Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної держаної адміністрації (далі - Департамент ОДА, ОДА відповідно), ОДА, ліквідаційної комісії Головного управління економіки ОДА (далі - Ліквідаційна комісія, Управління ОДА відповідно) про зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати неправомірними дії та рішення Ліквідаційної комісії щодо звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), визнати недійсним та скасувати наказ про її звільнення від 19 липня 2012 року № 80-к, поновити на роботі; провести остаточний розрахунок при звільненні; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2014 року, позовні вимоги задовольнив частково: зобов'язав Департамент ОДА вирішити питання подальшого проходження публічної служби ОСОБА_11 на посадах державних службовців з дотриманням вимог статей 40, 49І КЗпП. В частині позовних вимог до Ліквідаційної комісії провадження закрив. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

На обґрунтування рішення суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, послався на те, що оскільки фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Управління ОДА і Департамент ОДА є його правонаступником, то звільнення позивача з займаної посади проведено з порушенням частини другої статті 40 та статті 49І КЗпП.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 36, 40, 42, 49І, 235, 237№ КЗпП, та просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви ОСОБА_11 додала, зокрема, рішення Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2012 року, 3 грудня 2013 року (К-2788/09 та К/9991/57084/12 відповідно), в яких, на її думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано зазначені норми матеріального права, а саме касаційним судом обрано належний спосіб захисту порушеного права позивачів, шляхом скасування наказу про звільнення, поновлення на конкретній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 липня 2014 року допустив до провадження Верховного Суду України справу, що розглядається, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права, а саме положення статті 235 КЗпП.

У справах, рішення касаційного суду в яких додано до заяви, касаційний суд дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, тому звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП проведено з порушенням вимог частини другої статті 40, статті 42 та частини третьої статті 49І КЗпП. Окрім того, касаційний суд вирішив питання щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, порівнювані судові рішення стосуються подібних відносин, тотожного регулювання, однак є протилежними за змістом в розумінні пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі, що розглядається суди встановили, що ОСОБА_11 працювала на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Управління ОДА.

Розпорядженням ОДА від 8 травня 2012 року № 277 передбачено: припинення Управління ОДА шляхом ліквідації та утворення Департаменту ОДА.

Штатна чисельність ліквідованого органу − Управління ОДА складала 91 особу, а штатна чисельність новоствореного органу − Департаменту ОДА − дорівнювала 102 особам, управлінські функції Управління ОДА були передані до новоствореного органу та виконуються Департаментом ОДА.

Згідно з повідомленням державного реєстратора від 6 березня 2013 року № 1269/10-21/13 Управління ОДА виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

14 травня 2012 року ОСОБА_11 письмово попереджено про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Управління ОДА.

Наказом голови Ліквідаційної комісії від 19 липня 2013 року № 80-к, ОСОБА_11 звільнено з посади головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Управління ОДА за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, виплачено вихідну допомогу та компенсацію за частину невикористаної відпустки.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, зазначив, що звільнення ОСОБА_11 із займаної посади є незаконним у зв'язку із відсутністю юридичного факту, зокрема, змін в організації виробництва і праці новоствореного органу, який є підставою для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Зазначений висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин та відповідає правовому висновку Верховного Суду України у справах цієї категорії, зокрема, у постанові від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11).

Разом із тим колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може погодитись із рішенням касаційного суду у справі, що розглядається, в частині обрання судом способу захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача вирішити питання подальшого проходження публічної служби ОСОБА_11 на посадах державних службовців.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлення статтями 105 та 162 КАС способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП при розгляді вимог про поновлення на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Статтею 235 КЗпП передбачено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За таких обставин висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права в частині належного обрання способу захисту порушених прав позивача, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241−243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_11 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2014 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький