02.04.2020 | Автор: Зеров Костянтин
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Шабельник проти України» (№ 2): ЄСПЛ констатував, що під час перегляду справи суд не оцінив впливу виключення зізнавальних показань Заявника з матеріалів справи на беззаперечність інших доказів (ст. 6 Конвенції, заява № 15685/11, від 01.06.2017)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України Д.Г. Шабельник, звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення статті 6 Конвенції внаслідок несправедливості провадження у його справі у Верховному Суді України.

Заявника було затримано за підозрою у викраденні та вбивстві дитини; під час допиту як свідка за відсутності адвоката Заявник дав зізнавальні показання у вчиненні вбивства іншої особи. Щодо Заявника було порушено кримінальне провадження, справи об`єднано. Висновком психолого-психіатричної експертизи було встановлено, що Заявник був осудним; у висновку також містилася інформація про те, що Заявник детально описав обставини вбивства.

Заявника було засуджено до довічного позбавлення волі за викрадення, вимагання та вбивство малолітньої (Заявник визнав свою вину лише щодо викрадення), а також вбивство іншої особи, вирок було залишено без змін Верховним Судом України. Згодом Заявник звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення його прав під час кримінального провадження; ЄСПЛ встановив, що Заявника позбавили можливості реалізувати право на справедливий судовий розгляд, внаслідок чого відбулося порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції (позбавлення юридичної допомоги захисника на початковому етапі провадження та надання Заявником показань всупереч його волі).

Після прийняття ЄСПЛ вказаного рішення та у зв`язку з ним, представник Заявника звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд справи Заявника, просив скасувати вирок, розгляд справи здійснювати за участі Заявника; прокуратура також подала клопотання про перегляд справи та виключення протокол допиту Заявника як свідка, протоколу відтворення обстановки вбивства з матеріалів справи. Справу було передано на новий розгляд у Верховному Суді України.

Під час перегляду справи первинні зізнавальні показання Заявника було виключено з матеріалів справи, а суд посилався на показання свідків та вказану у висновку експертів інформацію про визнання Заявником факту вбивства (на вказані матеріали та обставини суд першої інстанції безпосередньо не посилався). За наслідками перегляду справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції ґрунтувався на належних і достатніх доказах.

ЄСПЛ наголосив, що Верховний Суд України виключив зізнавальні показання Заявника з матеріалів справи, і прямо не посилався на них у рішенні. Проте, суд посилався на протоколи і показання свідків, без врахування конкретних заперечень Заявника щодо того, що ці докази все одно були покликані підтвердити його зізнавальні показання і не мали окремої доказової цінності. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що Верховний Суд України перефразував висновок експертів, використав його у іншому контексті та послався на нього для доведення вини Заявника, а не встановлення його осудності (незважаючи на те, що відповідне питання не включалося до сфери цієї експертизи).

Таким чином, ЄСПЛ зробив висновок, що лише повний перегляд справи міг забезпечити належний розгляд впливу виключення зізнавальних показань Заявника з матеріалів справи на беззаперечність інших доказів у справі, проте повного перегляду справи здійснено не було.

З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що спосіб, у якій здійснювалось провадження у справі Заявника, суперечив вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Яременко проти України № 2» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2), заява № 66338/09

«Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gäfgen v. Germany [GC]), заява № 22978/05

«Аллан проти Сполученого Королівства» (Allan v. the United Kingdom), заява № 48539/99

«Собко проти України» (Sobko v. Ukraine), заява № 15102/10

«Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Шабельник проти України (№ 2)»
(Заява № 15685/11)

СТРАСБУРГ
01 червня 2017 року

ОСТАТОЧНЕ
01/09/2017

Автентичний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Шабельник проти України (№ 2)»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Андре Потоцький (<…>),
Фаріс Вегабовіч (<…>),
Йонко Грозєв (<…>),
Карло Ранцоні (<…>),
Мартіньш Мітс (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 квітня 2017 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 15685/11), яку 28 лютого 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Григорович Шабельник (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А. Бущенко - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився на несправедливість провадження у його справі, в якому Верховний Суд залишив без змін обвинувальний вирок щодо нього після ухвалення Судом рішення у його попередній справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, рішення від 19 лютого 2009 року.

4. 06 квітня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1979 році та наразі відбуває покарання у виді позбавлення волі у м. Житомирі, Україна.

А. Кримінальне провадження щодо заявника

6. У жовтні 2001 року пані К. було знайдено вбитою у власній квартирі. У грудні 2001 року було викрадено та вбито малолітню пані С.

7. 10 грудня 2001 року заявника було затримано за підозрою у викраденні пані С. з метою вимагання грошей у її батьків, а також у її вбивстві. 17 грудня 2001 року заявнику було надано адвоката у зв’язку з цими обвинуваченнями.

8. 25 грудня 2001 року пана К., сина покійної пані К., було допитано як свідка, і він зізнався у вбивстві своєї матері. Наступного дня він відмовився від своїх зізнавальних показань.

9. 15 лютого 2002 року заявника, ймовірно за його власним клопотанням, було допитано як свідка про обставини смерті пані К. Під час допиту, який проводився за відсутності адвоката, заявник зізнався у вбивстві пані К. Заявник повідомив, що прочитав у місцевій газеті оголошення про те, що пані К. мала намір купити квартиру у м. Житомирі. Припускаючи, що у неї вдома зберігаються кошти для придбання квартири, він вирішив пограбувати її. Жертва дозволила йому увійти до власної квартири. Під час їхньої розмови жертва розповіла заявнику, що у неї конфлікт із сусідкою у зв’язку з тим, що остання займалась виготовленням ковбас у цій будівлі. У неї також були напружені стосунки з її невісткою. Коли заявник почав погрожувати їй та вимагати гроші, вона сказала йому, що у неї їх немає, оскільки вона розмістила оголошення на прохання подруги, яка проживала в іншому місті та хотіла придбати квартиру в м. Житомирі. Після цього заявник з метою приховати спробу розбійного нападу вбив жертву.

10. У протоколі допиту заявника зазначалось, що його було попереджено про обов’язок повідомити все, що йому відомо про справу, що його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань, та що йому було роз’яснено положення Конституції, яке гарантує право не свідчити проти себе.

11. 16 лютого 2002 року заявник, досі перебуваючи у статусі свідка, за відсутності адвоката взяв участь у відтворенні обстановки і обставин нападу на пані К. 18 та 22 лютого 2002 року його знов було допитано про обставини нападу за відсутності адвоката.

12. 22 лютого 2002 року слідчий, в провадженні якого перебувала справа, виніс постанову про призначення психолого-психіатричної експертизи, поставивши експертам такі запитання:

(i) чи страждав заявник на психічні захворювання;

(ii) чи був заявник осудним на момент вчинення інкримінованого йому діяння, а також на момент проведення експертизи;

(iii) якщо експерти встановлять, що заявник страждав на психічні захворювання або від тимчасового порушення розумової діяльності на момент вчинення злочину, то чи міг він усвідомлювати свої дії та керувати ними; а також

(iv) чи потребує заявник надання психіатричних примусових мір медичного характеру.

13. 25 лютого 2002 року слідчим прокуратури було порушено кримінальне провадження щодо заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства пані К. та об’єднано його з кримінальною справою щодо викрадення і вбивства пані С. Із зауважень заявника вбачається, що того ж дня йому було надано процесуальний статус обвинуваченого та вперше було дозволено проконсультуватися з адвокатом щодо обвинувачень, висунутих за фактом нападу на пані К. Стаття 142 Кримінально-процесуального кодексу України передбачала, що особі, яка набула статусу обвинуваченого, мають бути роз’яснені всі процесуальні права, у тому числі право відмовитися давати показання і відповідати на запитання та право мати захисника.

14. 05 березня 2002 року комісією лікарів-психіатрів було проведено огляд заявника та підготовлено висновок щодо його психічного стану, в якому дійшли висновку, що він був осудним як на момент вчинення стверджуваних злочинів, так і на момент проведення експертизи. Відповідно до висновку, у ході спілкування з експертами заявник викладав обставини вбивства пані К. таким чином, як викладав їх у ході слідства («обстоятельства его подготовки и убивства ... излагает так, как излагал в ходе следствия»). Експерти додали, що при цьому заявник говорив так, ніби повторював вивчений напам’ять текст, і мовчав тоді, коли його переривали та просили надати подробиці або пояснення. Експерти дійшли висновку, що заявник був осудним.

15. Справу заявника було розглянуто Апеляційним судом Житомирської області, який був правомочним діяти як суд першої інстанції (далі - суд першої інстанції), оскільки заявника було звинувачено у вбивстві за обтяжуючих обставин - злочин, за вчинення якого передбачалось покарання у виді довічного позбавлення волі. У ході судового розгляду справи заявник стверджував про свою невинуватість у вчиненні обох вбивств, але визнав себе винним у викраденні пані С. Він стверджував, що у день вбивства пані К. він зустрів на вулиці знайомого з дитинства, пана М. Останній сказав йому, що він убив пані К. Щоб перевірити сказане паном М., заявник пішов до квартири пані К. і побачив там її труп. Він не мав жодного відношення до розбійного нападу та вбивства.

16. 11 липня 2002 року суд першої інстанції визнав заявника винним у викраденні, вимаганні та вбивстві пані С. Його також було визнано винним у вчиненні розбійного нападу та вбивства пані К. Суд обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. При визнанні заявника винним у розбійному нападі та вбивстві пані К. суд першої інстанції ґрунтувався, зокрема, на:

(і) первинних зізнавальних показаннях заявника;

(ii) протоколі огляду місця події, в якому було зазначено, що розташування речей у квартирі жертви, розстановка меблів і положення її тіла відповідали зізнавальним показанням заявника;

(iii) медичних доказах, що одяг і травми жертви відповідали зізнавальним показанням заявника;

(iv) показаннях пані О.К., знайомої жертви, яка заявила, що вона просила жертву розмістити оголошення щодо придбання квартири від її імені;

(v) показаннях пані В.С. - сусідки жертви, яка у судовому засіданні повідомила, що вона займається роздрібною торгівлею ковбасними виробами у багатоквартирному будинку, де мешкала жертва, а також, що у неї був конфлікт з жертвою у зв’язку з цим;

(vi) показаннях сина і невістки жертви, що стосунки між жертвою і невісткою були напруженими;

(vii) доказах, наданих експертом, що не можна було виключати того факту, що тілесні ушкодження жертви були завдані ножем, який було знайдено вдома у заявника.

17. 10 жовтня 2002 року Верховний Суд, засідаючи в якості суду касаційної інстанції, залишив вирок щодо заявника без змін.

B. Перша справа заявника у Суді

18. 02 квітня 2003 року заявник подав до Суду заяву (№ 16404/03), стверджуючи, зокрема, що його було визнано винним у вбивстві пані К. на підставі зізнавальних показань, які було отримано з порушенням його права на відмову давати показання і відповідати на запитання та права не свідчити проти себе, та що йому перешкоджали в ефективному здійсненні свого права на захист під час допитів на стадії досудового слідства.

19. 19 лютого 2009 року Суд визнав заяву частково прийнятною та встановив порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, Суд зазначив таке:

«58. Суд повторює, що, зокрема, у випадках, коли йдеться про позбавлення свободи, інтереси правосуддя вимагають забезпечення юридичного представництва (див. рішення у справі «Бенгем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom), заява № 19380/92, пункт 61, від 10 червня 1996 року). Крім того, Суд зазначає, що українське законодавство передбачає обов’язкове представництво захисником інтересів осіб, яким у випадку засудження судом загрожує довічне позбавлення волі. Саме в такій ситуації опинився заявник, адже, коли йому вже було пред’явлено одне обвинувачення у вчиненні вбивства, пред’явлення обвинувачення у другому вбивстві означало, що йому могло загрожувати довічне позбавлення волі... Суд вважає, що в зазначений період інтереси правосуддя вимагали юридичного представництва заявника.

59. Крім того, ... обставини справи свідчать, що його показання були отримані всупереч його волі. Хоча заявник не довів фактів фізичного впливу на нього з боку слідчих, той факт, що в рамках того ж самого провадження інша особа також зізналась у вбивстві пані К. і відмовилась від своїх показань, стверджуючи про тиск з боку того самого слідчого, може викликати обґрунтовані сумніви щодо методів роботи слідчого у цій справі. Крім того, заявник, якого попередили про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та одночасно поінформували про право не свідчити проти себе, міг, як він стверджує, розгубитися, не розуміючи наслідків відмови давати показання, особливо за відсутності допомоги захисника під час цього допиту. Слід також зазначити, що, хоча під час розгляду справи в суді заявник відмовився від своїх показань, при визнанні його винним у вбивстві пані К. національні органи влади якщо не виключно, то вирішальною мірою ґрунтувались на цих зізнавальних показаннях. Фактично ці показання не містили жодної інформації, яка б ще не була відома слідчим (на відміну від справи щодо викрадення та вбивства пані С., у якій заявник показав працівникам міліції місце, де було сховано тіло вбитої), і були отримані за незрозумілих обставин та з очевидним порушенням права заявника на захист.» (див. згадане рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine)).

20. Згадане рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine) набуло статусу остаточного 19 травня 2009 року.

C. Перегляд справи заявника після ухвалення першого рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine)

1. Перша стадія: повторний розгляд справи

21. Адвокат заявника (п. Бущенко) звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд кримінальної справи заявника у зв’язку з ухваленням згаданого першого рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine). Він просив Верховний Суд скасувати рішення суду першої інстанції та його власну ухвалу від 2002 року, якою було залишено без змін первинний вирок. Він також клопотав про розгляд заяви за його присутності та присутності заявника.

22. Прокуратура також клопотала до Верховного Суду про перегляд справи. Вона просила Верховний Суд змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу Верховного Суду від 2002 року, вилучивши посилання на протокол допиту заявника як свідка щодо вбивства пані К. та протокол відтворення обстановки і обставин цього вбивства.

23. 30 квітня 2010 року Верховний Суд на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії частково задовольнив ці клопотання, скасував власну ухвалу від 2002 року та направив справу на новий касаційний розгляд колегією Верховного Суду у складі трьох суддів.

2. Друга стадія: новий касаційний розгляд у Верховному Суді

24. Засідання колегії Верховного Суду декілька разів призначались та відкладались, про що заявник відповідним чином повідомлявся. Зрештою судове засідання було призначено на 09 вересня 2010 року, а заявника та п. Бущенка було повідомлено про це листом від 30 липня 2010 року. Ні заявник, ні п. Бущенко не заявляли клопотання про виклик заявника з установи виконання покарання до суду для участі у засіданні колегії Верховного Суду.

25. 09 вересня 2010 року Верховний Суд розглянув справу за відсутності заявника, але у присутності його адвоката і прокурора. Адвокат надав суду документи та письмовий зведений виклад його зауважень Верховному Суду.

26. Відповідно до цього викладу, після нагадування, що зізнавальні показання заявника та протоколи відтворення обстановки і обставин події мають бути визнані недопустимими, адвокат надав власний аналіз інших доказів у матеріалах справи. Він розглянув питання доказів причетності заявника до нападу на пані К. з метою довести, що вони також є недопустимими або недостовірними. Зокрема він навів такі аргументи:

(i) висновок судово-психіатричної експертизи в частині записів стверджуваних заяв заявника про вбивство пані К. був неточним та становив оцінку експертів тверджень заявника, надавати яку експерти не мали повноважень, на відміну від чіткого фіксування цих заяв. У будь-якому випадку використання цього висновку було неправомірним, оскільки сторона захисту жодного разу не допитувала лікарів-психіатрів. Більше того, стверджувані заяви, надані заявником експертам, також були недопустимими доказами, оскільки вони пов’язані з тими самими проблемами, що і визнавальні показання, отримані з порушенням його конвенційних прав;

(ii) щодо інших доказів, зокрема протоколу огляду місця події і показань свідків, то вони мали лише доказове значення як підтвердження заяв заявника, але оскільки ці заяви мали бути визнані недопустимими доказами з огляду на згадане перше рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), інші показання свідків також не можуть бути використані для обґрунтування вини заявника;

(iii) певні обставини, такі як той факт, що у квартирі пані К. не було знайдено жодних слідів перебування заявника, вказували на невинуватість заявника у вбивстві.

27. Того ж дня Верховним Судом було винесено ухвалу. Він виключив з доказової бази первинні зізнавальні показання заявника. Проте він встановив, що у матеріалах справи містяться інші докази, достатні для підтвердження висновку суду першої інстанції, що заявник вбив пані К., намагаючись приховати спробу розбійного нападу.

28. Зокрема, Верховний Суд підтримав обґрунтування суду першої інстанції, який посилався на: (і) докази, надані експертом, що не можна було виключати того факту, що тілесні ушкодження жертви були нанесені ножем, який було знайдено вдома у заявника, та (іі) показання свідків пані О.К., пані В.С. та «інших» щодо ймовірного мотиву заявника для вчинення вбивства (див. пункт 16).

29. На підтвердження своїх висновків Верховний Суд також послався на матеріали та обставини, на які суд першої інстанції безпосередньо не посилався: (і) факт того, що «про вбивство [пані К], за обставин, встановлених судом [першої інстанції], сам [заявник] розповів експертам під час проведення судово-психіатричної експертизи»; (іі) зізнання заявника в судовому засіданні, що він заходив до помешкання жертви; та (ііі) показання пані Г., сусідки жертви, що вона бачила заявника у будинку жертви.

Верховний Суд дійшов висновку, що, окрім порушень, наслідком яких стало виключення первинних зізнавальних показань заявника, не було допущено інших порушень кримінально-процесуальних норм, які б могли поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції (апеляційного суду) щодо доведеності винуватості заявника або правильність кваліфікації його дій. Слідчі органи і суд розглянули усі обставини справи, які могли б стосуватися правильного розгляду справи. Висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на прийнятних і достатніх доказах.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Повторний розгляд справи після ухвалення рішення Суду

30. Відповідні положення національного законодавства щодо повторного розгляду кримінальної справи на підставі рішення Суду можна знайти в рішенні у справі «Яременко проти України № 2» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2))» (заява № 66338/09, пункти 34-36, від 30 квітня 2015 року).

В. Касаційне провадження

31. На момент подій Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року передбачав, що апеляційні суди мають діяти як суди першої інстанції у справах, в яких передбачалась можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, як у справі заявника. У таких справах Верховний Суд діяв як суд першої та останньої інстанцій, як щодо питань фактів, так і питань права. У відповідних положеннях зазначалось таке:

Стаття 383. Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

«У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; ...».

Стаття 386. Строки касаційного оскарження і внесення касаційного подання

«Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. ...».

Стаття 391. Особи, які беруть участь у розгляді справи в касаційному порядку

«... Клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рішень, визначених у частині першій статті 383 цього Кодексу, якщо воно подане в межах строку на касаційне оскарження, є обов’язковим для суду касаційної інстанції.

Учасники судового розгляду, що з’явилися на судове засідання, мають право давати пояснення.».

Стаття 395. Обсяг перевірки справи касаційним судом

«Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. ...».

Стаття 396. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

«У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу;...».

Стаття 398. Підстави для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови

«Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. ...».

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився на те, що Верховний Суд у ході перегляду його справи у касаційному провадженні порушив низку положень статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають таке:

«1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

(a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

(b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення...».

33. Оскільки вимоги пункту 3 статті 6 становлять конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6, Суд розгляне скарги заявника, подані за пунктом 1 статті 6 або пунктом 3 статті 6, за цими положеннями у поєднанні (див., наприклад, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<…>) [ВП], заява № 22978/05, пункт 169, ЄСПЛ, 2010 рік).

A. Прийнятність

34. Суд зазначає, що, на відміну від згаданої справи «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (пункти 38-56), провадження у Верховному Суді відбувалось у два етапи. На першому етапі Верховний Суд на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії на підставі згаданого першого рішення Суду у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine) скасував рішення Верховного Суду від 2002 року, яким було залишено без змін вирок щодо заявника, та направив справу на новий касаційний розгляд. Під час другого етапу інший склад Верховного Суду розглянув справу заявника в рамках касаційного провадження відповідно до стандартних норм кримінально-процесуального судочинства.

35. Скарги заявника стосуються лише другого етапу провадження. Сторони не оскаржують застосовність статті 6 до цього етапу. Більше того, як Суд мав можливість зауважити, на момент подій Верховний Суд у такому провадженні мав повноваження розглядати як питання права, так і питання факту, та був уповноважений розглядати наявні у матеріалах справи докази та додаткові матеріали, надані сторонами. Це означало, що він міг залишити без змін, скасувати або змінити вирок суду першої інстанції або направити матеріали справи на новий судовий розгляд (див., наприклад, рішення у справі «Собко проти України» (Sobko v. Ukraine), заява № 15102/10, пункт 76, від 17 грудня 2005 року, та пункт 31).

36. Отже, немає сумніву щодо застосовності кримінального аспекту статті 6 в контексті касаційного провадження у Верховному Суді.

37. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

(а) Заявник

(і) Стверджуване порушення пункту 1 та підпунктів «c» та «d» пункту 3 статті 6 у зв’язку з тим, що Верховний Суд посилався на висновок лікарів-психіатрів та інші докази у матеріалах справи

38. Хоча Верховний Суд нібито виключив зізнавальні показання заявника з доказової бази, фактично в обґрунтування своїх висновків він опосередковано послався на інформацію, що містилась у цих зізнавальних показаннях. Зокрема, Верховний Суд визнав правильними фактичні висновки суду першої інстанції щодо вбивства пані К., які могли ґрунтуватися лише на показаннях заявника, щодо яких Суд вже встановив порушення пунктів 1 і 3 статті 6 у своєму першому рішенні у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine) (пункт 58).

Посилаючись на рішення Суду у справі «Аллан проти Сполученого Королівства» (Allan v. the United Kingdom) (заява № 48539/99, ЄСПЛ 2002-ІХ) та рішення Верховного Суду Сполучених Штатів Америки у справі «Естель проти Сміта» (Estelle v. Smith) (451 С.Ш.А. 454(1981)), заявник стверджував, що посилання Верховного Суду на висновок лікарів-психіатрів поставив під сумнів саму суть його права на відмову від дачі показань та права мати захисника. Зокрема, вперше юридичну допомогу адвоката у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні вбивства пані К. він отримав лише 03 квітня 2002 року, після проведення судово-психіатричної експертизи. Таким чином, він не мав практичної можливості отримати юридичну допомогу до цієї експертизи. Крім того, йому не було повідомлено про його право відмовитись давати показання і відповідати на запитання під час цієї судово-психіатричної експертизи.

Відповідно заявник стверджував, що Верховний Суд порушив пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6.

39. Верховний Суд посилався на неперевірені твердження у висновку судово-психіатричної експертизи та показання свідка пана Г., незважаючи на те, що експертів та пана Г. не було допитано стороною захисту. Згідно з твердженнями заявника, за національним процесуальним законодавством Верховний Суд фактично не мав жодних повноважень викликати та допитувати свідків, тому допит цих свідків вимагав повторного розгляду справи. Заявник вважає, що посилання Верховного Суду на ці показання становило порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6.

(іі) Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 у зв’язку з відсутністю заявника у судовому засіданні

40. Заявник стверджував, що принцип рівності сторін було порушено, оскільки він не був присутнім в засіданні Верховного Суду. Він стверджував, що його представник звертався до Верховного Суду з клопотанням про проведення повторного розгляду справи у його повному складі (перший етап провадження в цьому суді) у присутності заявника. Тому Верховний Суд не мав жодних підстав вважати, що заявник не бажав брати участь у другому етапі провадження у цьому суді.

(ііі) Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та підпунктів (a) і (b) пункту 3 статті 6 у зв’язку із стверджуваним дотриманням Верховним Судом процедури, не передбаченої національним законодавством, без попередження заявника

41. Заявник стверджував, що Верховний Суд не лише оцінив законність рішення суду першої інстанції в контексті згаданого першого рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), але також провів повторну оцінку всієї доказової бази і дійшов власного нового висновку щодо винуватості заявника, що він не мав повноважень робити відповідно до національного законодавства. Згідно з твердженнями заявника, у касаційному провадженні Верховний Суд міг лише перевірити правильність висновків суду першої інстанції. Якщо б він встановив, що ці висновки є недостовірними з огляду на необхідність виключення зізнавальних показань заявника з доказової бази, він мав би направити справу на повторний судовий розгляд. Він не міг замінити висновки суду першої інстанції власними фактичними висновками. Заявника не було попередньо попереджено, що Верховний Суд застосує таку процедуру, а не направить справу на повторний судовий розгляд. Відповідно заявник стверджував, що Верховний Суд не був «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6, і що було порушення підпунктів (a) і (b) пункту 3 статті 6.

(b) Уряд

42. Уряд оскаржував аргументи заявника і наполягав на відсутності будь-яких із стверджуваних заявником порушень Конвенції.

43. Зокрема, щодо скарг за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Уряд стверджував, що заявник не подавав клопотання про допит будь-яких свідків під час засідання у Верховному Суді, хоча, всупереч твердженням заявника, цей суд мав повноваження викликати та допитувати їх.

44. Уряд стверджував, що заявник не подавав клопотання про особисту участь у касаційному провадженні у Верховному Суді, і що у будь-якому разі він був представлений на засіданні його адвокатом. Отже, принцип рівності сторін було дотримано.

45. Щодо скарг за пунктом 1 та підпунктами (а) і (b) пункту 3 статті 6 Уряд стверджував, що Верховний Суд залишив без змін вирок щодо заявника та не робив жодних змін в частині обвинувачень, за якими його було визнано винним у первинному провадженні. Заявник повинен був знати, що Верховний Суд розглядатиме справу у повному обсязі на другому етапі провадження. Тому заявник мав достатньо часу та можливості підготувати та представити свою справу, якими він скористався відповідно до змісту зауважень його адвоката (див. пункт 26).

2. Оцінка Суду

46. Суд зауважує, що у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) він зіткнувся із процедурою розгляду справи Верховним Судом після ухвалення рішення Суду на користь заявника у кримінальній справі. У тій справі Суд постановив (пункт 66):

«Верховний Суд України ... вирішив, що первинні зізнавальні показання заявника були єдиним порушенням у кримінальній справі щодо нього, та що виключення цих доказів не вплине на переконливість решти доказів у справі. На думку Суду, це останнє питання саме по собі вимагає ретельного розгляду доказів у цій справі в межах повного повторного розгляду, а не в рамках дуже обмеженого перегляду, здійсненого Верховним Судом України».

47. Суд зауважує, що у цій справі Верховний Суд виключив зізнавальні показання заявника із доказової бази, але дійшов висновку, що інших доказів було достатньо для доведення винуватості заявника у вчиненні розбійного нападу та вбивстві пані К.

48. Проте Суд усвідомлює той факт, що у цій справі провадження у Верховному Суді суттєво відрізнялось від того, що розглядалось у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2)). Зокрема, у той час як у попередній справі Верховний Суд продовжував чітко посилатися на зізнавальні показання заявника, отримані з порушенням його конвенційних прав (там само, пункти 32 і 66), у цій справі Верховний Суд, залишаючи без змін вирок щодо заявника, не зробив жодного прямого посилання на будь-які його показання працівникам правоохоронних органів. Посилання Верховного Суду на його стверджувані заяви лікарям-психіатрам (див. пункти 14 та 29) є окремим питанням, яке Суд розгляне нижче.

49. Крім того, на відміну від справи «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (там само, пункти 31 та 32)), у цій справі провадження відбувалось у межах двох дуже чітких етапів, другим з яких було касаційне провадження, яке здійснювалось згідно зі стандартними кримінально-процесуальними нормами, відповідно до яких Верховний Суд мав широкі повноваження для розгляду як питань права, так і питань фактів (див. пункт 35).

50. Проте спосіб, у який здійснювалось провадження у цій справі, суперечив вимогам статті 6 Конвенції з таких причин.

51. Суд зауважує, що у Верховному Суді заявник стверджував, ніби протоколи огляду місця подій та показання свідків, які підтверджували виклад заявником обставин нападу на пані К., наведений у його зізнавальних показаннях, не могли слугувати підставою для залишення вироку щодо нього без змін після того, як ці зізнавальні показання було виключено із доказової бази, оскільки єдина доказова цінність цих протоколів та показань свідків полягала у підтвердженні викладу обставин заявником, що містився у його наразі виключених зізнавальних показаннях (див. підпункт «іі» пункту 26).

52. Проте колегія Верховного Суду досі посилалась на ці протоколи та показання свідків, не надаючи жодної відповіді на аргументи заявника, незважаючи на те, що вони були конкретними і, за обставин справи, дуже доцільними та важливими.

53. Щодо посилання Верховного Суду на висновок судово-психіатричної експертизи Суд зазначає, що лікарі-психіатри обмежились зауваженням, що заявник говорив так, ніби повторював вивчений напам’ять текст, повторював їм опис обставин вбивства пані К., аналогічний тому, що він розповідав слідчому, і мовчав тоді, коли його просили надати подробиці або пояснення (див. пункт 14). Верховний Суд, не направивши справу на повний повторний розгляд, використав ці твердження лікарів-психіатрів з метою встановлення того факту, що заявник вчинив, actus reus, об’єктивний акт злочину, в якому він обвинувачувався, незважаючи на те, що сфера застосування відповідної експертизи обмежувалась встановленням його осудності та психічного стану у відповідний період. Більш того, Верховний Суд вважав за доцільне посилатися на дещо неконкретні перефразування експертів, зроблені в іншому контексті, для встановлення факту, що заявник вчинив вбивство пані К. Рішення посилатися на докази судово-психіатричної експертизи у такий спосіб призвело до порушення вимог справедливого суду.

54. Суд вважає, що аргументація Верховного Суду та порядок, якого він дотримувався, не відповідали вимогам справедливості, притаманним пункту 1 статті 6 Конвенції.

55. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

56. З огляду на зазначені висновки Суд вважає, що його висновок у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (див. пункт 46)) також стосується і цієї справи щодо того, що за конкретних обставин справи тільки її повний перегляд міг забезпечити відповідну інстанцію для належного розгляду впливу виключення зізнавальних показань заявника на незаперечність інших доказів щодо нападу на пані К.

57. У світлі викладених висновків Суд вважає, що необхідності розглядати інші зауваження заявника щодо справедливості провадження у Верховному Суді немає.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

58. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

59. Заявник вимагав 10000 євро відшкодування моральної шкоди.

60. Уряд вважав, що не було жодного причинного-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та моральною шкодою, яка вимагалась.

61. Суд зазначає, що якщо особу засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника (див., наприклад, згадане рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2), пункт 71). У цій справі розглянуте провадження стосувалось перегляду кримінальної справи заявника на підставі рішення Суду, ухваленого на користь заявника. Проте, як зазначено вище, цей перегляд не відповідав вимогам статті 6. За таких обставин Суд вважає, що встановлення порушення не є достатньою справедливою сатисфакцією відповідно до статті 41 Конвенції за моральну шкоду, якої зазнав заявник. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості Суд присуджує заявнику 5000 євро за цим пунктом.

62. Більше того, можливість повторного розгляду справи, як це передбачено законодавством України, залишається доступною для заявника у разі подання ним відповідної заяви. При такому повторному розгляді мають бути дотримані матеріальні та процесуальні гарантії, закріплені у статті 6 Конвенції, та повністю враховані висновки Суду у цій справі та у згаданому першому рішенні у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine).

B. Судові та інші витрати

63. Заявник також вимагав 8064 євро відшкодування судових та інших витрат, яких він зазнав під час провадження у національних судах, та 5376 євро відшкодування витрат, яких він зазнав під час провадження у Суді.

64. Уряд стверджував, що витрати, яких заявник зазнав під час провадження у національних судах, не мають значення, оскільки вони стосувались виконання попереднього рішення Суду, а відтак зусиль, спрямованих на виправдання заявника, а не для запобігання або виправлення порушення. Уряд також стверджував, що сума, яка вимагалась у зв’язку з представництвом інтересів заявника у Суді, була надмірною. Він стверджував, що вимоги за цим пунктом також мають бути відхилені.

65. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за доцільне присудити 6000 євро компенсації витрат за усіма пунктами.

C. Пеня

66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Вирішує, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 5000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

(і) 6000 (шість тисяч) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплата, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 01 червня 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Ангеліка НУССБЕРГЕР


2083
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1