Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №615/1488/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 615/1488/20

провадження № 61-12947св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 05 травня 2006 року між її сином ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» було укладено кредитний договір, за яким отримано 19 800 доларів США для придбання житла для іншого її сина ОСОБА_4 .

14 листопада 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - дружиною ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .

За життя 18 березня 2006 року її син ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів їй. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

З березня 2007 року та на час смерті сина вона спільно проживала у вказаному житловому будинку та мала спільне господарство з ним та його дружиною ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання до міста Харкова та спірним житлом не цікавиться, а позивачка продовжує проживати у даному домоволодінні, сплачує комунальні послуги, тобто фактично прийняла спадщину.

Вона має право на оформлення права власності на спадщину за заповітом на весь спірний житловий будинок, так як відповідач з ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2006 року по 15 листопада 2007 року, тобто не тривалий час, а спадковий будинок був куплений за кошти позивачки та кошти ОСОБА_3 , взяті в кредит ще до реєстрації шлюбу між відповідачкою та її покійним сином.

Для оформлення спадкових прав після смерті сина вона зверталася до Валківської Державної нотаріальної контори Харківської області, однак їй було рекомендовано звернутися до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт її спільного проживання разом із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з березня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті сина ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 не менш як 5 років до часу відкриття спадщини спільно проживала однією сім`єю із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено частку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільному сумісному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами згідно технічного паспорту, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_4 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачка більше 30 років до часу відкриття спадщини постійно спільно проживала разом із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено доказами, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Спірний житловий будинок є спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_1 набула права власності на 1/2 частину цього будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті сина.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не довела факт свого проживання разом із сином ОСОБА_6 на час його смерті в будинку АДРЕСА_1 . Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 212/9157/15, від 12 липня 2022 року у справі № 295/15914/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Валківського районного суду Харківської області.

04 жовтня 2023 року справа № 615/1488/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відсутність реєстрації її місця проживання за місцем проживання ОСОБА_6 не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 07 липня 2006 року і по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 (а.с.12)

14 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі продажу, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10)

На підставі вказаного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірний будинок (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.14).

За життя 18 березня 2006 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно, що йому належатиме на день смерті заповів матері ОСОБА_1 (а. с. 13).

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру № 12452628 від 14 січня 2008 року заповіт є чинним, за життя не змінений і не скасований заповідачем.

За інформацією Валківської Державної нотаріальної контори Харківської області від 12 червня 2020 року № 543/02.14, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 14 січня 2008 року відкрито спадкову справу № 7/2008 на підставі заяви про прийняття спадщини дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка на той час проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Також з даної інформації вбачається, що заяви ОСОБА_1 до нотаріальної контори про прийняття спадщини у шестимісячній строк з відкриття спадщини, а також відомостей про її спільне проживання зі спадкодавцем на день його смерті подано не було (а.с.8)

На день смерті ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав в будинку АДРЕСА_1 (а.с.24).

З довідок виконавчого комітету Костівської сільської ради Валківського району Харківської області від 19 червня 2020 року № 146, 157 та акта обстеження фактичного місця проживання громадян від 09 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25-26)

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 11 листопада 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 у цьому будинку з 2008 року проживає ОСОБА_1 (а.с.114)

За договором купівлі-продажу від 05 березня 2021 року спірний житловий будинок ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_8 (а.с.117).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 більше 30 років до часу відкриття спадщини постійно спільно проживала разом із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом було встановлено, що наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей про проживання позивача разом із спадкодавцем на час його смерті, а викладені в позовній заяві доводи щодо укладання кредитного договору у 2006 році, тобто за життя спадкодавця, а також квитанції про сплату комунальних послуг вже після смерті спадкодавця, не стосуються предмету спору та не свідчить про сумісне проживання ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_6 саме на час його смерті.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтованого виходив з того, що надані позивачем довідка виконавчого комітету Костівської сільської ради Валківського району Харківської області від 19 червня 2020 року № 146, 157 та акт обстеження фактичного місця проживання громадян від 09 червня 2020 року не містять даних про її проживання разом із сином на час його смерті, а актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 11 листопада 2021 року підтверджується факт проживання ОСОБА_1 в спірному будинку лише з 2008 року.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, оскільки позивач не довела належними доказами факт прийняття нею спадщини у порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 212/9157/15, від 12 липня 2022 року у справі № 295/15914/19, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович