19.12.2019 | Автор: Зеров Костянтин
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Смілянська проти України»: ЄСПЛ визнав перебування Заявниці, яка страждає на астму, у камері з курцями під час тримання під вартою нелюдським поводженням у значенні статті 3 Конвенції (ст. 3, ст. 5 Конвенції, заява № 46196/11, від 21.11.2019 р.)

Фабула судового акта: Заявниця, громадянка України В.Г. Смілянська, звернулася до ЄСПЛ зі скаргами щодо свавільного тримання під вартою, умов тримання під вартою, ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою та ін.

Заявницю було затримано за підозрою у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та перевезенні наркотиків, і взято під варту у відділенні міліції на підставі протоколу про затримання. Згодом суд продовжив строк затримання, а ще через деякий час обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 2 місяці. Рішення про взяття під варту було обґрунтоване загальними підставами – тяжкістю злочину, можливим переховуванням від слідства або перешкоджанням слідству. Строк тримання під вартою було неодноразово продовжено судом, а у задоволенні клопотання Заявниці про звільнення з-під варти – відмовлено.

Заявницю, яка страждала на бронхіальну астму найважчого ступеня, було поміщено до Харківського СІЗО у камери з курцями. Заявниця стверджувала, що умови тримання під вартою були негігієнічними, приміщення були сирими, харчування – поганим, не було надано належного доступу до гарячої води і денного світла. Заявниця зверталася до адміністрації СІЗО та прокуратури з численними заявами, проте умови тримання під вартою – не покращили, а Заявницю не перевели у камеру з некурцями. Під час тримання під вартою Заявниці також не було надано медичної допомоги, в тому числі – не здійснено обстеження, не призначено лікування.

Під час розгляду справи по суті Заявницю з огляду на стан її здоров’я було звільнено під підписку про невиїзд; на час розгляду заяви в ЄСПЛ, тривав розгляд в суді першої інстанції.

Розглядаючи скаргу Заявниці на умови тримання під вартою, ЄСПЛ підкреслив, що Заявниця детально описала умови тримання під вартою і надала докази (письмові показання свідків). ЄСПЛ вивчив фактичні дані і розрахував, що в час тримання Заявниці під вартою вона мала спочатку 3-4 кв. м особистого простору, а згодом – менше 1 кв.м. За умови наявності в ув’язненого від 3 до 4 кв. м. особистого простору адекватність умов тримання під вартою визначається також умовами тримання під вартою – доступом до прогулянок, природним освітленням, наявністю вентиляції, температурою у камері, можливістю приватно користуватися туалетом та ін. ЄСПЛ врахував, що у справі Заявниці вказаних стандартів не було дотримано, більше того, попри стан здоров’я Заявниці вона перебувала у камері з курцями. З огляду на вказане, ЄСПЛ встановив порушення статті 3 Конвенції.

ЄСПЛ також встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням Заявниці належної медичної допомоги під час тримання під вартою - у зв’язку з поінформованістю органів влади про стан здоров’я Заявниці (перед затриманням вона потрапила в лікарню), підтвердженням стану її здоров’я судово-медичною експертизою, та ігноруванням її численних скарг на погіршення стану здоров’я.

ЄСПЛ встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з необґрунтованим триманням Заявниці під вартою. Зокрема, ЄСПЛ констатував, що постанова про обрання запобіжного заходу не мала чітких і конкретних підстав, обґрунтування для тримання під вартою – не змінювалося під час продовження строку дії заходу, можливість застосування альтернативних запобіжних заходів – не розглядалася.

Інші скарги Заявниці окремо розглянуто не було.

Фабула судового акта: «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13

«Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia [GC]), заява № 7334/13

«Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia [GC]), заява № 72508/13

«Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania [GC]), заява № 47848/08

«Бузаджи проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova, [GC]), заява № 23755/07

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СМІЛЯНСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SMILYANSKAYA v. UKRAINE)

(Заява № 46196/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

21 листопада 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Смілянська проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer), Голова,
Йонко Грозєв (Yonko Grozev),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 46196/11), яку 15 липня
2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Вікторія Геннадіївна Смілянська (далі – заявниця).

2. Заявницю, якій було надано правову допомогу, спочатку представляла пані Я. Заікіна, юрист, яка практикує у м. Харків. Її замінила пані Н. Охотнікова, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявниця стверджувала про погані побутові умови тримання її під вартою та ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання її під вартою. Вона також скаржилася за статтею 5 Конвенції на свавільність тримання її під вартою під час досудового слідства, необґрунтованість відповідних постанов суду та відсутність в її розпорядженні ефективної процедури для оскарження законності тримання її під вартою та отримання відшкодування шкоди за ці порушення.

4. 04 квітня 2018 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1969 році та проживає у м. Харків.

A. Кримінальне провадження щодо заявниці

6. 13 січня 2011 року щодо заявниці, яка підозрювалася у причетності до незаконного придбання, зберігання з метою збуту та перевезення наркотичних засобів, було порушено кримінальну справу.

7. 17 січня 2011 року її було затримано в рамках зазначеного розслідування та взято під варту у відділі міліції. Слідчий склав протокол про її затримання із загальним посиланням на пункт 2
статті 106 та статтю 115 Кримінально-процесуального кодексу України.

8. 20 січня 2011 року Київський районний суд міста Харкова (далі – районний суд) продовжив строк затримання заявниці на десять діб з метою отримання відомостей для вивчення даних про її особу.

9. 27 січня 2011 року районний суд обрав їй запобіжний захід у вигляді взяття під варту на строк два місяці. У постанові було зазначено, що вона обвинувачувалась у вчиненні тяжкого злочину та могла переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових відомостей щодо зазначених підстав суд не навів.

10. 16 березня, 27 квітня та 16 травня 2011 року заявниця клопотала про звільнення з-під варти. Районний суд далі продовжував строк тримання її під вартою на три, чотири та п’ять місяців відповідно. У його постановах було зазначено, що заявниця обвинувачувалася у вчиненні тяжкого злочину, а жодних інших підстав, які могли б виправдати зміну запобіжного заходу, суду представлено не було.

11. 16 березня та 27 квітня 2011 року, розглядаючи питання продовження строку тримання заявниці під вартою, районний суд залишив без задоволення її клопотання про звільнення з-під варти. Жодного обґрунтування у його постановах наведено не було. Згідно з твердженнями заявниці її клопотання про звільнення з-під варти від
16 травня 2011 року суд залишив без відповіді.

12. У незазначену дату (ймовірно, у червні 2011 року) кримінальну справу щодо заявниці разом із відповідним обвинувальним висновком було направлено до районного суду для розгляду по суті.

13. 01 листопада 2011 року суд з огляду на стан здоров’я заявниці звільнив її під підписку про невиїзд. Під час провадження районний суд встановив, що заявниця потребувала лікування у спеціалізованому медичному закладі.

14. Згідно з твердженнями Уряду кримінальна справа щодо заявниці наразі розглядається судом першої інстанції.

B. Умови тримання під вартою у Харківському СІЗО

15. Згідно з твердженнями заявниці 02 лютого 2011 року її помістили до Харківського слідчого ізолятора (далі – СІЗО).

16. Вона утримувалась у камері № 412 (з 02 лютого до 27 липня 2011 року та з 12 серпня до 01 листопада 2011 року) та у камері № 409
(з 01 до 12 серпня 2011 року). У камері № 412 загальною площею
52,1 км. м утримувалося дванадцять ув’язнених, тоді як у камері № 409 загальною площею 18,1 кв. м утримувалося двадцять двоє ув’язнених.

17. У камерах було сиро та не було вентиляції. Більшість ув’язнених палили, і у заявниці, яка страждала на астму, виникали проблеми з диханням. Прогулянки тривали десять – тридцять хвилин щодня на маленькому подвір’ї площею 7 – 10 кв. м. Санітарні вузли знаходилися там само, де і житлова зона, та не були повністю відокремленими. Харчування було поганим, а гігієнічні умови – неналежними. Ув’язнені не мали достатнього доступу до гарячої води, а приймати душ їм дозволялося лише один або інколи два рази на тиждень. Штучне освітлене у камерах було увімкнуто цілодобово.

18. Незважаючи на численні заяви до адміністрації СІЗО та органів прокуратури, умови тримання заявниці під вартою не поліпшилися, та її не було переведено до камери з некурцями. Так само їй не було надано належне харчування. Письмовими скаргами від
10 та 21 лютого, 05 березня, 04 та 10 серпня 2011 року заявниця поінформувала адміністрацію СІЗО про тривале погіршення стану її здоров’я, зокрема, що вона страждала на задишку, головний біль, слабкість і постійній кашель. Вона просила перевести її до камери з некурцями.

19. Заявниця надала копії письмових показань пані Ш., колишньої ув’язненої, яка нібито трималася з нею у камері № 412 у період з
11 травня до 24 червня 2011 року, та пані Т., колишньої працівниці СІЗО. Вони обидві підтвердили наданий заявницею опис умов тримання її під вартою.

C. Надана заявниці медична допомога

20. Згідно з документами у матеріалах справи заявниця страждає на астму з 1980 року.

21. Уранці 17 січня 2011 року, ще перебуваючи на свободі, вона перенесла серйозний напад астми та була доставлена до Харківської міської клінічної лікарні для лікування. Того самого вечора, коли стан її здоров’я покращився, її виписали та вона залишила лікарню у супроводі працівників міліції, які після цього її затримали.

22. 20 лютого 2011 року заявниця поскаржилася до Генеральної прокуратури України, що не отримувала лікування астми у СІЗО.

23. 17 березня 2011 року слідчий, у провадженні якого перебувала кримінальна справа заявниці, призначив судово-медичну експертизу з метою встановлення стану її здоров’я та можливості надання їй відповідного лікування у СІЗО.

24. Згідно з результатами судово-медичної експертизи від 06 квітня 2011 року заявниця страждала на бронхіальну астму 4 ступеня (найважча форма), хронічне обструктивне захворювання легень, емфізему, легеневу недостатність, пневмосклероз і хронічну серцеву недостатність. Судово-медичний експерт дійшов висновку, що вона мала бути обстежена у лікарні пульмонологічного профілю поза межами СІЗО.

25. 04 та 10 серпня, 05, 08, 15, 18 та 28 жовтня 2011 року заявниця зверталася до адміністрації СІЗО з проханнями надати їй лікування астми.

26. Згідно з твердженнями заявниці під час тримання її під вартою не було здійснено її медичного обстеження або надано лікування, а надіслані нею до Генеральної прокуратури України та адміністрації СІЗО заяви залишилися без відповіді.

II. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

27. У Доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 29 листопада до 06 грудня 2011 року (CPT/Inf (2012) 30) зазначено:

«43. Делегація загалом отримала позитивне враження щодо побутових умов у блоках для тримання неповнолітніх у [СІЗО] у... Харкові.

Проте у багатьох інших блоках [СІЗО] умови тримання були просто шокуючі. Велика кількість камер була у поганому стані, а доступ денного світла у них був дуже обмеженим. Крім того, КЗК занепокоєний надзвичайним переповненням, яке спостерігалося у багатьох блоках [установи]. Під час візиту у... Харківському СІЗО [трималося] 3 415 осіб (офіційна місткість 2 808 місць).»

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

28. Заявниця скаржилася на погані побутові умови тримання її під вартою та ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання її під вартою. Вона послалась на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

A. Прийнятність

29. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала ефективні національні засоби юридичного захисту щодо її скарги на ненадання медичної допомоги. Він вважав, що їй слід було звернутися зі скаргами щодо стану свого здоров’я до прокуратури або національних судів.

30. Заявниця стверджувала, що наведений Урядом засіб юридичного захисту вже розглядався Судом в інших справах проти України та був визнаний неефективним.

31. Суд зазначає, що він уже розглядав і відхилив подібні заперечення, визнавши наведений Урядом засіб юридичного захисту неефективним (див., наприклад, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69, 113 – 116, від 28 березня 2006 року; «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року; «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02,
пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року; «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року; «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06,
пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року; «Буглов проти України» (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 74, від 10 липня 2014 року та «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року). Посилаючись на згадану практику та обставини цієї справи, Суд вважає, що Уряд не довів, що на практиці заявниця мала можливість скористатися ефективним засобом юридичного захисту щодо її скарги, тобто засобом юридичного захисту, здатним запобігти виникненню чи триванню порушень, або здатним надати їй відповідне відшкодування. Отже, Суд доходить висновку, що скарга заявниці на ненадання медичної допомоги не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

32. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

33. Заявниця повторила свої скарги, викладені у формулярі заяви, а саме: щодо поганих умов тримання її під вартою та ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання її під вартою.

34. Уряд зазначив, що документи стосовно цих питань були знищені після закінчення встановленого законом строку їхнього зберігання. Водночас він доводив, що умови тримання заявниці під вартою та надана їй медична допомога були сумісними з вимогою статті 3 Конвенції.

1. Умови тримання під вартою

35. Застосовні загальні принципи щодо умов тримання під вартою наведені у рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 96 – 141, від 20 жовтня
2016 року).

36. Суд зазначає, що у цій справі заявниця надала детальний опис умов у Харківському СІЗО під час тримання її під вартою та обґрунтувала його відповідними задокументованими доказами (див. пункти 16 – 19).

37. Хоча сторони не надали Суду точної інформації щодо площі особистого простору, який припадав на одного ув’язненого, з викладених доводів можна зробити висновок, що у період з 02 лютого до 27 липня 2011 року та з 12 серпня до 01 листопада 2011 року заявниця мала приблизно 3 – 4 кв. м особистого простору, а у період з 01 до 12 серпня 2011 року – менше 1 кв. м особистого простору.

38. Коли площа тюремної камери становить від 3 до 4 кв. м особистого простору на кожного ув’язненого, вирішальним фактором під час оцінки Судом адекватності умов тримання буде фактор простору. У таких випадках порушення статті 3 Конвенції буде встановлено, якщо фактор простору поєднаний з іншими неналежними побутовими умовами тримання під вартою, пов’язаними, зокрема з доступом до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявністю системи вентиляції, адекватною температурою у камері, можливістю приватного користування туалетом, а також дотриманням базових санітарно-гігієнічних вимог (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункт 139).

39. У зв’язку з цим Суд бере до уваги твердження заявниці щодо проблем з освітленням, вентиляцією, опаленням, санітарією, харчуванням і гігієнічними умовами (див. пункт 17). До того ж він не може проігнорувати, що стан її здоров’я вимагав спеціальної медичної допомоги, а також те, що, незважаючи на її захворювання на астму, її не перевели до камери з некурцями (див. пункт 18).

40. Далі Суд посилається на письмові показання свідків щодо умов тримання заявниці під вартою (див. пункт 19) та висновки КЗК, який відвідав Харківське СІЗО у листопаді та грудні 2011 року, тобто коли заявниця вже була звільнена з установи (див. пункт 27).

41. Насамкінець, Суд зазначає, що він уже визнавав, що умови тримання під вартою у Харківському СІЗО дійсно не відповідали вимогам статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Горбатенко проти України» (Gorbatenko v. Ukraine), заява № 25209/06, пункти 134 – 137, від 28 листопада 2013 року; «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 63 – 68, від 17 березня 2016 року і «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), заява № 56660/12, пункти 135 – 148, від 24 березня
2016 року).

42. Поєднання зазначених факторів достатньо для висновку Суду, що умови тримання заявниці у Харківському СІЗО становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження всупереч вимогам статті 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

2. Медична допомога

43. Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішенні у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та
№ 13413/04, пункти 112 ‑ 122, від 29 листопада 2007 року); згаданому рішенні у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine),
пункти 77 – 83) та рішеннях у справах «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 ‑ 98, від 21 жовтня 2010 року) і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70 ‑ 75, від 22 жовтня 2015 року).

44. Суд зазначає, що сторонами не оскаржується, що заявниця страждає на хронічне захворювання (див. пункт 20).

45. Суд також зазначає, що її помістили під варту 17 січня
2011 року, коли її виписали з лікарні після серйозного нападу астми, який вона перенесла раніше того дня (див. пункти 21). Отже, органи державної влади були добре обізнані про стан її здоров’я з моменту її затримання.

46. Крім того, Суд зазначає, що за результатами судово-медичної експертизи 06 квітня 2011 року було підтверджено стан її здоров’я та визначено необхідну медичну допомогу.

47. До того ж Уряд не оскаржував, що заявниця регулярно скаржилася медичним працівникам СІЗО на тривале погіршення її здоров’я, зокрема задишку, головний біль, слабкість і постійний кашель (пункт 18). Вбачається, що зазначені скарги розглянуті не були.

48. Насамкінець, для Суду залишається незрозумілим, чи вжив слідчий, у провадженні якого перебувала кримінальна справа заявниці, які-небудь дії після отримання результатів судово-медичної експертизи про те, що заявниця мала бути обстежена у лікарні пульмонологічного профілю поза межами СІЗО (див. пункт 24). Навіть припустивши, що документи стосовно тримання заявниці під вартою у СІЗО могли бути знищені після закінчення встановленого законом строку їхнього зберігання (пункт 34), Суд вважає, що документи справ, розгляд яких триває, як у цій справі (див. пункт 14), повинні зберігатися неушкодженими.

49. У контексті зазначеного та на підставі доводів сторін Суд доходить висновку, що надана заявниці медична допомога не була належною та не супроводжувалася комплексною терапевтичною стратегією. У результаті неналежності наданої їй медичної допомоги заявниця зазнала страждань або труднощів, які перевищують невідворотній рівень страждання, притаманний триманню під вартою, а її гідність була принижена.

50. Отже, у зв’язку з цим також було порушено статтю 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

51. Заявниця скаржилася на недостатню обґрунтованість постанов національного суду від 27 січня, 16 березня, 27 квітня та 16 травня 2011 року щодо продовження строку тримання її під вартою. Вона послалася на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає:

«3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання ...»

A. Прийнятність

52. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

53. Заявниця стверджувала, що тримання її під вартою було незаконним і необґрунтованим, оскільки суди не навели відповідних і достатніх підстав у своїх постановах щодо взяття її під варту. Насамкінець, вона наголосила, що ризику її ухилення від слідства не було, а постанови суду, головним чином, ґрунтувалися на серйозності висунутих проти неї обвинувачень.

54. Уряд стверджував, що тримання заявниці під вартою було законним у розумінні національного законодавства та виправданим обґрунтованою підозрою вчинення нею злочину. Він додав, що існували «належні» та «достатні» підстави для тривалого тримання заявниці під вартою. Отже, Уряд вважав, що тримання її під вартою відповідало статті 5 Конвенції.

55. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).

56. Суд зазначає, що постанова Київського районного суду
міста Харкова від 27 січня 2011 року, якою заявниці було обрано запобіжних захід у вигляді взяття під варту, не містила чітких і конкретних підстав, крім простого посилання на доводи слідчого без будь-якого розгляду правдоподібності підстав, на які посилався останній (див. пункт 9).

57. Суд також зазначає, що про серйозність висунутих проти заявниці обвинувачень і ризик її ухилення або перешкоджання слідству чи продовження нею своєї злочинної діяльності було зазначено у першій постанові про обрання їй запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (див. пункт 9). Проте з часом це обґрунтування не змінилося. Вбачається, що замість наведення підстав для обґрунтування тривалого тримання заявниці під вартою, суди зосередили свою увагу на тому, чи були їм представлені підстави, які могли б виправдати зміну запобіжного заходу.

58. У зв’язку з цим Суд повторює, що саме національні органи влади мають наводити відповідні та достатні підстави для обґрунтування тримання обвинуваченого під вартою (див. рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 222, від 28 листопада 2017 року з подальшими посиланнями).

59. Крім того, Суд зазначає, що національні органи влади не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів (див. рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада
2010 року).

60. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що упродовж усього періоду тримання заявника під вартою національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони існували (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine),
заява № 40107/02, пункти 80 і 81 та 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15,
пункт 41, від 15 грудня 2016 року).

61. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти ситуації заявниці та по суті постійно посилаючись на тяжкість висунутих проти неї обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявниці під вартою під час досудового слідства на підставах, які не можуть вважатись «достатніми» та «відповідними».

62. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

63. Насамкінець, посилаючись на підпункт «с» пункту 1 та пункти 4 і 5 статті 5 Конвенції, заявниця скаржилася на свавільність її затримання працівниками міліції 17 січня 2011 року, необґрунтованість постанови суду від 20 січня 2011 року щодо продовження строку її затримання на десять діб з метою отримання відомостей для вивчення даних про її особу, неналежний розгляд національними судами її клопотань про звільнення з-під варти від
16 березня, 27 квітня та 16 травня 2011 року, та на відсутність у неї забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання її під вартою.

64. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за
статтями 3 і 5 Конвенції (див. пункти 42, 50 і 62) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, та що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших зазначених у попередньому пункті скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

65. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A. Шкода

66. Заявниця вимагала 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

67. Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою та надмірною.

68. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

B. Судові та інші витрати

69. Заявниця також вимагала 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

70. Уряд вважав суму, яка вимагалася, необґрунтованою.

71. З огляду на надану заявниці правову допомогу (див. пункт 2) у розмірі 850 євро Суд вважає це питання вирішеним.

C. Пеня

72. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.Оголошує прийнятними скарги заявниці за статтею 3 та пунктом 3 статті 5 Конвенції;

2.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання її під вартою у Харківському СІЗО;

3.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням їй належної медичної допомоги під час тримання під вартою;

4.Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з необґрунтованим триманням її під вартою;

5.Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг заявниці за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо свавільності її затримання та продовження строку її затримання з порушенням вимог Конвенції, її скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неналежного розгляду національними судами її клопотань про звільнення з-під варти та її скаргу за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у неї забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання її під вартою;

6.Постановляє, що:

(a)упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 10 000 (десять тисяч) євро, які мають бути конвертовані в національну валюту держави відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(b)із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

7.Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 листопада 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Клаудія Вестердік

(Claudia Westerdiek)

Секретар

Габріеле Куцско-Штадльмайер

(Gabriele Kucsko-Stadlmayer)

Голова


Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/12/13/20191213105830-12.docx

2393
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ