Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.04.2020 року у справі №904/3007/19

УХВАЛА

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/3007/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Стратієнко Л. В., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Ніколенко М. О.

від 11.11.2019

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Орєшкіної Е. В., Широкобокової Л. П., Подобєда І. М.

від 02.03.2020

за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес"

відповідача-2: Компанії Growex Trade LTD, Mahe, Seychelles

про визнання недійсним договору,

за участю представників:

від позивача: Слюти В. В.

від відповідача-1: не з? явився.

від відповідача-2: не з? явився.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" та Компанії Growex Trade LTD про визнання недійсним договору поруки № 12КР від 10.08.2018.

Позов обґрунтовано тим, що договір поруки є удаваним і насправді, з огляду на забезпечення виконання простроченого зобов'язання за основним договором, за своєю суттю є договором заміни боржника у зобов'язанні, тобто договором відступлення права вимоги.

Пунктом 9.7 основного договору № 483-52-10 від 04.01.2013 встановлено, що сторони не мають права передавати свої права та обов'язки за цим договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Позивач не надавав згоди на передачу його прав і обов'язків за основним договором третій особі, а тому відповідачі не мали права укладати оспорюваний договір.

Крім того, договір не містить істотних умов, а також строк виконання Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" зобов'язання за основним договором настав до укладення договору поруки, що свідчить про відсутність спрямованості договору поруки на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (замовник) був укладений договір № 483-52-10 від 04.04.2013 на капітальний ремонт секцій тепловоза 2ТЭ10М в обсязі КР-2 (основний договір).

Відповідно до пункту 1.1 основного договору (з урахування змін та доповнень), замовник передає, а виконавець зобов'язується виконати у відповідності до Правил капітального ремонту тепловозів ЦТВР-ЦТ4662 роботи з капітального ремонту в обсязі КР-2 секції тепловоза серії 2ТЭ10М зав. № 2202 АБ.

Згідно з пунктом 4.2.3 основного договору, замовник зобов'язується своєчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов цього договору.

10.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор) та Компанією Growex Trade LTD (поручитель) був укладений договір поруки № 12КР (договір поруки).

Пунктом 1.1 договору поруки встановлено, що поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржником: Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", що виникли з договору № 483-52-10 від 04.04.2013 на виконання робіт з капітального ремонту секцій тепловоза.

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки, порукою забезпечуються грошові зобов'язання боржника в сумі 7 483 391,34 грн з оплати виконаних робіт за основним договором.

Пунктом 3.1. договору поруки визначено, що поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4.1.1. договору поруки, при порушенні боржником зобов'язання перед кредитором за основним договором поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання у триденний строк з дня отримання поручителем від кредитора відповідної вимоги про таке виконання.

Положеннями пункту 4.2.1. договору поруки передбачено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор зобов'язується передати йому документи, які підтверджують зобов'язання боржника, та підписати з поручителем договір про відступлення права вимоги до боржника на користь поручителя.

Відповідно до пункту 4.4.1. договору поруки, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, кредитор має право у триденний строк звернутися до поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань.

Після укладання оспорюваного договору поруки, кредитор надав поручителю вимоги № 14/12КР від 14.08.2019 та № 20/12КР від 20.08.2019 про виконання ним зобов'язань за договором поруки.

У зв'язку з порушенням позивачем свого зобов'язання за договором на виконання робіт № 483-52-10 від 04.04.2019 та порушенням відповідачем-2 свого зобов'язання за договором поруки № 12КР від 10.08.2018, ТОВ "Техно-Бізнес" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1:

Компанії Growex Trade LTD та відповідача-2: ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про солідарне стягнення з відповідачів суми основного боргу у розмірі 7 483 391,34 грн, інфляційної складової у розмірі 6 676 539,72 грн та 3% річних у розмірі 1 046 733,98 грн (справа № 904/4147/18).

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 11.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
02.03.2020, у позові відмовив.

Рішення судів мотивовані тим, що фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у сторін за договором поруки наміру виконувати умови цього договору та про його укладення сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519, 520 Цивільного кодексу України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Тобто закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).

Договір поруки безпосередньо на права та обов'язки боржника не впливає, його зобов'язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).

Норми Цивільного кодексу України не містять заборони на укладення договору поруки після настання строку виконання зобов'язань за договором підряду. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (стаття 548 Цивільного кодексу України), тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.

Такої позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду під час розгляду аналогічних спорів (постанови від 04.04.2018 у справі № 912/2185/16, від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі № 904/3007/19.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема частину 5 статті 203, статті 512, 528, 629, 638 Цивільного кодексу України, не врахували висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від
15.04.2015 у справі № 3-43гс15, від 14.09.2016 у справі № 3-705гс16, постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/879/18, від 14.11.2019 у справі № 904/2732/18, від 07.11.2019 у справі № 910/12484/18, з огляду на що дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Зокрема, вказує на відсутність у сторін за договором поруки наміру виконувати умови цього договору; що умовами основного договору підряду сторони встановили обов'язковість погодження заміни боржника у зобов'язанні; укладення договору поруки спричиняє правові наслідки для ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" у вигляді появи нового кредитора та дозволяє штучно змінити підсудність спору, що призвело до порушення справ у третейському суді №14/126К-15 та Господарському суді Дніпропетровської області № 904/4147/18 за позовом ТОВ "Техно-Бізнес" про стягнення заборгованості за договором підряду; сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору поруки; укладення договору поруки щодо зобов'язання строк виконання якого минув, свідчить про відсутність спрямованості спірного договору поруки на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, у судів були всі підстави для висновку щодо удаваності договору поруки; відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" подало відзив на касаційну скаргу у якому просило залишити її без задоволення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 залишити без змін.

Компанія Growex Trade LTD, Mahe, Seychelles правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася.

У зв'язку з тим, що Компанія (відповідач-2 у справі) є суб'єктом господарювання іноземної держави, який знаходиться за адресою: Global Gateway 8, Rue De La Perle, Providence, Mahe, Seychelles, з метою належного повідомлення відповідача-2 про час і місце судового розгляду справи відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України і Конвенції касаційний господарський суд згідно з ухвалою від 25.06.2020 направив до Центрального органу запитуваної держави Registrar of the Supreme Court, Supreme Court (PO Box 157, Victoria, Republic of Seychelles), обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, судового доручення про вручення Компанії відповідних процесуальних документів через Міністерство юстиції України.

Станом на 27 січня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердження про вручення ухвали суду від 25.06.2020 Компанії Growex Trade LTD, Global Gateway 8, Rue De La Perle, Providence, Mahe, Seychelles не надходило, однак враховуючи положення частини другої статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах це не є перешкодою для розгляду справи.

Склад суду у даній справі визначений згідно з витягом з протоколу розподілу судової справи від 01.04.2020, який наявний в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Спір у справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору поруки.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (стаття 215, 216 Цивільного кодексу України).

У той же час, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", яке не є стороною договору, подано позов про визнання недійсним укладеного 10.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор) та Компанією Growex Trade LTD (поручитель) договору поруки № 12КР, з тих підстав, що цей правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, є удаваним (частина 5 статті 203, стаття 235 Цивільного кодексу України), укладений з порушенням частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), сторони всупереч вимогам частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України не досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір порушує права боржника у вигляді появи нового кредитора.

Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Водночас з позовом у цій справі звернувся боржник, тобто особа, згода якої на укладення договору не вимагається.

Відповідно до частини 1, 2 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Доводи скаржника, що укладений між відповідачами договір поруки фактично є правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні, однак за умовами основного договору поставки така заміна можлива лише за згодою боржника, свого підтвердження не знайшли.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після укладення оспорюваного договору кредитор надав поручителю вимоги № 14/12КР від 14.08.2019 та № 20/12КР від 20.08.2019 про виконання своїх зобов'язань за договором поруки.

Крім того, у зв'язку з порушенням ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" свого зобов'язання за договором на виконання робіт № 483-52-10 від
04.04.2019 та порушенням відповідачем-2 свого зобов'язання за договором поруки № 12КР від 10.08.2018, ТОВ "Техно-Бізнес" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Компанії Growex Trade LTD та ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про солідарне стягнення з відповідачів суми основного боргу у розмірі 7 483 391,34 грн, інфляційної складової у розмірі 6 676 539,72 грн та 3% річних у розмірі 1 046 733,98 грн (справа № 904/4147/18).

Отже, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача-2 наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника, що договір поруки створює обов'язки для боржника, так як такий договір безпосередньо на права та обов'язки боржника не впливає, його зобов'язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються), іншого позивачем не доведено.

Щодо тверджень позивача про суперечливість таких істотних умов спірного договору, як обсяг зобов'язань поручителя (пункти 1.1,2.1 договору поруки), то суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений не лише змістом договору поруки, але й узгоджуватися з умовами основного договору. При цьому, якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.

Необґрунтованими є і доводи скаржника, що укладання договору поруки щодо зобов'язання, строк виконання якого минув, свідчить про відсутність спрямованості спірного договору поруки на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, так як Верховним Судом у постановах 04.04.2018 у справі № 912/2185/16 та від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 висловлена позиція, що порука за вимогу, строк виконання якої настав, свідчить про її реальність, і судові рішення у справі №904/3007/19 постановленні відповідно до цих висновків.

Колегія суддів не вбачає підстав відступати від висновків викладених у постановах 04.04.2018 у справі № 912/2185/16 та від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, а також така підстава скаржником при поданні касаційної скарги не визначалась.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини встановлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору поруки із заявлених ним мотивів, Верховний Суд вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від
25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Посилання позивача, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень не враховані правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від
15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 14.11.2019 у справі № 904/2732/18, від
07.11.2019 у справі № 910/12484/18, щодо застосування основоположного принципу цивільного законодавства, яким є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) що лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), відхиляються, оскільки суд касаційної інстанції вважає, що вони стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Предметом спору у справах, які наведені скаржником, є стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням однією зі сторін зобов'язань за договором. Спору щодо недійсності договору з підстав його удаваності у наведених скаржником справах не існувало, та правових висновків щодо вирішення такого спору наведені постанови не містять.

У той час як стверджуване позивачем (скаржником) невиконання Компанією Growex Trade LTD умов договору поруки щодо оплати частини боргових зобов'язань ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" є порушенням цього договору.

Невиконання або неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним.

Щодо зазначених скаржником постанов Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, від 14.09.2016 у справі № 3-705гс16, то у цих справах висновки про наявність підстав недійсності правочину зроблені судом у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та дослідження доказів, та стосувались вирішення спорів щодо внесення змін до умов тристороннього договору процентної позики без погодження позивача як сторони тристороннього договору та можливості відступлення іпотекодержателем права вимоги за іпотечним договором без отримання згоди іпотекодавця, за наявності відповідних умов в договорі.

Натомість у справі, що переглядається, предметом оскарження є визнання недійсним договору поруки. Позивачем доказів того, що в укладеному між ТОВ "Техно-Бізнес" та ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" договорі на виконання робіт № 483-52-10 від 04.04.2019, відбулася заміна кредитора не надано.

Тобто наведені позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду та Верховного Суду України були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, та/або іншого предмета і підстав заявлених позовних вимог, та/або іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у даній справі № 904/3007/19, тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з частиною 2 статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі № 904/3007/19, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених частин 2 та 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному частин 2 та 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено частин 2 та 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статтями 300, 301, 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі № 904/3007/19.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець