{Назва статті 38 в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 }
1. Виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
{Частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 }
2. Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.
{Частина друга статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 }
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Зупинити виконавче провадження при повторному перегляді рішення - прерогатива державного виконавця (ВС/КЦС у справі № 466/5766/13-ц від 20.01.2021 р.)
Як відомо, рішення судів є обов’язковими і держава забезпечує та гарантує їх реалізацію.
Суд не лише виносить рішення по справі, а й здійснює судовий контроль над його виконанням. Цьому питанню присвячений цілий розділ у ЦПКУ.
Зокрема, контроль вчиняється шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Так, рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість на користь позивача. Після того, як рішення вступило в законну силу, судом було видано відповідний виконавчий лист.
Звичайно, позивач одразу ж ініціював відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення суми заборгованості.
Однак, після закінчення строку на апеляційне оскарження та відкриття виконавчого провадження, третьою особою, що не приймала участі у справі було подано апеляційну скаргу на рішення суду.
Дізнавшись про розпочатий процес оскарження, боржник звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження на підставі ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», проте державний виконавець йому відмовив.
Не погоджуючись із рішенням державного виконавця, боржник звернувся до суду та просив визнати незаконними бездіяльність та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження.
Суд першої інстанції скаргу боржника задовольнив, а апеляційний суд з цим рішенням не погодився і у задоволенні скарги відмовив.
В обґрунтуванні своєї позиції, суд апеляційної інстанції проаналізував та співставив ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 370 ЦПКУ і дійшов до висновку:
- ст.38 Закону регулює порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом
- ст. 370 ЦПКУ передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного перегляду справи.
Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду після закінчення апеляційного перегляду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.
Після отримання двох різних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, спірне питання потрапило на перегляд до ВС.
ВС розкритикував тлумачення ст. 38 Закону судом апеляційної інстанції та зазначив, що вказана стаття не містить застереження про те, що зупинення виконавчого провадження можливе лише у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом. Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.
Також, ВС коротко зазначив про те, що ст. 370 ЦПКУ не підлягає застосуванню у даному спорі, оскільки суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню (як у справі, що розглядається), оскільки наведене відноситься до виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
За результатами розгляду боржник ніби-то і отримав те, що бажав, але не на довго. Після перегляду за скаргою третьої особи, рішення про стягнення заборгованості все ж таки залишилось без змін.
Як відомо, рішення судів є обов’язковими і держава забезпечує та гарантує їх реалізацію.
Суд не лише виносить рішення по справі, а й здійснює судовий контроль над його виконанням. Цьому питанню присвячений цілий розділ у ЦПКУ.
Зокрема, контроль вчиняється шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Так, рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість на користь позивача. Після того, як рішення вступило в законну силу, судом було видано відповідний виконавчий лист.
Звичайно, позивач одразу ж ініціював відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення суми заборгованості.
Однак, після закінчення строку на апеляційне оскарження та відкриття виконавчого провадження, третьою особою, що не приймала участі у справі було подано апеляційну скаргу на рішення суду.
Дізнавшись про розпочатий процес оскарження, боржник звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження на підставі ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», проте державний виконавець йому відмовив.
Не погоджуючись із рішенням державного виконавця, боржник звернувся до суду та просив визнати незаконними бездіяльність та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження.
Суд першої інстанції скаргу боржника задовольнив, а апеляційний суд з цим рішенням не погодився і у задоволенні скарги відмовив.
В обґрунтуванні своєї позиції, суд апеляційної інстанції проаналізував та співставив ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 370 ЦПКУ і дійшов до висновку:
- ст.38 Закону регулює порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом
- ст. 370 ЦПКУ передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного перегляду справи.
Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду після закінчення апеляційного перегляду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.
Після отримання двох різних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, спірне питання потрапило на перегляд до ВС.
ВС розкритикував тлумачення ст. 38 Закону судом апеляційної інстанції та зазначив, що вказана стаття не містить застереження про те, що зупинення виконавчого провадження можливе лише у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом. Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.
Також, ВС коротко зазначив про те, що ст. 370 ЦПКУ не підлягає застосуванню у даному спорі, оскільки суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню (як у справі, що розглядається), оскільки наведене відноситься до виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
За результатами розгляду боржник ніби-то і отримав те, що бажав, але не на довго. Після перегляду за скаргою третьої особи, рішення про стягнення заборгованості все ж таки залишилось без змін.