Історія справи

Постанова ВСУ від 13.02.2024 року у справі №926/2551/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 926/2551/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Лелюк Х. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-1 - Чепишка Д. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Чепишка Д. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Романюка Олега Михайловича та Фізичної особи - підприємця Аксамітовської Світлани Іларіївни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (колегія суддів: Кравчук Н. М. - головуючий, Скрипчук О. С., Плотніцький Б. Д.) у справі

за позовом Чернівецької міської ради

до: 1) Фізичної особи - підприємця Романюка Олега Михайловича, 2) Фізичної особи - підприємця Аксамітовської Світлани Іларіївни

про укладення додаткових договорів до договорів оренди землі в редакції Чернівецької міської ради,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та ухвали господарського суду першої інстанції про залишення позову без розгляду

1.1. У червні 2023 року Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи -підприємця Романюка Олега Михайловича (далі - ФОП Романюк О. М.) та Фізичної особи - підприємця Аксамітовської Світлани Іларіївни (далі - ФОП Аксамітовська С. І.) про укладення додаткових договорів до договорів оренди землі від 17.06.2008 № 4977 та від 17.06.2008 № 4978 в редакції Чернівецької міської ради.

1.2. Позовні вимоги Чернівецької міської ради обґрунтовані необхідністю приведення умов укладених договорів оренди землі від 17.06.2008 № 4977 та від 17.06.2008 № 4978 відповідно до вимог рішення Чернівецької міської ради від 27.10.2022 № 903 та вимог законодавства України щодо розміру орендної плати за землю.

1.3. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25.08.2023 у справі № 926/2551/23 залишено без розгляду позов Чернівецької міської ради до ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. про укладення додаткових договорів до договорів оренди землі від 17.06.2008 № 4977 та від 17.06.2008 № 4978 в редакції Чернівецької міської ради.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2023 (суддя Байталюк В. Д.) у справі № 926/2551/23 задоволено заяви ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. про стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішено стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ФОП Романюка О. М. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00 грн.

Вирішено стягнути з Чернівецької міської ради на користь ФОП Аксамітовської С. І. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

2.2. Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що неявка повноважного представника позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання, у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки кваліфікується судом як необґрунтовані дії позивача в розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

2.3. Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу господарський суд першої інстанції зазначив, що представник позивача не заявляв клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, та не заперечував факт надання професійної правничої допомоги. Натомість, окрім наведення у запереченнях правових позицій стосовно оцінки судом неявки представника позивача у судове засідання як підстави для визнання необґрунтованими дій позивача в розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, представник позивача намагався оцінити законність постановленої судом ухвали у цій справі від 25.08.2023 про залишення позову без розгляду, яка позивачем не оскаржувалася та 25.08.2023 набрала законної сили.

2.4. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачі у зв`язку з розглядом цієї справи дійсно понесли судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого надали відповідні докази, і такі витрати є необхідними, співмірними зі складністю справи № 926/2551/23 та наданим обсягом послуг у суді, а тому суд визнав їх обґрунтованими та розумними.

2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 частково скасовано ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2023 у справі № 926/2551/23.

Вирішено стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ФОП Романюка О. М. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Вирішено стягнути з Чернівецької міської ради на користь ФОП Аксамітовської С. І. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

2.6. Частково скасовуючи ухвалу господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що заявлені розміри витрат на оплату послуг адвокатів в сумі 20 000,00 грн та 24 000,00 грн є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг. При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що предмет позову, поданого до суду позивачем, є типовим і не потребує для адвоката значних зусиль для підготовки відзиву на позовну заяву та тривалого аналізу судової практики з цього приводу.

2.7. З урахуванням викладеного та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи колегія суддів апеляційного господарського суду визнала за необхідне обмежити розмір заявлених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 926/2551/23, до Верховного Суду звернулися ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І. із касаційною скаргою, в якій просять скасувати зазначену постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2023 у справі № 926/2551/23 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І. зазначають, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. Скаржники вважають, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 126 129 130 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

3.4. Із посиланням на правові позиції, викладені у наведених постановах, скаржники зазначають, що Чернівецька міська рада не подавала заяв про зменшення витрат на професійну правничу допомогу; представник Чернівецької міської ради усно не просив зменшити розмір таких витрат та не зазначав про необґрунтованість чи неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану в Господарському суді Чернівецької області.

3.5. Господарський суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, виходив із того, що ці витрати відповідачів є дійсними, необхідними та співмірними зі складністю справи та наданим обсягом послуг. За таких обставин місцевий господарський суд визнав заявлені витрати на професійну правничу допомогу обґрунтованими, розумними та, на думку скаржників, правильно врахував, що позивач не подавав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу і не заперечував факт їх надання.

3.6. Скаржники зазначають, що Західний апеляційний господарський суд, незважаючи на відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, керуючись положеннями частин 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов помилкового висновку про те, що господарський суд першої інстанції мав частково відмовити у стягненні таких витрат з огляду на їх непропорційність та необґрунтованість.

3.7. З урахуванням викладеного скаржники вважають передчасним висновок апеляційного господарського суду про те, що понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям пропорційності та є необґрунтованими.

3.8. Крім того, за доводами скаржників, відмовляючи у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Однак, на думку скаржників, апеляційний господарський суд помилково наведеного не врахував.

3.9. При цьому скаржники зазначають, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин 5- 7, 9 статі 129 Господарського процесуального кодексу України.

3.10. Чернівецька міська рада у відзиві на касаційну скаргу ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. Чернівецька міська рада вважає, що відповідачі завищили вартість витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ця справа як не містить значної кількості доказів на підтвердження обставин, що підлягають встановленню, так і не потребує вирішення складних правових питань, що мають значення для цієї справи. При цьому Чернівецька міська рада звертає увагу на те, що ця справа не розглядалася по суті позовних вимог.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

4.3. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, що ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали господарського суду першої інстанції у справі № 926/2551/23, якою задоволено заяви ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. про стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу.

4.4. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

4.5. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

4.6. Приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

4.7. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

4.8. Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

4.9. Колегія суддів зазначає, що впровадження наведеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/1692/23, від 01.11.2023 у справі № 911/4670/13.

4.10. Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

4.11. Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

4.12. Верховний Суд зазначає, що практична реалізація принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/8510/21.

4.13. Наведені приписи статей 124 126 129 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з положеннями статті 221 Господарського процесуального кодексу України дають підстави дійти висновку про те, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання щодо розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення.

4.14. Статтею 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість суду ухвалити додаткове рішення у разі, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. про укладення додаткових договорів до договорів оренди землі від 17.06.2008 № 4977 та від 17.06.2008 № 4978 в редакції Чернівецької міської ради.

4.16. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 06.07.2023 від ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. надійшли відзиви на позовну заяву Чернівецької міської ради (перші заяви по суті), які містили попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

4.17. Господарські суди зазначили, що факт неявки представника позивача, належним чином повідомленого про час та дату розгляду справи, та відсутності клопотання про розгляд справи без його участі, став підставою для постановлення ухвали Господарським судом Чернівецької області від 25.08.2023 у справі № 926/2551/23 про залишення позову Чернівецької міської ради без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

4.18. Суди врахували, що ухвала Господарського суду Чернівецької області від 25.08.2023 у справі № 926/2551/23 про залишення позову Чернівецької міської ради без розгляду набрала законної сили та не оскаржена позивачем.

4.19. 29.08.2023 ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І. звернулися до господарського суду першої інстанції із заявами про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірах 24 000,00 грн та 20 000,00 грн відповідно.

4.20. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що заяви ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. обґрунтовані посиланням на приписи частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України. ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І., зокрема, зазначали, що залишення позову без розгляду відбулося з вини позивача, який не забезпечив явку свого представника для розгляду справи по суті і не подав заяву про розгляд справи без його участі. Таким чином, заявники вважали, що в цьому випадку були необґрунтовані дії позивача.

4.21. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

4.22. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що інтереси відповідачів у суді першої інстанції представляли адвокати Бобик Йосиф Богданович та Чепишко Дмитро Вікторович згідно з ордерами від 06.07.2023 № 1065178, від 19.06.2023 № 1052108 відповідно та на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.07.2023, укладеного між ФОП Романюком О. М. та адвокатом Бобиком Й. Б., і договору про надання правничої допомоги від 16.06.2023, укладеного між ФОП Аксамітовською С. І. та адвокатом Чепишком Д. В.

4.23. Предметом зазначених договорів є надання адвокатами послуг правової допомоги в господарській справі № 926/2551/23.

4.24. Пунктом 3.1 наведених договорів передбачено, що за надані адвокатом послуги клієнт сплачує гонорар у сумі та в порядку, визначеному додатками та / або актами прийому-передачі наданих послуг.

4.25. Апеляційний господарський суд установив, що між адвокатом Чепишком Д. В. та ФОП Аксамітовською С. І. додатком № 1 від 16.06.2023 до договору про надання правової допомоги від 16.06.2023 узгоджено вартість гонорару, згідно з яким вартість однієї години правничої допомоги складає 2000,00 грн. Орієнтовний обсяг правової допомоги зазначено в таблиці.

4.26. Апеляційний господарський суд зазначив, що адвокат Чепишко Д. В. та ФОП Аксамітовська С. І. підписали та погодили акт приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2023, згідно з яким клієнт прийняв послуги в рамках справи № 926/2551/23, а саме: зустріч із клієнтом, надання усних консультацій, складання договору про надання правової допомоги - 1 година; складання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, фактичне ознайомлення з матеріалами господарської справи № 926/2551/23 в суді - 1 година; підготовка, складання та надсилання відзиву на позов (формування правової позиції, аналіз релевантної судової практики, складання та направлення адвокатського запиту, оформлення відзиву і додатків до нього, надсилання його позивачу) - 6 годин; підготовка та подання клопотання про долучення доказів (отримані у відповідь на адвокатський запит) - 1 година; участь у судових засіданнях 13.07.2023, 25.082023 - 1 година, всього - 10 годин. Загальна вартість наданих адвокатом послуг у Господарському суді Чернівецької області в рамках справи № 926/2551/23 складає 20 000,00 грн.

4.27. Апеляційний господарський суд установив, що між адвокатом Бобиком Й. Б. та ФОП Романюком О. М. додатком № 1 від 01.07.2023 до договору про надання правової допомоги від 01.07.2023 узгоджено вартість гонорару, згідно з яким вартість однієї години правничої допомоги складає 3000,00 грн. Орієнтовний обсяг правової допомоги зазначено в таблиці.

4.28. Апеляційний господарський суд зазначив, що адвокат Бобик Й. Б. та ФОП Романюк О. М. підписали та погодили акт приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2023, згідно з яким клієнт прийняв послуги в рамках справи № 926/2551/23, а саме: зустріч із клієнтом, надання усних консультацій, складання договору про надання правової допомоги - 1 година; ознайомлення з позовною заявою та доданими до неї документами - 1 година; підготовка, складання та надсилання відзиву на позов (формування правової позиції, аналіз релевантної судової практики, оформлення відзиву і додатків до нього, надсилання його позивачу) - 4 години; підготовка та подання клопотання про долучення доказів - 1 година; участь у судових засіданнях 06.07.2023, 19.07.2023, 25.08.2023 - 1 година, всього 8 годин. Загальна вартість наданих адвокатом послуг у Господарському суді Чернівецької області в рамках справи № 926/2551/23 складає 24 000,00 грн.

4.29. Згідно з пунктом 4 актів прийому-передачі наданих послуг клієнти зобов`язані сплатити суму наданих послуг (гонорару) не пізніше тридцяти робочих днів із моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 926/2551/21.

4.30. Строк дії договорів встановлений сторонами до 31.12.2023.

4.31. Господарський суд першої інстанції, розглядаючи заяви ФОП Романюка О. М. та ФОП Аксамітовської С. І. про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачами витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

4.32. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які би встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Водночас, за висновком місцевого господарського суду, під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

4.33. За таких обставин господарський суд першої інстанції констатував, що неявка повноважного представника позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки, кваліфікується судом як необґрунтовані дії позивача у розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

4.34. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого господарського суду, погодився з наведеними висновками суду першої інстанції та зазначив, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражались.

4.35. Крім того, апеляційний господарський суд з посиланням на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.12.2022 у справі № 910/12184/20 зазначив, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в частині застосування частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з пунктом 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України вважає, що право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв`язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача.

4.36. Водночас господарський суд першої інстанції, оцінюючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що представник позивача не заявляв клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, та не заперечував факт надання професійної правничої допомоги. Натомість, окрім наведення у запереченнях правових позицій стосовно оцінки судом неявки представника позивача у судове засідання як підстави для визнання необґрунтованими дій позивача в розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, представник позивача намагався оцінити законність постановленої судом ухвали у цій справі від 25.08.2023 про залишення позову без розгляду, яка позивачем не оскаржувалася та 25.08.2023 набрала законної сили.

4.37. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачі у зв`язку з розглядом цієї справи дійсно понесли судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого надали відповідні докази, і такі витрати є необхідними, співмірними зі складністю справи № 926/2551/23 та наданим обсягом послуг у суді, а тому суд визнав їх обґрунтованими та розумними.

4.38. Однак апеляційний господарський суд не погодився із цими висновками місцевого господарського суду, оскільки дійшов висновку про те, що заявлені розміри витрат на оплату послуг адвокатів в сумі 20 000,00 грн та 24 000,00 грн є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг.

4.39. З урахуванням викладеного та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи колегія суддів апеляційного господарського суду визнала за необхідне обмежити розмір заявлених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з позивача на користь кожного відповідачів по 10 000,00 грн.

4.40. ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І. не погоджуються з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулися з касаційною скаргою на постанову.

4.41. Скаржники вважать, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статей 126 129 130 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

4.42. Колегія суддів установила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"113. Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

114. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

115. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

116. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

117. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

118. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

120. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

4.43. Колегія суддів установила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"7.8. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи".

4.44. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах".

4.45. Із посиланням на наведені висновки скаржники зазначають, що господарський суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, виходив із того, що ці витрати відповідачів є дійсними, необхідними та співмірними зі складністю цієї справи та наданим обсягом послуг. Тому місцевий господарський суд визнав заявлені витрати на професійну правничу допомогу обґрунтованими, розумними та врахував, що позивач не подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу і не заперечував факт їх надання.

4.46. Натомість Західний апеляційний господарський суд, керуючись положеннями частин 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про те, що понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям пропорційності та є необґрунтованими.

4.47. При цьому, за доводами скаржників, відмовляючи у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Однак, на думку скаржників, апеляційний господарський суд помилково наведеного не врахував.

4.48. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилаються скаржники, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржників, зазначає, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

4.49. Згідно з положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

4.50. Отже, відповідно до наведених норм для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

4.51. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

4.52. Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

4.53. Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

4.54. Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

4.55. Водночас у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

4.56. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

4.57. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

4.58. Отже, Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, - керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

4.59. Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

4.60. Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування / заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд і ухвалює рішення в цій частині.

4.61. Апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, установив, що заявлені розміри витрат на оплату послуг адвокатів в сумі 20 000,00 грн та 24 000,00 грн є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг. Тому, керуючись приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд для цієї конкретної справи вирішив обмежити розмір заявлених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з позивача на користь кожного із відповідачів по 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4.62. Верховний Суд зазначає, що такі процесуальні дії апеляційного господарського суду відповідають приписам процесуального законодавства та висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, які колегія суддів враховує відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

4.63. Таким чином, висновки, викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, на яку посилаються скаржники. При цьому висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, на які посилаються скаржники, стосуються застосування приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Натоміть апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові застосував приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

4.64. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржників про порушення апеляційним господарським судом приписів статей 126 129 130 Господарського процесуального кодексу України.

4.65. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржників про те, що апеляційний господарський суд помилково не навів мотивацію щодо часткової відмови у задоволенні заяв відповідачів про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови. Зокрема, апеляційний господарський суд установив, що заявлені розміри витрат на оплату послуг адвокатів в сумі 20 000,00 грн та 24 000,00 грн є непропорційними та необґрунтованими, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг, оскільки предмет позову в цій справі є типовим і не потребує для адвоката значних зусиль для підготовки відзиву на позовну заяву та тривалого аналізу судової практики з цього приводу. При цьому суд зазначив, що клопотання про долучення доказів та складання договору про надання правової допомоги є технічним моментом, який також не потребує зазначеного адвокатами часу в розрахунку розміру витрат на професійну правничу допомогу.

4.66. Розглянувши доводи скаржників про те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин 5- 7, 9 статі 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування приписів частин 5- 7, 9 статі 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

4.67. За таких обставин апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про наявність підстав для часткового скасування ухвали господарського суду першої інстанції та часткового задоволення заяв відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не допустив порушень норм процесуального права.

4.68. Отже, ФОП Романюк О. М. та ФОП Аксамітовська С. І. у поданій касаційній скарзі не спростували висновків апеляційного господарського суду та не довели порушення норм процесуального права цим судом як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

4.69. Верховний Суд також зазначає, що деякі доводи скаржників зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заяв відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Романюка Олега Михайловича та Фізичної особи - підприємця Аксамітовської Світлани Іларіївни залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 926/2551/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак