Розірвання шлюбу в умовах окупації та війни: що потрібно знати

Розірвання шлюбу є юридичною процедурою, яка припиняє шлюбні правовідносини між подружжям та водночас має низку правових наслідків для кожного з них. В Україні припинити шлюб можна у позасудовому порядку через органи реєстрації актів цивільного стану, так і в судовому порядку – у позовному чи окремому провадженні за спільною заявою подружжя. У кожному випадку до вирішення питання слід підходити залежно від конкретних обставин, зокрема, наявності спільних неповнолітніх дітей та згоди обох із подружжя.

Перш за все необхідно визначити можливий порядок розірвання шлюбу - адміністративний або судовий. Через органи державної реєстрації актів цивільного стану шлюб може бути розірваний лише за відсутності спільних неповнолітніх дітей і за взаємною згодою подружжя, або у випадках, коли один із подружжя визнаний безвісно відсутнім чи недієздатним. Якщо ж у подружжя є спільна дитина або відсутня можливість подати спільну заяву, розірвання шлюбу здійснюється виключно в судовому порядку.

Проте не кожна ситуація є стандартною: особливі труднощі можуть виникати, коли шлюб було зареєстровано, наприклад, на території країни-агресора, на тимчасово окупованій території або коли один із подружжя перебуває за межами України.

Дійсно, процес розірвання шлюбу в умовах війни може супроводжуватися додатковими ускладненнями, особливо якщо шлюб було зареєстровано на території російської федерації до початку повномасштабного вторгнення або на території України, яка згодом стала тимчасово окупованою. У таких випадках виникають питання не лише щодо самої можливості припинення шлюбу, а й щодо визнання документів, визначення компетентного органу та застосування законодавства України.

Розірвання шлюбу між особами, або ж з особою, яка проживає на тимчасово окупованій території України, має низку особливостей, пов’язаних із підсудністю, способом звернення до суду та процедурою розгляду справи. Менш з тим, закон дає змогу реалізувати право не перебувати у шлюбі.

Тож перед тим, як обирати спосіб розірвання шлюбу, необхідно з’ясувати, де саме і коли його було зареєстровано, які документи підтверджують факт реєстрації, де проживає кожен із подружжя та чи є можливість звернутися до відповідного органу державної реєстрації або суду. Саме ці обставини значною мірою визначають подальший алгоритм дій.

Якщо шлюб між подружжям було зареєстровано на території України до початку її тимчасової окупації, позовна заява про його розірвання за загальним правилом подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Альтернативна підсудність допускається у виняткових випадках, зокрема якщо на утриманні позивача є неповнолітні діти, або якщо він не може виїхати до місця проживання відповідача з поважних причин, а також за домовленістю між подружжям.

Однак, у випадку, якщо місце проживання відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, необхідно встановити суд, який визначений державою для розгляду справ замість суду, що фактично не здійснює правосуддя, оскільки залишається в зоні бойових дій чи в окупації. Така інформація міститься в офіційних розпорядженнях про зміну територіальної підсудності та є загальнодоступною.

У свою чергу, особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, та стали на облік як внутрішньо переміщені особи, мають право звертатись із позовами про розірвання шлюбу до суду за місцем фактичного проживання/перебування. Таке право роз’яснив Верховний Суд («Особливості відправлення правосуддя у цивільних справах в умовах війни», 14 грудня 2023 року).

Дещо інша ситуація складається щодо розірвання шлюбів, зареєстрованих на території України, яка на момент реєстрації шлюбу була в окупації. Оскільки на тимчасово окупованій території фактично діє юрисдикція та застосовується законодавство окупаційної влади, документи про реєстрацію шлюбу та про його розірвання, видані такою владою, не можуть бути прийняті органами державної влади на іншій території України.

У такому випадку необхідно вчинити ряд дій, які передують розірванню шлюбу, а саме – взагалі встановити у судовому порядку факт перебування осіб у шлюбі та/або факт його розірвання.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» прямо визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Міжнародний суд ООН у своїй практиці щодо окупованих територій сформулював «Намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання призведе до серйозних порушень або обмежень прав громадян. Цей принцип розвинений у практиці Європейського суду з прав людини, який вказав, що зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Отже, документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що розташовані на тимчасово окупованій території України, як виняток можуть братись до уваги судом і оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв’язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку окремого провадження, про встановлення певних юридичних фактів. Такий висновок, зокрема, зроблений Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №759/1443/22.

Таким чином, шлюб, зареєстрований або розірваний на тимчасово окупованій території, може бути розірваний (підтверджено його розірвання) в Україні, однак перед цим у судовому порядку необхідно встановити факт перебування осіб у шлюбі та/або факт його розірвання, а документи, видані окупаційними органами, можуть бути враховані судом у сукупності з іншими при встановленні юридично значущих фактів.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що тимчасова окупація території не позбавляє особу права припинити шлюб, однак порядок його реалізації залежить від обставин його реєстрації та місця проживання подружжя: якщо шлюб був зареєстрований у встановленому Україною порядку, його розірвання здійснюється за загальними правилами з урахуванням особливостей підсудності, тоді як щодо шлюбів, зареєстрованих окупаційними органами, спочатку може виникнути необхідність у встановленні відповідного юридичного факту в судовому порядку.

Окремі особливості існують і у випадку, коли шлюб між подружжям було зареєстровано на території російської федерації до початку повномасштабного вторгнення. Сам факт укладення шлюбу за межами України не є перешкодою для його визнання або подальшого розірвання в Україні. Водночас у таких правовідносинах виникає іноземний елемент, а тому підлягають застосуванню норми міжнародного приватного права щодо визнання шлюбу, документів, які підтверджують його реєстрацію, та права, що застосовується до його припинення.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянами України, а також шлюб між громадянином України та іноземцем, укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Отже, якщо шлюб було належним чином зареєстровано компетентним органом російської федерації та під час його укладення не було порушено встановлених українським законодавством вимог щодо дійсності шлюбу, такий шлюб може визнаватися чинним на території України.

Ключового значення у такій категорії справ набуває сам документ, що підтверджує факт реєстрації шлюбу. До 23 грудня 2022 року у відносинах між Україною та російською федерацією діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року. Стаття 13 цієї Конвенції передбачала, що офіційні документи, виготовлені або засвідчені компетентними органами однієї Договірної Сторони та скріплені гербовою печаткою, приймалися на території іншої Договірної Сторони без спеціального посвідчення.

Дія вказаної Конвенції відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» №2783-IX від 01 грудня 2022 року, який набрав чинності 23 грудня 2022 року, була зупинена у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Водночас, припинення дії Конвенції не означає, що документи, видані на території осійської федерації до цього моменту, автоматично втрачають юридичне значення на території України. Питання їх прийняття врегульовано, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107, де передбачено, що під час дії воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені компетентними органами іноземної держави, приймаються в Україні без консульської легалізації чи апостиля, якщо станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися без спеціального посвідчення.

Зазначене положення безпосередньо застосовується судами до документів, виданих у російській федерації. Так, у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №202/4449/22 суд зазначив, що свідоцтво про укладення шлюбу, видане на території країни-агресора, не потребує легалізації та може бути прийняте судом як доказ укладення шлюбу між сторонами, а факт відсутності апостиля не може бути підставою для відмови у розірванні шлюбу.

Таким чином, якщо шлюб було зареєстровано на території російської федерації до початку повномасштабного вторгнення та факт його реєстрації підтверджується відповідним свідоцтвом, відсутність апостиля на такому документі сама по собі не перешкоджає його використанню в Україні. При цьому документ має бути поданий у формі, яка дає суду можливість встановити його зміст.

Тому з огляду на припинення дипломатичних відносин, суди та органи ДРАЦС в Україні приймають документи, видані в рф до 2022 року, без додаткового апостилю, однак, зважаючи на обов’язковість використання української мови у діловодстві, рекомендовано надавати свідоцтво про шлюб із нотаріальним перекладом українською мовою.

Отже, реєстрація шлюбу на території російської федерації до початку повномасштабної війни сама по собі не позбавляє подружжя можливості розірвати його в Україні як в адміністративному, так і в судовому порядку. За наявності документа, що підтверджує реєстрацію шлюбу, та з урахуванням правил міжнародного приватного права суд може розглянути питання про припинення такого шлюбу за законодавством України, а відсутність апостиля на свідоцтві, виданому в рф до 24 лютого 2022 року, не є перешкодою для його використання як доказу факту реєстрації шлюбу.

Наостанок слід звернути увагу на те, що завершальним етапом у разі розірвання шлюбу в судовому порядку є отримання судового рішення. Окреме свідоцтво про розірвання шлюбу не видається з підстав того, що факт припинення шлюбу підтверджується рішенням суду, яке після набрання законної сили має юридичну силу для всіх органів та установ. Для його отримання достатньо звернутися до суду із заявою про надіслання копії рішення з відміткою про набрання законної сили та отримати його у встановленому законом порядку.

Автор статті: Інна Цесельська,

Старший адвокат АО «Кравець і партнери»

+380-44-229-6950