Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №520/4200/19
Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №520/4200/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 520/4200/19

провадження № 61-10167св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» з ринку,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» з ринку, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року у складі судді Марченка В. В., постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю. та касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» з ринку на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року у тому ж складі суду,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства (далі - АТ) «ВТБ БАНК» з ринку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що правовідносини сторін виникли у рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-43 у зв`язку з відмовою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В., включити його вимоги до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК». Сума коштів, яка залишається невиплаченою йому, становить 1 767 908,83 грн. На час оприлюднення інформації про рішення правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» від 18 грудня 2018 року № 849-рш, а також рішення дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК», він перебував за межами України, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті, та об`єктивно був позбавлений достатнього інформування про новини в Україні, у тому числі в банківському секторі. На територію України він повернувся у тяжкому хворому стані і одразу ж розпочав лікування. Враховуючи вказані обставини, він дізнався про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» лише після одужання, вже після закінчення строку для заявлення кредиторами своїх вимог. Вважав причини, з яких пропустив строк для надіслання кредиторських вимог, поважними та об`єктивно незалежними від його волі, тому відповідач має визнати його кредиторські вимоги та включити їх до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК».

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В. у прийнятті заявленої ним кредиторської вимоги про включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В. внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК», а саме включити його кредиторські вимоги у розмірі 1 767 908 грн, з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Короткий зміст судових рішень адміністративних судів

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В. у прийнятті заявленої ОСОБА_1 кредиторської вимоги про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В. внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК», а саме: включити кредиторські вимоги ОСОБА_1 у розмірі 1 767 908,03 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О. В. задоволено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року - без змін.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено.

Справу направлено за встановленою юрисдикцією до Жовтневого районного суду м. Харкова.

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» у прийнятті заявленої ОСОБА_1 кредиторської вимоги про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яким здійснюється ліквідація АТ «ВТБ БАНК» внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК», а саме: включити кредиторські вимоги ОСОБА_1 у розмірі 1 767 908,03 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником коштів, які були ним передані банку на підставі укладеного договору, а строк на звернення із заявою щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів останнім було пропущено з поважних причин.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року, ухваленим за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко А. О., стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію АТ «ВТБ БАНК», на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 911,74 грн та судовий збір у розмірі 1 537 грн.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги були повністю задоволенні, а витрати позивача на правничу допомогу є реальними та підтвердженими, тому вони підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року - без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильно висновку про те, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення його кредиторських вимог до АТ «ВТБ БАНК».

Апеляційний суд вказав, що обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, які є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним.

При цьому, суд апеляційної інстанції послався на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 32 911,74 грн, як витрат, понесених позивачем на правову допомогу, розмір яких був обумовлений позивачем та адвокатським об`єднанням «Донець і Партнери» договором про надання правничої (правової) допомоги від 17 січня 2022 року, відповідає критерію розумності, визначений з урахуванням обставин справи. Підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу апеляційним судом не встановлено.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначений відповідачем по справі, а позов підлягає задоволенню, тому саме з нього підлягають стягненню зазначені витрати.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в апеляційному суді у розмірі 4 000 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що враховуючи характер виконаної представником ОСОБА_1 - Лисенком А. О. , роботи, наданої у зв`язку з розглядом апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 4 000 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи і пропорційними предмету спору, а тому підстав для її перегляду не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «ВТБ БАНК» з ринку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «ВТБ БАНК» з ринку, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо судових рішень по суті спору мотивована тим, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому саме він має пріоритет при застосуванні. Суди не врахували, що зазначений закон не передбачає можливості поновлення строку на подання заяви кредиторів банку про включення їх кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується. Визнаючи протиправною відмову Уповноваженої особи у прийнятті заявленої позивачем кредиторської вимоги суди попередніх інстанцій не зазначили, які конкретно норми і якого закону при цьому були порушені Уповноваженою особою.

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо додаткових судових рішень мотивовані тим, що заявлені позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеними та не співмірними зі складністю справи.

Судами не враховано, що АТ «ВТБ БАНК» перебуває у процесі ліквідації, його фінансовий стан не враховано при стягненні витрат на правову допомогу. Заявник вважає, що саме з АТ «ВТБ БАНК» необхідно було стягувати всі судові витрати, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», не є самостійним учасником судового провадження, а, на думку заявника, тільки представляє інтереси банку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисекно А. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Фонду, подану у липні 2023 року, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, заявник просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, отриману під час касаційного провадження у справі, у розмірі 7 500 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

15 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та АТ «ВТБ БАНК» було укладено договір на відкриття картрахунку, відкриття кредитної лінії, оформлення та видачу платіжної картки, відкриття депозитного рахунку та проведення розрахунків № НОМЕР_1.

З дати укладення вищевказаного договору позивач регулярно користувався відповідними послугами, а саме: неодноразово поповнював рахунок № НОМЕР_1 та за необхідності знімав готівкові кошти, здійснював інші безготівкові операції.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2018 року № 3392 «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з даним рішенням в АТ «ВТБ БАНК» відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації строком на два роки з «19» грудня 2018 року до 18 грудня 2020 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ВТБ БАНК», визначені статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Шевченку О. В. , у тому числі з підписання всіх договорів пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному цим законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку.

Станом на 15 листопада 2018 року (початок процедури ліквідації банку) загальна сума коштів на рахунку ОСОБА_1 складала 1 967 908, 83 грн, а 01 лютого 2019 року він отримав грошові кошти у розмірі 200 000 грн у межах суми гарантування вкладів.

31 січня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора та включення його вимог за Договором на відкриття картрахунку, відкриття кредитної лінії, оформлення та видачу платіжної картки, відкриття депозитного рахунку та проведення розрахунків від 21 жовтня 2010 року до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК».

Згідно з відповіддю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» від 02 квітня 2019 року № 2005/1-2 було повідомлено, що оголошення про ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» було опубліковано у газеті «Голос України» від 22 грудня 2018 року № 247. ОСОБА_1 звернувся з даної заявою 31 січня 2019 року. Оскільки кредиторські вимоги ОСОБА_1 пред`явлені після закінчення 30-деного строку, визначеного частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому вони не можуть бути прийняті Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію АТ «ВТБ БАНК», вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17, від 27 вересня 2019 року у справі № 910/14465/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «ВТБ БАНК» з ринку задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо вимог касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по суті спору

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону (тут і надалі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Згідно зі статтею 27 Закону уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону;

3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане;

4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.

Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 Закону національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 45 Закону передбачено, що Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону).

Аналогічні положення викладені й у чинній редакції Закону.

Відповідно до положень частини першої статті 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

У пункті 3 частини першої статті 48 Закону встановлено, що Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 456/450/16-ц, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року по справі 757/35927/20.

Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102).

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно легітимну мету та чи є захід з втручання у вказане право пропорційним такій меті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» («Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine») від 26 червня 2014 року, заява № 68385/10 і 71378/10, § 53).

Принцип пропорційності полягає у встановленні судом справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Необхідність досягнення такого балансу відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу покласти індивідуальний і надмірний тягар (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine») від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 168).

Тому, оцінюючи у кожній конкретній справі пропорційність обмежень прав конкретного суб`єкта на підставі тих обставин і фактів, що безпосередньо досліджені судом, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цього суб`єкта, оскільки обмеження його прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц (провадження № 14-296цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 є кредитором банку, у визначений законом строк не звернувся до Фонду гарантування вкладів із заявою про свої вимоги до банку з поважних причин, оскільки під час початку та здійснення процедури ліквідації в АТ «ВТБ БАНК» він перебував за кордоном, про зазначені обставини йому нічого відомо не було, а дізнався лише наприкінці січня, після повернення в Україну та проходження призначеного йому курсу лікування, що підтверджуються ксерокопією закордонного паспорту та довідкою Лікувально-діагностичного центру «РАДМИР» від 19 січня 2019 року, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення вказаного строку, який не є значним, визнання відмови відповідача протиправною, та зобов`язання останнього включення позивача до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК», а саме: включення кредиторських вимог ОСОБА_1 у розмірі 1 767 908 грн, з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Доводи касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неправильного, на його думку, вирішення судами спору зводяться лише до того, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено можливості поновлення строку на подання заяви кредиторів банку про включення їх кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

Проте, вказані доводи не спростовують правильності вирішення судами попередніх інстанцій спору, оскільки вказаний Закон не передбачає прямих норм, як поновлення зазначеного строку, так і заборони щодо його поновлення у разі пропуску з поважних причин. При цьому, Фонд наділений повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, що встановлено у пункті 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Суди попередніх інстанцій, при вирішенні справи, правильно послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які наведено вище, щодо правильного застосування норм матеріального права у подібних спорах, а заявник не спростовує у касаційній скарзі правильність таких висновків та не наводить підстав для відступлення від раніше висловлених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними, оскільки правові висновки, викладені судами попередніх інстанцій у цій справі, наведеним ним висновкам Великої Палати Верховного Суду не суперечать.

Інших доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права по суті спору касаційна скарга не містить.

Щодо вимог касаційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Встановивши, що позивач, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, надав докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши реальність понесення ним таких витрат, керуючись принципами справедливості та верховенством права, критеріями розумності, з урахуванням конкретних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення відповідних заяв ОСОБА_1 .

Верховний Суд погоджується з такими судовими рішення судів попередніх інстанцій та враховує, що відповідач в суді першої інстанції не навів обґрунтованих підстав для зменшення розміру відповідних витрат, враховуючи, що такі витрати були реально понесені, а їх розмір був визначений між адвокатом і клієнтом у договорі про надання правової допомоги, в суді апеляційної інстанції відповідач взагалі не подав відповідної заяви про зменшення таких витрат.

Доводи касаційної скарги про те, що судові витрати потрібно було стягувати з АТ «ВТБ БАНК», а не з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію АТ «ВТБ БАНК», є безпідставними, оскільки саме Фонд у даному випадку є відповідачем у справі, а позовні вимоги спрямовані на визнання неправомірними дій уповноваженої особи Фонду при здійсненні нею своїх визначених Законом повноважень та зобов`язання вчинити певні дії саме уповноважену особу Фонду.

Отже, доводи касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, не спростовують правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були враховані судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, були предметом дослідження в судам першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 його адвокат Лисенко А. О. подав суду: копії договору та ордеру про надання правової допомоги; акт виконаних робіт адвокатом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; квитанція про сплату 7 500 грн адвокату, докази надіслання клопотання з додатками іншій стороні.

Відповідач заперечень щодо клопотання представника заявника до суду не надіслав (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає доводи заявника обґрунтованим та що є підстави для стягнення з Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює безпосередню ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», на користь ОСОБА_1 заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» з ринку, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені під час розгляду справи в суді касаційної інстанції у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець