Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_6 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради (далі - Виконком), Виконкому в особі комісії з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Виконком в особі комісії) про визнання протиправними дій та визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ФОП ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними дії Виконкому в особі комісії щодо складання акта від

12 березня 2014 року № 4 про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Акт); визнати незаконним та скасувати рішення Виконкому від 27 березня 2014 року № 287 «Про затвердження акта про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 12 березня 2014 року № 4» (далі - рішення № 287).

На обґрунтування позову ФОП ОСОБА_6 зазначила, що прийняте рішення протиправне, оскільки договір сплати орендної плати є нечинним у зв'язку з тим, що його не було зареєстровано в установленому порядку, а отже, вимоги Виконкому щодо відшкодування неодержаних доходів від орендної плати за землю є безпідставними. Посилання відповідача на Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений

постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_01_01/pravo1/KMP93284.html?pravo=1>, є необґрунтованим, оскільки відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів від орендної плати за землю зазначеним Порядком не передбачено. Також позивач зазначає про необґрунтованість визначення розміру відшкодування шкоди та вказує, що розмір земельної ділянки, якою вона користується, визначений відповідачем без належних доказів. Відсутність переоформлених правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки, а тому підстав для відшкодування збитків чинним законодавством не передбачено. При користуванні земельною ділянкою не було завдано шкоди територіальній громаді, оскільки до місцевого бюджету сплачувався земельний податок у встановлених розмірах. Також, на думку позивача, під час визначення розміру збитків та винесення рішення про затвердження акта про визначення розміру відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам відповідач діяв з перевищенням повноважень.

Суди встановили, що 3 червня 2011 року між Ізмаїльською міською радою та ФОП ОСОБА_6 укладено договір орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,1624 га по АДРЕСА_1, яким визначено розмір плати за землю у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі за рік. Вказаний договір зареєстровано в книзі записів договорів сплати орендної плати за користування земельною ділянкою від 16 травня 2011 року за № 114.

27 березня 2014 року Виконком прийняв рішення № 287 про затвердження Акта.

В Акті вказано, що ФОП ОСОБА_6 завдала збитків власнику землі або землекористувачу відповідно до фактичного використання земельної ділянки, що визначається відповідно до розрахунку розміру втрат місцевого бюджету, який проведений фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради і складає 115 949 грн 41 коп.

Збитки, на думку відповідача, полягають у тому, що право оренди земельної ділянки не оформлено, що призводить до неодержаних доходів від орендної плати.

Також суди встановили, що згідно з договором дарування частини комплексу від

18 травня 2009 року ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в рівних частках по 37/750 частин комплексу кожному, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1.

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області постановою від 8 липня

2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав незаконним та скасував рішення Виконкому № 287. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

30 грудня 2015 року Виконком звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та ухвалити нове - про відмову в позові.

На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 18 червня, 1 жовтня 2015 року (справи №№ 500/3498/14-а, К/800/58625/14; 500/2777/14-а, К/800/5338/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У цих постановах суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив, зокрема, із того, що Виконком, приймаючи оспорювані рішення в частині затвердження акта комісії з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що завдані збитки можуть бути відшкодовані в добровільному або в судовому порядку, правильність їх обчислення перевіряє суд, який буде розглядати справу про стягнення збитків, а не адміністративний суд при вирішенні спору про повноваження органу місцевого самоврядування при визначенні розміру збитків, завданих незаконним використанням земельної ділянки.

Натомість у справі, яка розглядається, погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України зазначив, що оскільки позивач отримав на спірній земельній ділянці у власність нерухоме майно, то з урахуванням положень статті 120 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588451/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> (далі - ЗК) та статті 377 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844643/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК) і в розумінні положень частини першої статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-ІV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_127/ed_2015_06_02/pravo1/T030963.html?pravo=1> дії позивача є правомірними.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що набуття позивачем на праві власності частин комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1, не надає йому права користуватися земельною ділянкою без сплати за неї. Разом з цим, помилковим є висновок Виконкому про наявність неодержаних доходів від орендної плати, оскільки до позивача відповідно до статті 120 ЗК та статті 377 ЦК перейшло право власності на земельну ділянку.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Предметом спору у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача як суб'єкта владних повноважень при ухваленні рішення щодо затвердження акта про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

19 квітня 1993 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 284 затвердив Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, змістом пунктів 2, 3 якого передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських

(міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Тобто, до повноважень Виконкому віднесено визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань збитків, завданих органу місцевого самоврядування.

Відшкодуванню, зокрема, підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили із того, що позивач набув право власності на нерухоме майно, а відтак до неї перейшло й право власності на земельну ділянку.

Водночас суди встановили, що площа займаної ФОП ОСОБА_6 земельної ділянки відповідно до договору орендної плати за користування земельною ділянкою складає 1,1624 га, проте, як убачається із зазначеного договору дарування частини комплексу, до обдарованих перейшло лише 179,6 кв. м нерухомості, а відтак немає підстав вважати, що ФОП ОСОБА_6 набула право власності на земельну ділянку площею

1,1624 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Аналіз положень зазначених нормативних актів свідчить, що Виконком, вважаючи, що ФОП ОСОБА_6 завдала органу місцевого самоврядування збитків у вигляді неодержаних доходів, мала право та повноваження скласти акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням.

Разом з цим за правилами частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.

Як установили суди, оспорюваним рішенням Виконкому, зокрема, затверджено акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, розмір збитків, завданих органу місцевого самоврядування як власнику землі за час користування ФОП ОСОБА_6 земельною ділянкою, доручено юридичному управлінню секретаріату Виконкому підготувати договір про добровільне відшкодування збитків.

Отже, повноваження відповідачів у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Що стосується відшкодування виявлених збитків, то вони не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення міської ради. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин це рішення Виконкому не порушує права, обов'язки чи інтереси позивача, а відтак, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вони є необґрунтованими.

Оскільки Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог в частині скасування рішення № 287, то таке рішення суду касаційної не ґрунтується на правильному правозастосуванні.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права зазначене є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_6

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від

2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради задовольнити частково.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 8 липня

2014 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 27 березня 2014 року № 287 «Про затвердження акта про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 12 березня 2014 року № 4» скасувати і в цій частині ухвалити нову постанову, якою в позові відмовити.

В решті рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін