Історія справи

Постанова ВСУ від 30.01.2024 року у справі №910/3243/23
Постанова ВСУ від 30.01.2024 року у справі №910/3243/23
Постанова ВСУ від 13.02.2024 року у справі №910/3243/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3243/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Носик Б. М.,

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Удалової О. Г.

від 05.06.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.

від 03.10.2023

за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 2 756 437,70 грн,

1. Історія справи

Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення 2 756 437,70 грн, з яких 1 732 121,64 грн заборгованості, 415 612,90 грн інфляційних втрат, 51 821,30 грн 3% річних, 556 881,86 грн пені.

У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 57 000, 00 грн.

05.04.2023 відповідачем до Господарського суду міста Києва подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1 000, 00 грн.

29.05.2023 від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57 000, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі № 910/3243/23 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 1 732 121,64 грн основного боргу, 556 881,86 грн пені, 51 821,30 грн 3% річних, 415 612,90 грн інфляційних втрат, а також 41 346,57 грн судового збору.

29.05.2023, в судовому засіданні, постановлено розгляд заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу позивача здійснити в окремому судовому засіданні, яке призначено на 05.06.2023 о 15:00.

30.05.2023 до суду першої інстанції від Корпорації "ТСМ ГРУП" надійшла заява про долучення доказів понесення судових витрат.

2. Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3243/23 заяву Корпорації "ТСМ Груп" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 30 000, 00 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що:

- суд вважає витрати позивача на надання правової допомоги в розмірі 57 000,00 грн такими, що не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- фактично позивачем надано допомогу в написанні позовної заяви, відповіді на відзив, а також участі представника позивача у п`ятьох судових засіданнях;

- заявлені вимоги виникли за договором підряду, що не вимагало від адвокатського об`єднання складнощів у проведенні підбору нормативно-правової бази, аналізу судової практики з аналогічних справ, позивачем заявлені вимоги про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та втрат від інфляції, що для досвідченого юриста (адвоката) не становить якихось складнощів. Крім того, суд вказує, що спір є не першим між сторонами у справі (аналогічні справи: № 910/3324/23, № 910/14524/22, № 910/14479/22, № 910/11691/22, № 910/1963/22, № 910/21672/21, № 910/20422/22, № 910/17556/21, № 910/14696/21, № 910/14694/21, № 910/14479/21, № 910/14099/21, № 910/13629/21, № 910/12285/21);

- судові засідання у даній справі були не тривалими за часом;

- відповідач у даній справі є державним підприємством, власником якого є Кабінет Міністрів України, та покладення всієї суми витрат на правничу допомогу порушить баланс фінансового стану обох сторін;

- суд вважає частково обґрунтованими вимоги позивача про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, проте вважає за доцільне обмежити розмір таких витрат до 30 000,00 грн, відповідно витрати позивача в розмірі 27 000,00 грн залишаються за позивачем.

Постановою від 03.10.2023 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3243/23.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- враховуючи предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг, ціну позову, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що витрати позивача на надання правової допомоги в розмірі 57 000,00 грн є такими, що не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правову (правничу) допомогу до 1000,00 грн.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 126 Господарського процесуального кодексу України та не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених клієнтом витрат, тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності. Скаржник вважає, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності; всупереч статті 74 Господарського процесуального кодексу України Корпорацією "ТСМ ГРУП" не надано доказів, які б довели, що її витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, тощо.

Корпорація "ТСМ ГРУП" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем разом з позовною заявою до суду першої інстанції було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу складають 57 000,00 грн.

У подальшому, позивачем було подано до суду першої інстанції заяву, в якій позивач просив стягнути з відповідача судові витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 57 000,00 грн.

30.05.2023 до суду першої інстанції від Корпорації "ТСМ ГРУП" надійшла заява про долучення доказів понесення судових витрат.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57 000,00 грн, позивачем надано копії:

- ордеру серії АЕ № 1174276 від 17.01.2023, виданого Адвокатським об`єднанням «Віннер Лекс» адвокату Носику Б.М.;

- свідоцтва адвоката Носика Б.М. про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2271 від 11.02.2011;

- договору б/н від 05.08.2021, укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Віннер Лекс» (далі - об`єднання);

- додатку № 23 до вказаного договору;

- рахунку від 13.02.2023 на суму 57 000,00 грн;

- платіжної інструкції № 808 від 23.02.2023 про оплату 57 000,00 грн;

- акта приймання-передачі послуг від 29.05.2023;

- додатку № 1 до акта приймання-передачі послуг від 29.05.2023 (звіт про надану правову допомогу).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Віннер Лекс» договору від 05.08.2021 сторонами погоджено наступне:

- адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднання правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюється адвокатським об`єднанням (пункт 1.1 договору);

- пунктом 3.1 вказаного договору погоджено, що договір набуває юридичної сили з моменту підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань;

- при виконанні об`єднанням своїх зобов`язань за договором сторони складають двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг у двох примірниках. Додатками до зазначеного акту можуть бути (за погодженням сторін): звіт про надану правову допомогу (додаток № 1); звіт про фінансові витрати (додаток № 2) (пункт 3.4 договору);

- згідно із пунктом 4.2 договору сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватись відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків.

Специфікацією № 23 від 13.02.2023 сторонами погоджено про надання об`єднанням позивачу допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору № 03/19 від 27.06.2019, в т.ч. складання позовної заяви, оформлення та подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги в судових засіданнях. Також вказаною специфікацією погоджено фіксований гонорар в розмірі 57 000,00 грн.

Крім того, 13.02.2023 об`єднанням виставлено для сплати рахунок на суму 57 000,00 грн згідно зі специфікацією № 23.

Відповідно до платіжної інструкції № 808 від 23.02.2023 позивачем на підставі рахунку від 13.02.2023 сплачено 57 000,00 грн.

29.05.2023 між позивачем (клієнтом) та об`єднанням підписано акт приймання-передачі послуг на суму 57 000,00 грн, а також складено додаток № 1 до вказаного акта (звіт про надану правову допомогу) на суму 57 000,00 грн.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, 05.04.2023 (до подання позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу) до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу до 1 000, 00 грн. Дане клопотання мотивовано тим, що: заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57 000,00 грн не відповідає критеріям реальності та розумності; позивачем, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не доведено надання зазначених послуг у зазначеній сумі; позивачем не надано доказів на підтвердження виконаних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг. Наведене, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу фактично подано на попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача.

Водночас відповідачем не подано будь-які заперечення щодо поданих позивачем, відповідно до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" також не містить жодного розрахунку чи доказу, якими б відповідач обґрунтовував свою незгоду з розрахунком витрат позивача.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши, що заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 57 000, 00 грн не відповідають критеріям розумності, реальності щодо предмету спору у даній справі, яка, зокрема, є незначної складності та суть її вирішення зводилась до стягнення боргу за договором підряду, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 30 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Що ж до доводів відповідача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (частина 3 статті 126 та частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті.

Верховний Суд враховує, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень частини 3 статті 126 та частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише зазначає про те, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи позивачем було подано документальне підтвердження надання правової допомоги.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Розподіл судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі № 910/3243/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова