Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2022 року у справі №755/4205/14-ц
Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №755/4205/14-ц
Постанова ВССУ від 06.03.2024 року у справі №755/4205/14-ц

Постанова

Іменем України

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 755/4205/14

провадження № 61-3628св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року у складі судді Антипової Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило в солідарному порядку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (далі - ТОВ «Ділайт-Україна», товариство), поручителя ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2013 року № K4VKLOF03243 у розмірі 1 146 496,87 грн.

Позовні вимоги банк мотивував тим, що між ним і ТОВ «Ділайт-Україна» 21 березня 2013 року укладено договір № K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту (далі - кредитний договір). З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором 21 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 укладено договір поруки № K4VKLOF03243/DP.

Ураховуючи, що товариство не виконує належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст судових рішень

Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 01 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнив. Стягнув солідарно з ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 146 496,87 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 06 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком, що порука не припинилася, оскільки строк дії кредитного договору - 20 березня 2014 року, останній платіж за зобов`язанням позичальник здійснив 03 вересня 2013 року, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів 07 лютого 2014 року, тобто протягом шести місяців із часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Київський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2021 року поновив ТОВ «Ділайт-Україна» процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ділайт-Україна» на рішення районного суду.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів належного повідомлення ТОВ «Ділайт-Україна» про розгляд справи в суді першої інстанції, адже всі конверти, які були направлені на адресу товариства, повертались до місцевого суду неврученими.

Київський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2022 року провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ділайт-Україна» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року закрив.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , будучи керівником ТОВ «Ділайт-Україна», був обізнаним про розгляд цієї справи, представник ОСОБА_1 брав активну участь у судовому розгляді справи, що спростовує доводи апелянта про те, що ТОВ «Ділайт-Україна» не знало і не могло знати про судовий розгляд цієї справи унаслідок неналежного повідомлення.

Верховний Суд постановою від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу ТОВ «Ділайт-Україна», до якої приєднався ОСОБА_1 , задовольнив. Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується на стадії його відкриття. Поновивши пропущений процесуальний строк, суд тієї ж інстанції не має повноважень переглядати це рішення або повторно досліджувати питання поновлення строку з інших підстав. Тому такий перегляд не може бути підставою для закриття апеляційного провадження.

Київський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Ділайт-Україна» залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 08 березня 2023 року, ТОВ «Ділайт-Україна» просило скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року і постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, від 30 січня 2019 року у справі № 639/5758/13, від 17 грудня 2019 року у справі № 296/3851/16, від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15, від 21 жовтня 2020 року у справі № 2-517/07, від 10 лютого 2021 року у справі № 2-4809/10, від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16, від 24 червня 2021 року у справі № 640/12321/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 567/955/15, від 23 лютого 2022 року у справі № 442/589/17, від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 08 травня 2018 року у справі № 315/353/17, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 13 березня 2019 року у справі № 643/7710/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 289/493/17, від 06 вересня 2022 року у справі № 160/16980/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/1, від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ТОВ «Ділайт-Україна» зазначало, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушили норми процесуального права.

Внаслідок того, що ТОВ «Ділайт-Україна» не було належним чином повідомлено судом першої інстанції про розгляд справи та не брало участі в її судовому розгляді, підприємство було позбавлене можливості надати пояснення щодо заявлених позовних вимог, навести свої заперечення, доводи та міркування, надати докази на їх підтвердження, заявити клопотання, що істотно вплинуло на висновки суду по суті вирішеного спору і, як наслідок, на законність ухваленого рішення. Матеріали справи не містять доказів направлення судом на адресу ТОВ «Ділайт-Україна» ухвали від 13 лютого 2014 року про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Підприємство завжди знаходилось і знаходиться за вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресою: вул. Лугова, 12, м. Київ, 04074.

Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Вирішуючи питання про дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як норми частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Ділайт-Україна» і ПрАТ «СК «ІНГОССТРАХ» укладено договір № K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту, за пунктом А.2 якого кредитний ліміт овердрафту становить 1 051 000,00 грн на поповнення обігових коштів.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 21 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 укладено договір поруки № K4VKLOF03243/DP.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 23 січня 2014 року заборгованість відповідачів становить 1 146 496,87 грн, у тому числі з: 887 480,25 грн - заборгованість за кредитом; 158 478,24 грн - заборгованість за процентами; 49 538,38 грн - пеня за порушення виконання зобов`язань, а також штрафи згідно з пунктом 5.8 кредитного договору: 1 000,00 грн - фіксована частина; 50 000,00 грн - відсоток від суми встановленого ліміту.

05 січня 2014 року банк на адресу ТОВ «Ділайт-Україна» направив претензію від 27 грудня 2013 року про погашення простроченої заборгованості. Доказів отримання ТОВ «Ділайт-Україна» претензії матеріали справи не містять.

Також банк направив претензію 14 грудня 2013 року ОСОБА_1 , яку він отримав 23 грудня 2013 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв`язку, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Згідно з частиною четвертою статті 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Матеріали справи підтверджують, що в позовній заяві банк зазначив адресу місця знаходження відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» вул. Лугова, 12, м. Київ.

За змістом абзацу п`ятого частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) звертається увага на те, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Матеріали справи містять поштові конверти, адресовані місцевим судом товариству за вказаною адресою, разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку до суду, зокрема з повісткою про виклик до суду на 09 вересня 2014 року (день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі) з підкресленням відмітки «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за місцем знаходження.

Також суд першої інстанції розмістив оголошення в газеті «Урядовий кур`єр» про виклик відповідача ТОВ «Делайт-Україна» в судове засідання, призначене на 07 травня 2014 року.

Частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), - такий виклик здійснюється лише у разі, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши ТОВ «Делайт-Україна» належним чином про час і місце судового засідання.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

ТОВ «Делайт-Україна» в апеляційній скарзі посилалося, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме неповідомлення його належним чином про розгляд справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя.

Неналежне повідомлення судом першої інстанції товариства про розгляд справи стало підставою для поновлення 23 грудня 2021 року апеляційним судом ТОВ «Делайт-Україна» строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі (а. с. 37-39, т. 2).

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань», стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18.

Однак, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Делайт-Україна», яке не було належним чином повідомлене судом першої інстанції про розгляд справи судом, що було, зокрема, встановлено апеляційним судом в ухвалі від 23 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції на вказане порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення районного суду уваги не звернув та всупереч нормам ЦПК України залишив рішення без змін, помилково вдавшись до надання повторної оцінки належного/неналежного повідомлення товариства про розгляд справи судом першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із процесуальних підстав, то решта доводів касаційної скарги щодо суті заявлених вимог не переглядаються, не оцінюються (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 207/4765/15-ц).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, то касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов