Історія справи

Постанова ВССУ від 20.02.2024 року у справі №521/14451/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 521/14451/15-ц

провадження № 61-13121св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2020 року у складі судді Михайлюка О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року у складі колегії суддів Дришлюка А. І., Драгомарецького М. М., Громіка Р. Д.,

у справі за позовом акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ПАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що згідно із кредитним договором від 12 лютого 2007 року № МL-500/010/2007 ПАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 22 000,00 дол. США, строком до 12 лютого 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Наданий кредит був забезпечений порукою ОСОБА_2 . Оскільки в порушення умов кредитного договору відповідачі у встановлені строки кредит та інші передбачені договором платежі не сплачують, позивач вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № ML-501/010/2007, яка складає: 23 429,96 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 668,00 дол. США - заборгованість за відсотками; а всього за курсом НБУ станом на 16 червня 2015 року - 581 218,99 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № ML-501/010/2007, яка складає: 23 429,96 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 668,00 дол. США - заборгованість за відсотками; а всього за курсом НБУ станом на 16 червня 2015 року - 581 218,99 грн.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» сплачений судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № ML-500/010/2007 підлягають задоволенню, оскільки відповідачі відмовилися в добровільному порядку виконувати умови кредитного договору, станом на 16 червня 2015 року виникла заборгованість, яка складає 581 218,99 грн, наявність якої підтверджується висновком судово-економічної експертизи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року змінено та викладено в наступній редакції:

Позовні вимоги АТ «ОТП Банк» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № ML-501/010/2007, яка складає: 23 429,96 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 129,32 дол. США - заборгованість за відсотками; а всього за курсом НБУ станом на 16 червня 2015 року - 569 664,68 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з долучених позивачем матеріалів вбачається розбіжність стосовно розміру заборгованості за відсотками по кредиту, що також було встановлено висновком експерта від 28 лютого 2020 року, згідно якого вказаний розмір становить 3 129,32 дол. США. Оскільки жодних заперечень на наявний висновок по справі сторонами не подавалося, додаткової експертизи по справі не призначалося, апеляційний суд вважав, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру заборгованості за відсотками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Малиновського районного суду м. Одеси.

21 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору. Банк не довів наявність заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором, а суди попередніх інстанцій не перевірили достовірність наданого розрахунку заборгованості.

Кредитор пропустив строк звернення із позовною заявою до суду. Судами не було перевірено щомісячне виконання умов договору та строк погашення останнього періодичного платежу, а також строк пред`явлення вимоги до поручителя.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 12 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-500/010/2007, зі змісту якого вбачається, що банк надає позичальнику кредит у розмірі 22 000,00 дол. США зі сплатою фіксованої процентної ставки 13,99 % річних. Сторонами погоджено повернення кредиту та сплату процентів шляхом сплати позичальником ануїтентних платежів (рівними частками протягом всього строку дії договору, а саме до 12 лютого 2017 року) (т. 1 а. с. 6, 7).

Згідно із долученим графіком платежів до кредитного договору, сторони обумовили розмір грошових коштів, що підлягають поверненню, розмір щомісячних платежів із зазначенням відповідних дат для їх внесення, вказане засвідчено підписом ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 15-18).

12 лютого 2007 року також між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ML-500/010/2007, згідно якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань (т. 1 а. с. 19, 20).

Відповідно до пункту 1.9.1 частини № 2 кредитного договору від 12 лютого 2007 року № ML-500/010/2007, котра є невід`ємною частиною даного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому визначеній банком частині у випадку не виконання позичальником та/або поручителем своїх боргових чи інших зобов`язань. При цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 20 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (т. 1 а. с. 8-14).

Позичальником свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів в повній мірі не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість. 11 червня 2015 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2007 року, згідно якої позичальника повідомлено про наявність відповідної заборгованості із зазначенням її розміру станом на момент надсилання відповідної вимоги. Також, в матеріал наявна досудова вимога, направлена поручителю за кредитним договором - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 24-27).

На підтвердження заборгованості банк надав відповідний розрахунок, згідно з яким розмір заборгованості станом на 16 червня 2015 року становить 23 429,96 дол. США, за відсотками - 3 668,00 дол. США.

Сума заборгованості, в свою чергу, також підтверджується долученими виписками по рахунку ОСОБА_1 (а саме, виписка від 12 лютого 2007 року по 17 липня 2009 року, виписка з 17 липня 2009 року по 01 січня 2011 року та виписка з 01 січня 2011 року по 02 липня 2015 року), з яких вбачається рух грошових коштів, в тому числі розмір наданих грошових коштів та внесених позичальником на сплату погашення заборгованості за кредитом (т. 1 а. с. 102-178).

В матеріалах справи наявний висновок судово-економічної експертизи від 28 лютого 2020 року № 19-4290/4291, призначеної на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 , згідно якого встановлено, що надані банком банківські виписки оформлено у відповідності до вимог пункту 5.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України від 18 червня 2003 року № 254 на підставі первинних документів, якими оформлені операції з видачі кредиту та погашення заборгованості за кредитом та нарахованим відсоткам за користування кредитом і встановлено відповідний розмір заборгованості за кредитним договором, у відповідності до умов договору станом на 16 червня 2015 року.

Також вказаним висновком експерта було встановлено, що станом на 16 червня 2015 року заборгованість по сплаті відсотків підтверджується у розмірі 3 129,32 дол. США, тобто наявна відповідна розбіжність з заявленими вимогами банку щодо розміру заборгованості за відсотками. Зазначено, що розрахунок заборгованості за відсотками було здійснено за період з 12 лютого 2007 року по 16 червня 2015 року на підставі наявного в матеріалах графіку платежів та у відповідності до умов кредитного договору (т. 2 а. с. 3-16).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтями 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-500/010/2007 на суму 22 000,00 дол. США зі сплатою фіксованої процентної ставки 13,99 % річних. Сторонами погоджено повернення кредиту та сплату процентів шляхом сплати позичальником ануїтентних платежів (рівними частками протягом всього строку дії договору, а саме до 12 лютого 2017 року).

12 лютого 2007 року також між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ML-500/010/2007.

Встановлено, що позичальник свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів в повній мірі не виконував, у зв`язку із чим виникла заборгованість.

11 червня 2015 року позивач направив ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2007 року.

На підтвердження заборгованості, банк надав розрахунок заборгованості, згідно якого розмір заборгованості станом на 16 червня 2015 року становить 23 429,96 дол. США, за відсотками - 3 668,00 дол. США.

Крім того, суму заборгованості банк підтвердив також долученими виписками по рахунку ОСОБА_1 , з яких вбачається рух грошових коштів, в тому числі розмір наданих грошових коштів згідно договору та внесених позичальником на сплату погашення заборгованості по кредиту (т. 1 а. с. 102-178).

В матеріалах справи наявний висновок судово-економічної експертизи від 28 лютого 2020 року № 19-4290/4291 з якого вбачається, що надані банком банківські виписки оформлено у відповідності до вимог пункту 5.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України від 18 червня 2003 року № 254 на підставі первинних документів, якими оформлені операції з видачі кредиту та погашення заборгованості по кредиту і нарахованим відсоткам за користування кредитом та встановлено відповідний розмір заборгованості за кредитним договором, у відповідності до умов договору станом на 16 червня 2015 року.

Також вказаним висновком експерта було встановлено, що станом на 16 червня 2015 року заборгованість по сплаті відсотків підтверджується у розмірі 3 129,32 дол. США. Розрахунок заборгованості за відсотками здійснено за період з 12 лютого 2007 року по 16 червня 2015 року на підставі наявного в матеріалах графіку платежів та у відповідності до умов кредитного договору (т. 2 а. с. 3-16).

З вказаного вбачається, що позивач надав суду достатні та належні докази на підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання грошових коштів та здійснення періодичного внесення платежів на погашення заборгованості.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 не надав належних та достатніх доказів, які могли б спростувати вищевказану заборгованість, а тому доводи скаржника про те, що банк не довів наявність заборгованості позичальника за кредитним договором є безпідставними.

Доводи скаржника про те, що кредитор пропустив строк звернення із позовною заявою до суду є необґрунтовані, оскільки скаржник в судах попередніх інстанцій не заявляв клопотання про застосування строків позовної давності.

Доводи скаржника стосовно незаконності пред`явлення вимоги до поручителя колегія суддів Верховного Суду до уваги не бере, оскільки ОСОБА_2 не зверталася із касаційною скаргою стосовно порушення її прав.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2020 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2022 рокув частині позовних вимог акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров