Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.03.2021 року у справі №9901/85/21

УХВАЛА

23 березня 2021 року

Київ

справа №9901/85/21

адміністративне провадження №П/9901/85/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Загороднюка А. Г., Соколова В. М., Уханенка С. А.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Президента України про призначення на посаду та стягнення грошової винагороди, -

установив:

22 березня 2021 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) до Вищої ради правосуддя, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Президента України, в якому Позивач просить:

- призначити його на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь Позивача 1 229 095,00 (один мільйон двісті двадцять дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) гривень матеріальної винагороди судді за період з 01 червня 2019 року по 28 лютого 2021 року.

За приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження в адміністративній справі за цим позовом, Верховний Суд ураховує таке.

За приписами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

У пункті 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно з яким - це суд, до компетенції якого пункті 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

За пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Главою 2 розділу І "Загальні положення" Кодексу адміністративного судочинства України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, відповідно до яких Кодекс адміністративного судочинства України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикції (підсудність).

Згідно з частиною 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, норми якої регулюють випадки виключної підсудності, підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається частиною 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Зазначений перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, визначено частиною 1 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України. Решта адміністративних справ підсудні окружним адміністративним судам (частина 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом позову ОСОБА_1 об'єднано позовні вимоги як до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Президента України, які з урахуванням вимог дотримання інстанційної підсудності, визначеної статтею 22 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Державної судової адміністрації України, що підсудні Окружному адміністративному суду міста Києва.

Позивач зазначає, що склад відповідачів обумовлений тим, що з грудня 2017 року по квітень 2019 року кількість вакантних посад Державною судовою адміністрацією України визначена не була і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, за її визначенням не могла провести призначення на посаду. В свою чергу, як зазначає Позивач, Вища рада правосуддя втрутилася в процедуру добору з передчасним проханням про проведення конкурсу. На думку Позивача, підхід державних органів до ситуації ОСОБА_1 у цій справі був непослідовним, нескоординованим та характеризувався різними затримками і у підсумку призвів до невизначеності щодо реалізації його права. Позивач також вказує, що відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття "порядок добору та призначення", а також відсутність належних юридичних захисних механізмів в поєднанні з відсутністю обов'язку досягти визначеного результату добору, призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Що стосується Президента України, позивач зазначає, що останній є політичним органом, який бере на себе відповідальність за призначення суддів, як складової незалежності судової гілки влади. Питання матеріального забезпечення суддів покладається на Державну судову адміністрацію України, відсутність прямої вказівки про сплату винагороди після закінчення спеціальної підготовки, безпідставно розтлумачене нею, як припинення цього забезпечення. На думку позивача, Вища рада правосуддя - незалежний орган з п.
1.3. Хартії, а його провина - бездіяльність.

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас згідно з приписами частини 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.

За частиною 6 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №9901/430/19 указала, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.

Указаному кореспондує припис абзацу другого частини 6 статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

Кодекс адміністративного судочинства України імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, і певні категорії, які можуть розглядатися Верховним Судом, не підлягають розгляду іншими адміністративними судами у разі об'єднання у позові вимог, що хоча і пов'язані між собою, але їх розгляд віднесено до підвідомчості інших адміністративних судів першої інстанції.

Ураховуючи, що позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і відсутні законні підстави для їхнього роз'єднання в окремі провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України та наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачеві на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Об'єднання в одне провадження заявлених позовних вимог до Вищої ради правосуддя, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Президента України, частина яких підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції, а інша - Окружному адміністративному суду міста Києва, за правилами вказаної статті не передбачено.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2019 року в справі №9901/8/19, від 27 червня 2019 року в справі №9901/189/19, від 08 серпня 2019 року в справі №9901/17/19, від 19 вересня 2019 року в справі №9901/62/19 та від 02 жовтня 2019 року в справі №9901/382/19.

Згідно з частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Керуючись статтями 22, 169, 172, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Президента України про призначення на посаду та стягнення грошової винагороди - повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження....................................................................

О. В. Калашнікова

М. В. Білак

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

С. А. Уханенко,

Судді Верховного Суду