ККС ВС розмежував відповідальність військової частини і держави за шкоду від дій військовослужбовця

Коли шкоду іншій особі завдає працівник під час виконання своїх обов’язків, загальне правило цивільного законодавства є зрозумілим: за певних умов відповідати перед потерпілим має роботодавець. Але чи працює це правило так само, коли шкоду завдає військовослужбовець під час проходження служби.

Військова частина є окремою юридичною особою, водночас її діяльність пов’язана з державою та фінансується з бюджету. Саме навколо цього виникла судова дискусія щодо застосування частини першої статті 1172 ЦК України та норм про відповідальність держави. (Джерело : Судово-юридична газета)

Касаційний цивільний суд послідовно виходив із того, що за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових або службових обов’язків, відповідає роботодавець. Натомість Касаційний кримінальний суд у 2024 році у справі № 335/3675/22 допустив відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету у справі, де військовослужбовець спричинив загибель іншого військовослужбовця.

У липні 2026 року ККС переглянув цей підхід та у справі № 583/2187/24 відступив від свого попереднього висновку. Верховний Суд фактично поставив крапку в питанні, хто має бути належним відповідачем за статтею 1172 ЦК, – роботодавець чи держава.

Чому виникла ця розбіжність, як співвідносяться статті 1172 та 1174 ЦК України і в яких випадках за шкоду, завдану військовослужбовцем, відповідати має військова частина, а коли — держава, про це далі в матеріалі «Судово-юридичної газети».

Що насправді передбачає стаття 1172 Цивільного кодексу

Логіка статті 1172 ЦК України на перший погляд доволі проста: шкоду безпосередньо може заподіяти працівник, але за певних умов відповідати перед потерпілим буде не він, а його роботодавець. Водночас самого факту трудових або службових відносин недостатньо. Суд має встановити, що працівник справді виконував свої обов’язки в момент, коли була заподіяна шкода, а також перевірити наявність інших загальних умов цивільно-правової відповідальності.

Фактично закон розмежовує два питання: хто безпосередньо завдав шкоди і хто за законом повинен її відшкодувати. І це важливе розмежування, адже ці особи не завжди збігаються. Саме на такому підході тривалий час вибудовувалася практика Касаційного цивільного суду.

Позиція КЦС: відповідає роботодавець

КЦС у своїх рішеннях виходить із того, що для застосування статті 1172 ЦК потрібно дивитися не лише на формальний статус особи, яка заподіяла шкоду, а на конкретні обставини справи. Показовою є постанова КЦС від 21 січня 2026 року у справі № 761/16244/21. Родина померлого пацієнта вимагала від лікарні відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, вважаючи, що смерть настала через неналежне виконання медичними працівниками професійних обов’язків.

Суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, зокрема пославшись на відсутність обвинувального вироку щодо медиків. КЦС ВС із таким підходом не погодився, скасував рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд.

Суд звернув увагу на важливу річ: цивільний суд самостійно встановлює, чи є в діях особи склад цивільного правопорушення, а відповідальність роботодавця за статтею 1172 ЦК не залежить від того, чи був до цього постановлений обвинувальний вирок у кримінальному провадженні.

Інакше кажучи, потерпілий не повинен чекати завершення кримінальної справи лише для того, щоб звернутися з цивільним позовом. Якщо необхідні обставини можна встановити в межах цивільного процесу на підставі належних доказів, суд має оцінити їх самостійно.

Такий підхід КЦС простежується і в інших справах. Зокрема, у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 199/9026/23 суд розглядав ситуацію, коли працівник під час виконання трудових обов’язків керував транспортним засобом, що призвело до ДТП та загибелі людини. КЦС виходив із того, що за шкоду, завдану працівником під час виконання ним трудових обов’язків, за відповідних умов відповідає роботодавець.

Якщо ж шкоду заподіяно транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки, додатково застосовуються спеціальні правила статті 1187 ЦК України. Тобто сама по собі обставина, що шкоду спричинив конкретний працівник, ще не означає, що саме до нього потерпілий має пред’являти позов. За передбачених законом умов відповідальність переходить на роботодавця – і саме це є ключовою логікою статті 1172 ЦК.

У справі військовослужбовця ККС у 2024 році зробив інший висновок

17 квітня 2024 року Касаційний кримінальний суд розглянув справу № 335/3675/22. Військовослужбовець порушив правила поводження зі зброєю під час проходження служби. Внаслідок пострілу загинув інший військовослужбовець. Потерпіла звернулася з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди до засудженого та військової частини.

Суди встановили, що засуджений проходив військову службу, виконував відповідні службові обов’язки, а зброя була закріплена за ним саме у зв’язку з проходженням служби. Однак ККС погодився з висновком судів про те, що моральна шкода має відшкодовуватися за рахунок Державного бюджету України та засудженого.

Таким чином, у цій справі відповідальність держави була фактично пов’язана із заподіянням шкоди військовослужбовцем під час виконання ним службових обов’язків. І саме цей висновок згодом став предметом перегляду.

Суперечність насправді виникла не навколо того, хто фінансує військову частину. Питання було про те, яка саме норма Цивільного кодексу визначає належного відповідача.

За частиною першою статті 1172 ЦК відповідальність за певних умов покладається на роботодавця. Стаття 1174 ЦК працює за іншою моделлю. Вона передбачає відшкодування державою шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень. Це дві різні правові конструкції.

Тому сам факт, що людина є військовослужбовцем, ще не дає відповіді на питання, хто повинен компенсувати шкоду. Важливо встановити, у якому статусі діяла особа, що саме вона робила і яка норма ЦК охоплює ці правовідносини.

Через два роки ККС переглянув власний підхід

У 2026 році аналогічне питання знову опинилося перед ККС – цього разу у справі № 583/2187/24. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили цивільний позов потерпілої. Із засудженого стягнули 200 тисяч гривень моральної шкоди, ще 200 тисяч гривень – із Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про відповідальність держави, апеляційний суд, зокрема, послався на попередню позицію ККС у справі № 335/3675/22. Однак представник Державної казначейської служби не погодився з таким підходом. Його позиція була іншою: якщо шкоду заподіяв військовослужбовець під час виконання службових обов’язків, потрібно застосовувати частину першу статті 1172 ЦК. А отже, належним відповідачем має бути роботодавець – відповідна військова частина, а не держава.

Цього разу ККС погодився саме з таким підходом.

Позиція Верховного Суду

У липні 2026 року Третя судова палата ККС сформулювала новий правовий висновок. Якщо встановлені передбачені частиною першою статті 1172 ЦК підстави для відшкодування шкоди, належним відповідачем є юридична або фізична особа – роботодавець працівника чи службовця, який заподіяв шкоду, а не держава.

ККС окремо звернув увагу: сама частина перша статті 1172 ЦК не встановлює обов’язку держави відшкодовувати шкоду, заподіяну працівником або службовцем під час виконання трудових чи службових обов’язків. Так само ця норма не дає підстав автоматично стягувати відповідні кошти безпосередньо з Державного бюджету.

Фактично ККС відступив від свого попереднього висновку, який був сформульований у 2024 році у справі № 335/3675/22.

Військова частина може бути юридичною особою зі своїми правами та обов’язками. Те, що вона створена державою, фінансується з бюджету або входить до системи державного сектору, ще не означає, що будь-яке її майнове зобов’язання автоматично стає зобов’язанням держави. Держава та створені нею юридичні особи є самостійними учасниками цивільних правовідносин.

Тому спочатку потрібно визначити, хто саме є суб’єктом відповідальності за тією нормою ЦК, яка застосовується до конкретної ситуації.

Але нова позиція ККС не означає, що держава взагалі не може відповідати за шкоду, пов’язану з діями військовослужбовця. Якщо конкретні обставини відповідають умовам статті 1174 ЦК, питання може вирішуватися вже за цією нормою. Наприклад, закон передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень.

В цьому випадку потрібно довести інші юридично значущі обставини – зокрема незаконність відповідних дій чи рішень та їх зв’язок із виконанням повноважень. Тому статті 1172 і 1174 ЦК не можна змішувати. Одна встановлює відповідальність роботодавця за дії працівника. Інша – спеціальну відповідальність держави у випадках, прямо передбачених законом.

ККС у 2024 році застосував інший підхід у справі, пов’язаній із військовослужбовцем. Але у 2026 році ККС переглянув власну позицію та прямо зазначив, що за наявності умов частини першої статті 1172 ЦК належним відповідачем є саме роботодавець. Тобто судова практика пройшла шлях від розбіжності до більш узгодженого підходу. І це, мабуть, головний результат нового рішення ККС.

Тому, від того, до кого пред’явлено позов, залежить і те, за якою правовою нормою суд буде оцінювати вимоги. Отже, після нового висновку ККС головним орієнтиром стає не сам статус особи як військовослужбовця, а характер її дій, зв’язок цих дій із виконанням службових обов’язків та конкретна норма Цивільного кодексу, яка визначає суб’єкта відповідальності.