07.12.2016 | Автор: kotick.roman Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

50 тис. моральної шкоди за тривале безпідставне звинувачення згідно ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють …» (Апеляційний суд Івано-Франківської області у справі 346/4623/15-ц)

Фабула судового акту: Суд правильно застосував ст. 1176 ЦК України та пункт 5 ст. 3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Розмір моральної шкоди суд визначив в сумі 50 тис. грн., кошти підлягають стягненню с Державного казначейства України. 

Коментар автора рішення: думаю, що неменш цікаві рішення, в принципі я приймав участь в справі, їх доводив, довів, проте у ВССУ відкрито касаційне провадження, виконання зупинене...питання в одному - злочин не доведено, хоча по ньому позивача двічі засуджували ... на припущеннях, саме кримінальне провадження так і залишилося "висяком", в той же час на даний момент і строки для притягнення закінчились, але прокурор, діючи як кат в процесуальному аспекті, вимагає рішення скасувати, мотивує тим, що можливо років через 20 або й більше злочин буде розслідуваний, а поки що відшкодування позивачу передчасне.

Враховуйте також, що ухвалою ВССУ від 7 липня 2016р. відкрито касаційне провадження у справі та зупинене виконання рішення суду першої інстанції  та ухвали суду апеляційної інстанції.

Користуйтесь консультацією: Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та розміру її компенсації

Аналізуйте судовий акт: 250 000,00 грн: Безпідставне перебування особи під слідством є підставою для стягнення моральної шкоди, при цьому відповідачем слід визначати Держказначейство України (Апеляційний суд Дніпропетровської області у справі № 191/1929/16-ц)

Підставою для стягнення моральної шкоди є делікт, за порушення договору моральна шкода не стягується, в тому числі і при порушенні прав споживачів (ВСУ у справі № 6-1575цс16 від 9 листопада 2016р.)

Клевета в Фэйсбуке перестаёт быть безнаказанной: депутат Мураев выиграл суд у конкретных лиц о защите чести, достоинства и деловой репутации (Днепровский районный суд г. Киева от 9 августа 2016г, дело № 755/7842/16-ц, судья Бартащук Л. П.)

Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

Моральна шкода відшкодовується особою, яка на правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки незалежно від її вини (Постанова ВСУ від 5 березня 2012р.)

Справа № 346/4623/15-ц  

Провадження № 22-ц/779/1268/2016  

Категорія 33  

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.  

Суддя-доповідач ОСОБА_1  

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року                                                                                                                                                           м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого  Мелінишин Г.П.

суддів:  Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина В.Д. на рішення Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 50 750 грн моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.

На вказане рішення перший заступник прокурора Івано-Франківської області Торованин В.Д. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, суд прийшов до передчасного висновку про наявність у позивача прав на відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки не встановлено обовязкових умов для відшкодування такої шкоди.

Підставою для звернення ОСОБА_2 в суд із даним позовом була постанова СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 26.03.2013 року про закриття щодо нього кримінального провадження. Однак, суд не врахував, що ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року зазначену постанову було скасовано. На даний час досудове розслідування триває. Відсутні також і інші підстави, які б давали право позивачу на відшкодування шкоди у відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в редакціях 2010-2013 років. Їх наявність не встановлена безпосередньо судом і в ході розгляду справи.

Відтак, висновок про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку та розмірах, передбачених законом, зроблено судом за фактичної недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд не встановив самого факту її існування. В рішенні не відображено, якими конкретно діями правоохоронних органів позивачу заподіяно моральну шкоду, які обмеження кримінального закону застосовувалися щодо нього за час кримінального переслідування, чи відносяться вони до переліку, встановленого ч.1.ст.1 вищезазначеного закону. Що є обовязковим для встановлення у справах даної категорії та входить до предмету доказування.

Аналогічно не зясовано судом які саме порушення нормальних життєвих звязків відбулися у житті позивача, характеру страждань та немайнових втрат, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Відповідно позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування зазначених обставин. Таким чином, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено характеру та обсягу моральних страждань, не можна зробити висновок про наявність моральної шкоди.

Також рішення постановлено щодо Казначейської служби України, яку не було залучено до участі в справі та правовий статус якої не визначено.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, ОСОБА_2 та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Як правильно встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи 6 травня 2010 року слідчим слідчого відділу Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області було порушено кримінальну справу № 313519 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, а 7 травня 2010 року - притягнуто як обвинуваченого у даній справі (а.с.6,7). При цьому ОСОБА_2 обвинувачувався у скоєнні злочину, який вчинено 10 листопада 2009 року о 19 год. 20 хв. та кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України, який в силу ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, для якого встановлено строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно ст. 48 КК України у пять років.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року позивача визнано винним за ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання 240 годин громадських робіт. Проте, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2011 року вирок скасовано з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, а справу направлено прокурору Коломийського району на додаткове розслідування (а.с.8,9).

В судовому засіданні зясовано, що після проведення додаткового розслідування кримінальну справу направлено до суду та вироком Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року, ОСОБА_2 визнано винним за ч. 1 ст. 186 КК України. Призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в дохід держави, що становить 850 грн (а.с.55-57). В подальшому ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2012 року ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2013 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а справу направлено прокурору Коломийського району для проведення додаткового розслідування.

Встановлено, що 14 березня 2013 року кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090180000638. В ході проведення додаткового розслідування слідчим слідчого відділу Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 26 березня 2013 року винесено постанову про закриття цього провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення (а.с.11-17).

При цьому, як підтверджується матеріалами справи у звязку із кримінальним переслідуванням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 186 КК Україниорганом досудового слідства було обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, починаючи з 7 травня 2010 року (день винесення постанови про притягнення у якості обвинуваченого), який діяв до дня набрання законної сили постанови від 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження - до 7 квітня 2013 року.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 посилався на те, що внаслідок незаконного кримінального переслідування, яке мало місце в період з 7 травня 2010 року до 7 квітня 2013 року (дати набрання постановою про закриття кримінальної справи законної сили), притягнення його до кримінальної відповідальності працівниками міліції та подвійним засудженням до покарання, закриття в подальшому кримінальної справи за відсутністю складу злочину йому завдано моральної шкоди. Відтак, позивач вказував, що з урахуванням характеру, обсягу та тривалості страждань, яких він зазнав, така шкода підлягає безумовному відшкодуванню у визначеному судом розмірі, відповідно до приписів положень ст.ст.1167,1176 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), п.1 ч.1ст.1, п.2.ч.1 ст.2, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Саме з цих підстав позивач і просив задовольнити позов. Також розмір відшкодування визначено ним виходячи з подвійного розміру мінімального заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до переконання, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст.1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому суд виходив з дійсних обставин справи, а саме: часу вчинення злочину, його кваліфікації, тривалості досудового слідства, у тому числі з моменту ухвалення судом останньої постанови від 13 серпня 2013 року, фактичного припинення кримінального переслідування щодо особи позивача у справі, відсутності іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення його прав (зважаючи, що правом оскарження дій органів досудового розслідування щодо дотримання розумних строків досудового слідства свідок не наділений, а про підозру йому не повідомлено). Також межі відшкодування моральної шкоди визначені у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, що на момент відшкодування встановлена в розмірі 1 450 грн, з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць за час перебування позивача під слідством та судом.

Такий висновок місцевого суду відповідає вимогам матеріального права та узгоджується з матеріалами справи, а тому колегія суддів погоджується з ним. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року постанову слідчого слідчого відділу Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення скасовано. Зі змісту постанови видно, що підставою скасування послужило те, що слідчим не виконано всіх слідчих дій: не допитано двох осіб, не проведено слідчий експеримент, а також не призначено комісійну судово-медичну експертизу (а.с.48-49).

Зясовано, що на даний час досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12013090180000638, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 березня 2013 року за ч. 1 ст. 186 КК України, триває. В ході його проведення нікому, в тому числі ОСОБА_2, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлялося. Позивач допитаний в межах цього кримінального провадження як свідок.

Цієї обставини представник апелянта в судовому засіданні не заперечив.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2015 року ОСОБА_2 звертався до Коломийського МВ УМВС із заявою про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюються оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. За результатами розгляду цієї заяви т.в.о. начальника СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 24 вересня 2015 року винесено відповідну постанову, якою у задоволенні заяви позивача відмовлено з мотивів відсутності у нього права на відшкодування за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (а.с.40-42).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Перевіряючи доводи апелянта на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів також враховує положення ст.ст. 2128 КПК України, якими закріплено право кожного на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обовязок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Крім того, мінімальні стандарти ефективності розслідування, встановлені практикою Суду, включають в себе вимоги того, що розслідування має бути незалежним, безстороннім та бути предметом уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю (наприклад, рішення у справі «Менешева проти Росії», заява N 59261/00, п. 67, ECHR 2006-III).

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Маруценко проти України», «Шаповалова проти України», «Волчкова проти України», «Соболев проти України», «Омеляненко проти України», «Скороход проти України», «Щуров проти України», «Жужа проти України», «Пономаренко проти України», «Махонько проти України», «Сверчков та Сверкова проти України», «Ларіонов проти України», «Черниш проти України», «Паламарчук проти України» та «Крижанівський проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи в розумний строк. Аналогічно у справі «Маруценко проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку.

Аналізуючи вищезазначені обставини в даній справі та застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди в 50 750 грн визначено судом у відповідності до ч. 3 ст. 13 вказаного Закону, з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час відшкодування та часу перебування під слідством і судом (1 450 грн х 35 місяців). На спростування цієї суми будь-яких належних та допустимих доказів не представлено.

Твердження апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки спір вирішено щодо особи, яка не була стороною у справі не заслуговує на увагу. Враховуючи, що відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання їх з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України допущена описка може бути виправлена судом.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307308313-315317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина В.Д. відхилити, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                      Г.П. Мелінишин

Судді:                                                                 О.В. Пнівчук

                                                                              ОСОБА_3

======================================================================================================================

                                                                                                              

    Справа № 346/4623/15-ц

Провадження № 2/346/90/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ    

05 травня 2016 р. м. Коломия  Коломийський міськрайонний суд                     Івано - Франківської області

у складі

головуючого-судді:                              Васильковського В.В.,

за участі секретаря:                              Корбут Н.М.

позивача                                                                                    ОСОБА_1

представника позивача                                                            ОСОБА_2

представників відповідачів                                                     ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування шкоди, -

                                                                         ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом, в якому вказує, що відносно нього в період часу з 07 травня 2010 року до 07 квітня 2013 року тривало незаконне кримінальне переслідування за ч. 1 ст. 186 КК України. Так, 06 травня 2010 року слідчим СВ Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області порушено справу відносно нього за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 186 КК України. 07 травня 2010 року його було притягнуто як обвинуваченого у даній справі. Постановою слідчого СВ Коломийського МВ УМВС від 26 березня 2013 року кримінальне провадження було закрито у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Вважає, що весь цей час він зазнав кримінального переслідування, перебував на підписці про невиїзд, а тому не міг працювати. Звернувся до Коломийського МВ УМВС з заявою про відшкодування шкоди в порядку, передбаченому ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Однак постановою т.в.о. начальника СВ Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області від 24.09.2015 року йому у відшкодуванні шкоди відмовлено. Вважає, що внаслідок вказаного кримінального переслідування йому було заподіяно моральну шкоду, яку оцінює у 80290 грн. Також для здійснення захисту від кримінального переслідування він змушений був звертатися за допомогою до адвоката, на що витратив 6000 грн. Просить суд стягнути з казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 80290 грн. моральної шкоди за період часу незаконного кримінального переслідування з 07 травня 2010 року по 07 квітня 2013 року, а також 6000 грн. матеріальної шкоди (витрат на правову допомогу).

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовні заяві і просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник Коломийського МВ УМВС в судовому засіданні позов заперечила у повному обсязі та пояснила, що ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду від 13.08.2013 року постанову слідчого СВ Коломийського МВ УМВС України від 26.03.2013 року про закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1І, складу злочину-скасовано, а тому підстав, передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» для відшкодування шкоди ОСОБА_5 немає. Вказала, що на даний час триваю досудове розслідування, ОСОБА_1 перебуває в статусі свідка. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник прокуратури Івано-Франківської області в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1І відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не зявився, хоча про день та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що позов має бути задоволений частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 травня 2010 року слідчим СВ Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області порушено кримінальну справу № 313519 відносно ОСОБА_1за ознаками злочину, передбаченого ч.1ст.186 КК України, а 07 травня 2010 року його було притягнуто як обвинуваченого у даній справі.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року позивача визнано винним за ч.1ст. 186 КК Українитапризначено покарання 240 (двісті сорок) годин громадських робіт.

За наслідками апеляційного розгляду даної справи ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2011 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року щодо позивача скасовано, а справу направлено прокурору Коломийського району на додаткове розслідування.

Після проведення додаткового розслідування кримінальна справа направлена до суду та вироком Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним за ч.1ст. 186 КК Українита призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в дохід держави, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.

За наслідками касаційного провадження ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2012 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року щодо позивача скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2013 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року щодоОСОБА_1 скасовано, а справу направлено прокурору Коломийського району для проведення додаткового розслідування.

В ході проведення додаткового розслідування слідчим СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області винесено постанову від 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120130180000638 від 14 березня 2013 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України, у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого-судді Коломийського міськрайонного суду від 13.08.2013 року вищевказану Постанову про закриття кримінального провадження від 26.03.2013 року скасовано.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбаченихЗаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до чч. 1, 2ст. 1176 ЦКшкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту пятого статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено з 1 травня 2016 року мінімальну заробітну плату на рівні 1 тис. 450 грн.

З урахуванням викладеного, розмір відшкодування слід розраховувати виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з починаючи з 07 травня 2010 року (день винесення постанови про притягнення у якості обвинуваченого), який діяв до 07 квітня 2013 року (день набрання законної сили постановою про закриття кримінального провадження від 26 березня 2013 року), тобто 35 повних місяців, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 50 тис. 750 грн. (мінімальна заробітна плата * кількість місяців).

Що стосується позовної вимоги про стягнення 6000 грн. матеріальної шкоди, які позивач витратив на правову допомогу, то суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити з таких підстав.

За ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ч. 4 вищевказаної статті вказує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

ОСОБА_1 в судовому засіданні не навів жодного доказу на обґрунтування тієї обставини, що він витратив кошти на правову допомогу.

Посилання представників відповідачів на те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1І відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», оскільки постанова від 26.03.2013 року про закриття кримінального провадження, на яку посилається ОСОБА_1 в обгрунтування для відшкодування шкоди, скасована, суд відхиляє з огляду на таке.

У ст.21та28 КПК Українизакріплено право кожного на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки.

Конвенція з прав людини та основоположних свобод, 1950 року, яка ратифікована Україною, та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно ізЗаконом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"є джерелом права та підлягають застосуванню національними судами.

В силу п. 1 ст. 6 Конвенції зміст права на справедливий суд полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Маруценко проти України" Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, які стосуються часу вчинення злочину, його кваліфікації, тривалості досудового слідства, у тому числі з моменту ухвалення останньої постанови судом від 13 серпня 2013 року, фактичного припинення кримінального переслідування щодо особи позивача у справі, відсутності іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення його прав, оскільки правом оскарження дій органів досудового розслідування щодо дотримання розумних строків досудового слідства свідок не наділений, а про підозру ОСОБА_1 по даний час не повідомлено, суд вважає, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставіст. 1176 ЦК УкраїнитаЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

На підставі наведеного, п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод ст.ст. 16231176 ЦК України, ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»», керуючись ст.ст. 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 50750 (пятдесят тисяч сімсот пятдесят) грн.. моральної шкоди.

В задоволенні решти позову відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення встановлених строків апеляційного оскарження.                                                                                

Суддя                     Васильковський В. В.

6
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення