05.05.2017
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Постанова ВСУ від 27.04.2017 року у справі №756/16227/13-ц

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, малолітнього ОСОБА_8, в інтересах якого діють законні представники ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Чумак Ю.В., служба у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, реєстраційна служба головного управління юстиції в м. Києві, Оболонський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанс та кредит») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 18 липня 2005 року укладено кредитний договір та 16 квітня 2009 року - додаткову угоду до нього № 1, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 82 000 доларів США строком до 18 липня 2020 року зі сплатою 11 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18 липня 2005 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1.

Окрім того, 18 липня 2005 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед банком за неналежне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань станом на 24 вересня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 862 326 грн. 03 коп., а тому позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, шляхом визнання права власності за банком на квартиру за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, виселити всіх мешканців зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Справа переглядалася в суді неодноразово.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за кредитним договором від 18 липня 2005 року в сумі 1 862 326 грн. 03 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Постановлено виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, законним представником якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з житлового приміщення та знято з реєстраційного обліку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року змінено в частині стягнення пені, зменшено її розмір з 1 067 235 грн. 57 грн. до 772 615 грн. 45 коп. на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не звертати до виконання протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили 07 червня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 33, 36, 37-39 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, пояснення представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» - ОСОБА_10, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту статті 360-5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суд встановив, що 18 липня 2005 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 18-05-И/03 та 16 квітня 2009 року - додаткову угоду до нього № 1, відповідно до умов яких банк надав позичальнику кредит у розмірі 82 000 доларів США строком до 18 липня 2020 року зі сплатою 11 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18 липня 2005 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_4.

18 липня 2005 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед банком за неналежне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором.

Внаслідок невиконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 24 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 862 326 грн. 03 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а тому не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що можливе зменшення розміру стягнутої пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також із необхідності зупинення виконання рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого та 15 лютого 2017 року, 22 грудня, 21 грудня, 30 листопада 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає у реєстрації іпотекодержателем права власності на нерухоме майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня, 16 січня 2017 року, 7 грудня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що аналіз статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України свідчить про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин статей 33, 36, 37-39 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_513/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частин другої та третьої зазначеної статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У справі, яка переглядається суд встановив, що умови договору відповідач не виконував, кредитну заборгованість не погасив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору, зокрема пунктом 9.3.1, передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеки».

Хоча, у справі, яка переглядається, суд ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

З урахуванням того, що внаслідок ухвалення Верховним Судом України власного рішення результат по суті спору не зміниться, тому судові рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: