Історія справи

Постанова ВССУ від 29.01.2024 року у справі №639/278/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 639/278/17

провадження № 61-15074св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Яцина В. Б., Бурлака І. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та закріплення за дитиною житла за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що відповідач самоусунулась від виховання, навчання та утримання сина, який перебуває у несприятливих умовах для повноцінного розвитку, нормальної життєдіяльності. Неповнолітній проживає з бабою, яка не готує їжу, влаштовує сварки та бійки, схильна до зловживання спиртних напоїв. Дитина часто скаржиться на погане самопочуття, дефіцит уваги з боку родичів. Мати вплинути на ситуацію не хоче, життям сина не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, з ним не спілкується, не виконує батьківських обов`язків. Профілактична робота з відповідачем позитивних результатів не дала, ОСОБА_1 не виявила бажання займатися вихованням сина.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2017 року позов Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Закріплено за неповнолітнім ОСОБА_3 житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд керувався тим, що позивач довів, що ОСОБА_1 не цікавилась сином ОСОБА_3 , участі у його вихованні не брала, своїх батьківських обов`язків не виконувала, матеріально не допомагала, а тому відповідача необхідно позбавити батьківських прав.

Вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, баба дитини - ОСОБА_2 оскаржила його у апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалась на те, що обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням вплинули на її права та обов`язки, оскільки цим рішенням за ОСОБА_3 закріплено неприватизоване житло, у якому вона є наймачем та несе відповідальність за сплату комунальних платежів усіма особами, місце проживання яких зареєстровано у цій квартирі.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2017 року.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права ОСОБА_2 як квартиронаймача. Водночас набуття дитиною статусу квартиронаймача не впливає на вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав матері відносно дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

20 жовтня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на вказану ухвалу, у якій просив її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття апеляційного провадження у справі. Суд апеляційної інстанції помилково встановив, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов`язків ОСОБА_2 , та не залучив її до справи в якості третьої особи на стороні позивача, чим унеможливив заявлення нею самостійних вимог щодо предмета спору - визнання її офіційним піклувальником ОСОБА_3 разом із тим рішення суду першої інстанції вплинуло і на обов`язок ОСОБА_2 сплачувати комунальні послуги за неповнолітнього. У порушення норм процесуального права суд не розглянув клопотання ОСОБА_3 про відмову від позову до вирішення питання про закриття апеляційного провадження.

У листопаді 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому остання підтвердила зазначені у касаційній скарзі ОСОБА_3 обставини та підтримала її вимоги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листопаді 2016 року до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надійшло подання Комунального закладу «Спеціалізований навчально-виховний комплекс 1-П ступенів № 2», де навчається ОСОБА_3 , з проханням порушити питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно старшого сина ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації комунального закладу «Спеціалізований навчально-виховний комплекс 1-П ступенів № 2» від 18 жовтня 2016 року ОСОБА_3 проживає з бабою ОСОБА_2 та її чоловіком, які ведуть асоціальний спосіб життя, агресивні, використовують нецензурну лексику, зловживають спиртними напоями. Неповнолітній постійно скаржиться на бабу з дідом, які не годують його, ображають. У 2015-2016 навчальному році проведені неодноразові роз`яснювальні бесіди зі ОСОБА_1 , але ситуація не змінилась, відповідач продовжує не виконувати батьківських обов`язків щодо навчання, виховання і утримання ОСОБА_3 , не забезпечує його особистим та шкільним приладдям. Зі слів хлопця, його утриманням займається рідний дід ОСОБА_5 , який є особою з інвалідністю. Впродовж канікул ОСОБА_3 проживає у нього.

Згідно із актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 18 жовтня 2016 року ОСОБА_3 має несприятливі умови проживання (антисанітарний стан житла, неприємний запах, бруд).

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Служби у справах дітей із заявою щодо позбавлення матері ОСОБА_1 батьківських прав щодо нього. Аналогічну позицію ОСОБА_3 висловив в судовому засіданні від 23 червня 2017 року.

Матеріали справи також містять заяву ОСОБА_1 від 10 листопада 2016 року, у якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3

ОСОБА_2 є бабою ОСОБА_3 та квартиронаймачем за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 (а. с. 15). Вказане житло закріплено за неповнолітнім ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням суду першої інстанції за позовом Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та закріплено за останнім місце проживання, а саме квартиру, у якій проживає його баба ОСОБА_2 .

На момент ухвалення рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 був неповнолітнім та досяг повноліття під час апеляційного перегляду вказаного судового рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , не оскарживши його у апеляційному порядку.

Не погоджуюсь із вказаним судовим рішенням, баба ОСОБА_3 - ОСОБА_2 оскаржила його у апеляційному порядку, вказавши, що обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, вплинули на її права та обов`язки, оскільки цим рішенням за ОСОБА_3 закріплено неприватизоване житло, у якому вона є наймачем та несе відповідальність за сплату комунальних платежів усіма особами, місце проживання яких зареєстровано у цій квартирі.

Закриваючи апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд підставно керувався тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , у тому числі як наймача квартири, у якій закріплено місце проживання її онука.

Водночас суд дійшов обґрунтованого висновку, що закріплення за ОСОБА_3 місця проживання у вказаному житлі не впливає на вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав матері відносно дитини, що є предметом позовних вимог у цій справі.

З огляду на неоскарження ОСОБА_3 у апеляційному порядку судового рішення про позбавлення матері батьківських прав щодо нього, а також встановлені судами обставини реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення питання судом першої інстанції про закріплення за ним місця проживання у цьому житлі, колегія суддів вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про те, що закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 є судовим рішенням, ухваленим з порушенням прав та інтересів дитини.

Крім того, за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність рішення щодо осіб, які скаргу на таке рішення не подавали.

Це відповідає основоположним принципам цивільного процесуального права - диспозитивності й змагальності процесу, тому особи, які беруть участь у справі, самі визначають свою процесуальну поведінку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року в справі № 202/7942/20 (провадження № 61-4764св23).

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 не зверталась до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження у справі, а матеріали касаційного провадження не містять доказів стосовно надання нею повноважень ОСОБА_3 на представлення її інтересів у суді касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів не надає оцінку аргументам касаційної скарги ОСОБА_3 про порушення оскаржуваним судовим рішенням прав та обов'язків ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара