблагаз" та КП "Калинівське ДПС" подали відзиви на касаційні скарги, в яких просять залишити їх без задоволення, оскаржувані рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 - залишити без змін.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому відхиляються доводи касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичні обставини справи, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами за межі доказування у даній справі, оскільки в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. По суті всі доводи скаржників в цій частині зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Водночас, судова колегія не розглядає доводи касаційних скарг стосовно того, що: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа № 911/2267/19 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для осіб, які подали касаційні скарги, оскільки вказані підстави надають можливість на касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак, слід зауважити, що справа №911/2267/19, яка переглядається, не є малозначною та ціна позову складає 1728706,27 грн, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату подачі позову.

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №911/2267/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v.

Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the

United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

В оскаржених судових рішеннях суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України.

Скаржники у касаційних скаргах посилалися на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 826/16697/17, № 904/4018/19 та № 920/169/18, щодо застосування положень статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та справах № 826/16697/17, №904/4018/19 та №920/169/18, і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики Судом оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

Посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів також не приймаються, з огляду на таке.

У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень ~law23~, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".

Зважаючи на наведене, посилання скаржників на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження ухвалених у даній справі судових рішень, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №911/2267/19, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.

Аналогічний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного суду в постановах від 02.07.2020 у справі № 908/955/18, від
26.08.2020 у справі № 917/1617/19 і колегія суддів не вбачає у даному випадку підстав для відступу від такого висновку.

Також не беруться до уваги доводи скаржників про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.

Зазначеною вище постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи.

Крім того, позовні вимоги у справі № 920/169/18 мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.

Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді справи № 911/2267/19, оскільки обставин переплати суми за зобов'язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.

Отже, скаржниками у касаційних скаргах не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у цій справі висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 та від
20.12.2018 у справі № 920/169/18, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, ці висновки є різними за своїм змістом, зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі №911/2267/19 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від
11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
27.05.2020 у справі №911/2267/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков