ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ПДСП-10» до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби України (правонаступником якої є державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області; далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ТОВ «ПДСП-10» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 0012862330 (далі - Спірне рішення), яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 105 021 грн 67 коп. за основним платежем та штрафними санкціями в сумі 1 грн.

На обґрунтування позову ТОВ «ПДСП-10» зазначило, що має всі необхідні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій між ним та контрагентами.

Суди встановили, що ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ПДСП-10» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «РІП» і ТОВ «АЛЬФА-К» за травень 2011 року, за результатами якої склала акт від 16 серпня 2011 року № 1057/23-300/33084260.

Згідно з цим актом ТОВ «ПДСП-10» порушило норми пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК): завищило податковий кредит на загальну суму 105 021 грн 67 коп. у податковому обліку за травень 2011 року за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «РІП» товарів (послуг) та від ТОВ «Альфа-К» послуг, оскільки у цих постачальників немає основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання), виробничих потужностей, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету, у сумі 105 021 грн 67 коп.

За наслідками перевірки ДПІ прийняла Спірне рішення.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 11 січня 2012 року відмовив у задоволенні позову.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 вересня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій, за змістом заяви, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року і постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві, крім іншого, ДПІ зазначає, що 29 жовтня 2012 року, тобто на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, набрав законної сили вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2012 року (справа № 2610/18145/2012), яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «РІП». І ця обставина, на думку ДПІ, не могла залишитися неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Зазначено у заяві й про те, що 2 квітня 2014 року набрав законної сили вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2014 року (справа № 1423/18929/2012), яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «АЛЬФА-К» - другого контрагента ТОВ «ПДСП-10».

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13, 20 липня 2016 року (справи №№ К/800/38645/15, К/800/56029/13 відповідно) та копію постанови Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Вказуючи на правомірність Спірного рішення ДПІ про донарахування ТОВ «ПДСП-10» податкового зобов'язання, суд першої інстанції виходив із того, що контрагенти позивача - ТОВ «РІП» і ТОВ «АЛЬФА-К» не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг тощо, у цих контрагентів немає необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності - управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, позивач не надав товарно-транспортні накладні на підтвердження транспортування товару (металоконструкцій), крім того, контрагенти відсутні за юридичною адресою.

Проте суди апеляційної та касаційної інстанцій скасували рішення суду першої інстанції, пославшись на те, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «РІП» і ТОВ «АЛЬФА-К», тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів ТОВ «ПДСП-10» обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Жодних дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів суди апеляційної та касаційної інстанцій не встановили.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, суд першої інстанції, повно встановивши обставини, що мають значення для справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Натомість, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що позивач здійснив господарські операції з контрагентами, зокрема з ТОВ «РІП», а відповідач не спростував факт здійснення цих операцій.

Водночас на час розгляду справи судом апеляційної інстанції набрав законної сили вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2012 року (справа № 2610/18145/2012), яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «РІП» і використання печатки, статутних документів цього товариства та його реквізитів для здійснення безтоварних операцій. Цю обставину суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили поза увагою, незважаючи на те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і касаційний суд, помилково скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року підлягають скасуванню, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року - залишенню в силі.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. КривендаСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко