03.04.2016
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Правопорушення у сфері містобудівної діяльності в Україні. Аналіз судової практики.

Містобудівна діяльність – це діяльність спрямована на задоволення основних, природних прав людини: на житло, на безпечне навколишнє середовище, врешті решт на комфортне щасливе життя. Саме тому державою повинні бути забезпечені прозорі та зрозумілі правила регулювання цієї діяльності а також адекватні та справедливі міри покарання за їх порушення. Останні роки правове регулювання містобудівної діяльності стрімко змінюється. І така тенденція буде продовжена в зв’язку із проведенням реформи децентралізації влади та Євро-інтеграційних процесів.

Так з 1 вересня 2015 року почав діяти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» № 320-VIII від 9.04.2015 року. На виконання цього Закону приймаються інші підзаконні акти.

При цьому роль органів, що забезпечують формування державної політики у сфері містобудування як в центрі так і на місцях буде посилюватися. Органи Державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, відповідно до чинного законодавства, мають суттєві повноваження та механізми впливу для запобігання правопорушень у сфері містобудівної діяльності.

Однак, аналіз судової практики свідчить про значну кількість справ, розгляд яких довів правову необізнаність а інколи і недостатню компетентність суб’єктів містобудівної діяльності як з боку державних органів так і з боку приватних осіб. Така ситуація, на думку автора, призводить до зайвого витрачання ресурсів, часу а також погіршує інвестиційний клімат у країні в цілому.

Вищий Адміністративний Суд України 18 вересня 2015 року Прийняв Постанову Пленуму № 21 «Про огляд практики розгляду справ, які виникають зі спорів у сфері містобудування та архітектурної діяльності» в якої проаналізував основні проблемні питання у правозастосуванні цієї категорії спорів. От же, правові позиції ВСУ, ВАСУ, та судові рішення місцевих та апеляційних судів проаналізовані автором в цієї роботі.

Правопорушення в сфері містобудівної діяльності умовно можна розділити на таки категорії:

1. Злочин передбачений ст.197-1 Кримінального Кодексу України (розглядається за процедурою встановленою КПК України – у цієї роботі не досліджуємо).

2. Адміністративні правопорушення відповідно ст.ст. 96, 961, 18842 Кодексу України про Адміністративні правопорушення.

3. Правопорушення відповідно до Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»

4. Знесення самочинного будівництва відповідно до ст.376 ЦК України

Як свідчить судова практика, при розгляді справ щодо правопорушень у сфері містобудівної діяльності має місце як процесуальні правопорушення так і порушення норм матеріального права на всіх етапах (проведення перевірки, складання протоколу, винесення постанови, оскарження постанови у суді).

Так порушення процедури складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови призводять до їх подальшого скасування та визнання незаконними дій суб’єкту владних повноважень.

До основних порушень процедури складання протоколу належать зокрема:

Складання протоколу про адміністративне правопорушення «заочно» – без присутності особи порушника.

Не зазначення або неповне зазначення у протоколі відомостей про особу порушника.

Не правильне (не відповідне до закону) зазначення суті порушення.

Не роз’яснення або не належне роз’яснення особі її прав та обов’язків відповідно до ст. 268 КУпАП.

Не роз’яснення особі ст.63 Конституції України.

Не забезпечення особі права на адвоката.

Не забезпечення особі можливості надати пояснення та зауваження до протоколу.

Не вручення особі копії протоколу.

При винесенні постанови про адміністративне правопорушення окрім вказаних типових порушень можна також віднести:

Не з’ясування обставин що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Судове оскарження Постанов висвітлює наступні типові порушення.

А. Правопорушення відповідно до КУпАП

Стаття 96 КУпАП

Складання протоколів за однією частиною статті а винесення Постанов за іншою, складання протоколів за декількома частинами статті, а винесення Постанови за однією частиною. Не зазначення конкретного нормативного акта, що порушений.

Франківський районний суд м. Львова у Постанові (ЄДРСР № 31839178) зазначив:

«Відповідно ч.1 ст.36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Згідно вимог ч.1 ст.256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатись нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.»

Не зазначення у Постанові конкретної частини диспозиції тієї чи іншої частини статті кодексу

Комсомольський районний суд м. Херсона в Постанові (ЄДРСР № 26804076) зазначив: «Враховуючи зміст частини першої ст.96 КУпАП у постанові повинно було чітко зазначено яке саме порушення вчинила особа (одне з тих, яке вказане в ч.1 ст.96) і при будівництві  чи реконструкції якого об’єкта».

Притягнення до відповідальності за частинами 11,12,13 ст.96 КУпАП по об’єктам будівництво яких завершено до 19 січня 2012 року без підтвердження належними документами дійсних термінів будівництва.

Так, Деснянський районний суд м. Києва  у Постанові (ЄДРСР № 31405666) зазначив:

«Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові про адміністративне правопорушення, складеної відносно позивачки, відсутні дані у спростування доводів позивачки та її представника і які б у свою чергу свідчили про наявність у діях позивачки, складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 12 ст. 96 КУпАП.

Крім того, спірне будівництво було здійснено в 2007 році, тобто, до 19.01.2012 року, а тому, правові підстави для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 12 ст. 96 КУпАП, взагалі відсутні.»

Винесення Постанови щодо неналежної особи

Деснянський районний суд м. Києва У Постанові (ЄДРСР № 31884305) зазначив:

«У постанові про адміністративне правопорушення, складеної відносно позивача за ч. 18 ст. 96 КУпАП, відсутні дані про те, що саме позивач у силу своїх посадових прав і обов’язків, зобов’язаний був надавати інформацію про зміну відповідальної особи на проведення авторського нагляду та зміну відповідальної особи на проведення технічного нагляду відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт і які б у свою чергу спростували доводи позивача про те, що він не є належним суб’єктом та свідчили про наявність у діях позивача, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 18 ст. 96 КУпАП

Заявлення позовних вимог про скасування протоколу про адміністративне правопорушення

Вінницький Апеляційний адміністративний суд у Постанові (ЄДРСР № 47174670) зазначив:

«Так як протокол про адміністративне правопорушення складається завжди лише у випадках його вчинення (наявності ознак такого правопорушення) уповноваженою на це службовою особою і не обов’язково тягне за собою накладення стягнення, то він не може бути скасованим, і тому позов в частині скасування протоколу про адміністративне правопорушення задоволенню не підлягає.»

Ст.961 КУпАП

Не зазначення у Постанові про притягнення до адміністративної відповідальності конкретних норм законодавчих актів, що порушені.

Деснянський районний суд м.Чернігова у Постанові (ЄДРСР №36629239) зазначив:

«В протоколі та постанові про адміністративне правопорушення повноважною особою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області не зазначено суть правопорушення із зазначенням норм законодавства, які конкретно були порушені.

Відповідно до ч.2 ст. 283 КУпАП України постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.»

Аналогічну правову позицію висловив Києво-Святошинський районний суд Київської області в Постанові (ЄДРСР №39962143)

Оскільки ч. 7 ст. 961 КУпАП є бланкетною нормою і передбачає загальну відповідальність за здійснення технічного нагляду з порушенням вимог законодавства, то оскаржувана постанова мала б містити конкретизацію матеріальних норм і правил, які начебто було порушено позивачем, а також мала б містити докази того, що вказані записи у загальному журналі робіт повинен був вносити саме позивач з відповідними посиланнями на конкретні норми чинного в Україні законодавства.

Зазначення у оскаржуваній постанові лише п. 9, п. п. 9.7 ДБН А.3.1.-5-2009 «Організація будівельного виробництва» взагалі не відображає наявність самого факту порушення та зовсім не конкретизує його складу.

Притягнення до адміністративної відповідальності із пропуском термінів оскільки частина правопорушень є закінченим правопорушенням (наприклад передача проектної документації) а частина триваючим правопорушенням (заниження категорії складності).

Хмельницький міськрайонний суд у Постанові (ЄДРСР № 32388749) вказав:

«Згідно з ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що, як вбачається з матеріалів справи, проект на перепланування частини існуючого магазину під готель, було виконано та передано замовнику до 12.11.2012 року включно, а оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 96-1 КУпАП, винесена лише в травні 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 38 КУпАП, суд приходить до висновку про протиправність складеної постанови та обґрунтованість позовних вимог щодо її скасування.»

Складання протоколів за однією частиною статті 961 а винесення Постанов за іншою

Хмельницький міськрайонний суд у Постанові (ЄДРСР № 39179327) вказав:

« З матеріалів справи вбачається, що жодних пояснень з приводу порушення за п.6 ст. 96-1 КУпАП у ОСОБА_1 не відбиралося, протокол в справі про адміністративне правопорушення за вказаною статею порушнику не направлявся, припис про усунення порушень вимог законодавства не вносився.»

Б. Правопорушення відповідно до Закону України “Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності”

Законність проведення перевірки у разі відсутності суб’єкта містобудування щодо самочинного будівництва.

Вищий адміністративний суд України у Постанові № К/800/9647/13зазначив:

«Порядок N 553 не містить норм про заборону проведення перевірки при невстановленні або відсутності суб’єкта містобудування або його представників та допускає здійснення перевірки у разі виявлення факту самочинного будівництва із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів внутрішніх справ (п. 9 Порядку)».

Компетенція щодо визначення категорії складності об’єкта

Вищий адміністративний суд України у Постанові № К/800/65333/14зазначив:

«Аналіз приписів наведеної статті у системному зв’язку з іншими нормами Закону N 3038-VI та Порядку дає підстави для висновку, що вона встановлює загальне правило визначення категорії складності об’єкта будівництва. У випадках же, коли проектна документація на об’єкт будівництва відсутня чи об’єкт їй не відповідає, віднесення такого об’єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності належало до компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів.»

Передача функцій замовника по договору або шляхом видачі довіреності не звільняє особу від відповідальності як суб’єкта містобудування

Вищий адміністративний суд України у Постанові № К/800/67663/14зазначив:

Із тексту вказаного договору про спільну діяльність вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю “Д” виступає замовником будівництва, зокрема, згідно п. 3.1.3. договору про спільну діяльність від _N__ , передає права замовника будівництва та уповноважує ФО-П ОСОБА_1 на здійснення будівництва Будинку від свого імені шляхом надання довіреності.

За наведених підстав висновки судів попередніх інстанцій відносно того, що товариство з обмеженою відповідальністю “Д” не є суб’єктом містобудування не відповідають дійсним обставинам справи.

Скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення не має абсолютного преюдиційного значення для розгляду інших справ

Вищий адміністративний суд України у Постанові № К/800/55579/14зазначив:

Щодо посилання судів на постанову Окружного адміністративного суду _____ по справі N ____, як на підставу незаконності дій відповідача та обставину, що звільняє від доказування відповідно дост. 72 КАС України при перевірці законності спірної постанови відповідача, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас, передбачене ч. 1ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди, під час нового розгляду справи, не повинні сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведених у судових рішеннях цивільних, господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 1ст. 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 86 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги ч. ч. 4 та 5ст. 11 КАС України щодо необхідності офіційного з’ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Відповідальність за не повноту та не достовірність даних, зазначених у поданій декларації не може бути застосована якщо декларація повернута замовнику

Верховний Суд України у Постанові № 816/6496/13А від 2.06.15р. зазначив:

За пунктом 8 статті 36 Закону N 3038-VI замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.

На підставі аналізу наведених норм права, зокрема пункту 8статті 36 Закону N 3038-VI, колегія суддів дійшла висновку, що поняття “подання декларації” як складова підстав для відповідальності за повноту та достовірність зазначених в ній даних включає і реєстрацію (прийняття) Інспекцією цієї декларації. У разі використання Інспекцією свого права на відмову у реєстрації декларації та повернення її для виправлення виявлених недоліків, така декларація не може вважатися поданою та бути підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої Законом N 208/94-ВР за порушення норм Закону N 3038-VI.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду касаційної інстанції, який погодився із законністю накладення на позивача штрафу за недостовірність наведених у декларації даних, є неправильним, незаконним, у зв’язку з чим вказане судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Експлуатація не прийнятого в експлуатацію об’єкта не може тлумачитись як триваюче правопорушення

Верховний Суд України у Постанові № 21-433а13 (ЄДРСР № 38285951)зазначив:

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об’єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов’язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об’єкта містобудування з початку його використання.

Частина восьма статті 39 Закону № 3038-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов’язок введення об’єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об’єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб’єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов’язок, не ввели об’єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Наявність реєстрації за особою статусу підприємця без вказаної вище діяльності не свідчить про його статус суб’єкта містобудування.

Вищий адміністративний суд України у Постанові № К/800/65467/14зазначив:

Пунктом 2 ч. 6ст. 2 Закону України “Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності”передбачено, що суб’єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу за недопущення посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, на об’єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій – у розмірі 10 мін заробітних плат.

Правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб’єктів містобудування – юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 1ст. 1 цього ж Закону).

Частиною 2ст. 4 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” визначено поняття суб’єктів містобудування, якими є органи виконавчої влади, Верховна рада АР Крим, Рада міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Таким чином, наведені положення вимог статей вказують на те, що відповідальність може бути покладена осіб як на суб’єктів містобудування за порушення вимог будівельними норм, державних стандартів і правил, в разі здійснення ними діяльності, що пов’язана з містобудуванням, будівництвом або будівельними матеріалами. Наявність реєстрації за особою статусу підприємця без вказаної вище діяльності не свідчить про його статус суб’єкта містобудування.

Між тим, розглядаючи спір, суди на це уваги не звернули та не встановили у позивача статусу суб’єкта містобудівної діяльності відповідно до Закону України “Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності” та Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що мотиви судів є не повним та не переконливими.

Належним підтвердженням фактичного здійснення авторського нагляду на об’єкті будівництва є відповідні відомості, внесені до журналу авторського нагляду.

Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 28 травня 2015 року (ЄДРСР № 44505872) зазначив.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» суб’єкти містобудування, які є замовниками будівництва об’єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за незабезпечення замовником здійснення авторського нагляду у випадках, коли такий нагляд є обов’язковим згідно із законодавством, у розмірі сорока п’яти мінімальних заробітних плат.

…встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність журналу авторського нагляду під час проведення перевірки.

З урахуванням положень пункту 5 Порядку № 903 належним підтвердженням фактичного здійснення авторського нагляду на об’єкті будівництва можуть бути саме відповідні відомості, внесені до журналу авторського нагляду.

Отже, лист приватного підприємства «_____» від 7 березня 2013 року, у якому підприємство зазначає, що ним фактично здійснювався авторський нагляд, не є належним підтвердженням зазначених обставин.

В. Знесення самочинно збудованого нерухомого майна в порядку ст.376 ЦК України.

Питання знесення самочинно збудованого нерухомого майна заслуговують окремої уваги. ВАСУ у вищезгаданій постанові Пленуму № 21 від 18.09.2015 року зазначив:

«Справи зі спорів, що виникають з приводу самочинного будівництва, поділяються на дві категорії:

справи про оскарження особами, які здійснили (здійснюють) самочинне будівництво, приписів органів архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об’єкта;

справи за позовами органів архітектурно-будівельного контролю про знесення такого об’єкта.

Вивчення судових рішень показало, що під час вирішення першої категорії справ найчастіше виникає питання про наявність повноважень органу архітектурно-будівельного контролю виносити припис про знесення самочинного будівництва, яке суди вирішують по-різному.

Під час вирішення другої категорії справ неоднаково вирішується питання щодо визначеного позивачем предмета позову, наявності підстав для звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Справа щодо наявності повноважень.

Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25 листопада 2014 року, № в ЄДРСР 41822184 зазначив:

«Проаналізувавши зміст частини першої статті 38 та пункт 3 частини четвертої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що наведені норми дають підстави вважати, що орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов’язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об’єкта.

Цей припис є обов’язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абзацу другого частини першої статті 38 вказаного Закону у зв’язку з його невиконанням»

Справи щодо наявності підстав для звернення до суду.

Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 2 квітня 2015 року, № в ЄДРСР 43532189, зазначив:

«Передумовою звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинного будівництва є видання таким органом припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.»

Аналізуйте судовий акт: Самочинне будівництво може бути знесено на підставі рішення суду тільки за умови попереднього внесення ДАБІ (ГАСК) припису порушнику (Ухвала ВАСУ від 02 квітня 2015р. у справі №К/800/47313/14) 

Вивчаючи питання застосування ст. 376 ЦК України неможливо не звернути увагу на правову позицію яку виклав Верховний Суд України Постанові, прийнятій 17 грудня 2014 року в цивільній справі № 6-137цс14 (№ в ЄДРСР42390315):

«…З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16386391 Цивільного кодексу України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

… При цьому якщо можливо провести відповідну перебудову самочинного будівництва, суд може постановити рішення про зобов’язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести таку перебудову.

Аналізуйте судовий акт: Позов про знесення самочинного будівництва може бути задоволений, якщо позивач доведе, що самочинне будівництво порушує його законні права, при цьому суд може зобов’язати відповідача провести перебудову такого будівництва ( ВСУ у справі № 6-137цс1) 

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред’явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та (або) якщо перебудова об’єкта є неможливою.»

Загальновідомо, що для адвокатів та юристів, врахування судової практики дає можливість уникнути зайвих помилок та більш ефективно працювати.

Автор статті: адвокат Сітніков Андрій Володимирович, заступник голови Ради адвокатів Хмельницькій області

34
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: