Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 752/11896/17

Провадження № 14-507 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі також - відповідач) про стягнення коштів

за касаційною скаргою відповідача на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року, ухвалене суддею Ладиченком С. В., і постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі НевідомоїТ.О., ГеращенкаД.Р. і ПікульА.А.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3 (представник - адвокат ОСОБА_8, (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2584 від 25 травня 2006 року)),

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (представник - адвокат ОСОБА_9 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4055/10 від 27 серпня 2009 року)).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 3 червня 2017 року позивач звернулася з позовом, в якому просила:

1.1. Стягнути з відповідача на свою користь кошти у сумі 315 005,85 грн, з яких: 253 891 грн - вартість відновлювального ремонту, 12 900 грн - вартість будівельно-технічного дослідження, 45 812,89 грн - заборгованість за договором оренди майна, 1 889,79 грн - інфляційні втрати, 512,17 грн - три проценти річних.

2. Мотивувала позов такими обставинами:

2.1. 4 жовтня 2016 року уклала з відповідачем договір № 1/16 (ХХХ/16) оренди майна (далі - договір оренди) - частини збірно-розбірної металевої конструкції каркасного типу площею 180 кв. м. (далі - конструкція), розташованої на території ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод», що належить позивачу на підставі контракту № 8/11 від 20 листопада 2006 року.

2.2. Відповідно до умов договору оренди (пункт 6.5) сторони визначили розмір орендної плати - 30 грн за кв. м., а всього - 5 400 грн на місяць, а також встановили його безстроковий термін дії. Крім того, сторони погодили обов'язок орендаря вносити плату за всі дні оренди конструкції у разі припинення договору.

2.3. 1 листопада 2016 року позивач скерувала на адресу відповідача лист про відмову від договору оренди та вимагала повернути предмет оренди у місячний строк з дати отримання листа. Стверджувала, що цей лист вручений відповідачу 9 листопада 2016 року, а тому вважала договір оренди припиненим 8 грудня 2016 року.

2.4. На підставі висновку № 1-01/12 експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 1 грудня 2016 року Українським центром судових експертиз, на дату дослідження встановлено, що «конструкції знаходяться у справному і працездатному стані, моральний знос не проявляється»; стан оцінено як «нормальний або задовільний»; «фізичний знос при цьому становить 15 %».

2.5. Незважаючи на вимогу позивача повернути конструкцію через відмову від договору оренди, відповідач це майно не повернула та продовжила ним користуватись.

2.6. 10 лютого 2017 року під час огляду позивач виявила проведення робіт з демонтажу елементів конструкції.

2.7. 20 лютого 2017 року позивач отримала лист відповідача про відмову від договору оренди та про передання конструкції відповідно до акта прийому-передачі від 13 лютого 2017 року, який був у поштовому відправленні.

2.8. Позивач зазначала, що цей акт вона підписала 13 березня 2017 року, коли отримала фактичний доступ до конструкції.

2.9. 14 березня 2017 року, оскільки предмет оренди був частково демонтований за період користування ним відповідачем, з метою з'ясування вартості відновлювального ремонту позивач звернулася до експертної установи для проведення експертного будівельно-технічного дослідження, вартість якого відповідно до рахунку-фактури склала 12 900 грн.

2.10. Згідно з висновком експерта № 52/1 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 24 квітня 2017 року вартість відновлювального ремонту конструкції складає 253 891 грн.

2.11. Заборгованість відповідача перед позивачем з внесення орендної плати з 4 жовтня 2016 року до 8 грудня 2016 року включно та неустойки у розмірі подвійної плати за користування конструкцією за час прострочення з 9 грудня 2016 року до 13 березня 2017 року включно склали 45 812,89 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

3. 27 листопада 2017 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. Вказав, що на день розгляду справи відповідач не надала доказів підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати. Суд також дійшов висновку про можливість покладення в основу рішення розрахунку заборгованості, проведеного позивачем.

4. 6 березня 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 30 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову, якою заочне рішення суду першої інстанції скасував і постановив нове - про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 315 005,85 грн, з яких: 253 891 грн - на відшкодування збитків; 12 900 грн - на відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням будівельно-технічного дослідження, 45 812,89 грн - заборгованість з орендної плати; 1 889,79 грн - інфляційні втрати; 512,17 грн - три проценти річних.

6. Мотивував постанову таким:

6.1. Висновки суду першої інстанції щодо суті спору є правильними.

6.2. Представник відповідача, не заперечуючи у суді апеляційної інстанції факту припинення договору оренди 8 грудня 2016 року та повернення майна в лютому 2017 року, зазначив, що всі розрахунки між сторонами проведені у повному обсязі, однак на підтвердження такої обставини належних письмових доказів не надав.

6.3. Доводів щодо неправильності проведених позивачем розрахунків орендної плати, неустойки, інфляційних втрат та трьох процентів річних в апеляційній скарзі не було.

6.4. Неправильним є висновок місцевого суду стосовно того, що відповідач належним чином повідомлялась про час і місце слухання справи, а тому суд першої інстанції не мав підстав розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Зворотні повідомлення про вручення відповідачеві за зареєстрованим місцем проживання судової повістки, копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви з додатками у матеріалах справи відсутні, а відповідні поштові відправлення повернуті до суду за закінчення строку зберігання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 26 липня 2018 року відповідач звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою.

8. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким справу направити на новий розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Відповідач мотивує касаційну скаргу тим, що суди дійшли неправильних висновків у справі на підставі недостовірних доказів, наданих позивачем.

12. Стверджує, що сторони у справі є фізичними особами-підприємцями, а тому спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

(2) Позиція позивача

13. 23 серпня 2018 року позивач подала відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення.

14. Стверджує, що оскаржені судові рішення законні й обґрунтовані, а суди дійшли правильних висновків про те, що вартість відновлювального ремонту конструкції є збитками, нанесеними майну позивача.

15. Вказує, що відповідач свій обов'язок спростувати вину у заподіянні шкоди не виконала. А доводи касаційної скарги про юрисдикцію спору не заслуговують на увагу, оскільки спір виник у позивача як фізичної особи з відповідачем як суб'єктом підприємницької діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції спору

16. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

17. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

18. За змістом статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

19. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).

20. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб'єкта господарської діяльності.

21. Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

22. За змістом статті 1 ГПК України у вказаній редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

23. Предметом спору у цій справі є стягнення коштів, зокрема, заборгованості з орендної плати та відшкодування збитків.

24. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

25. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

26. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

27. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

28. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц).

29. Отже, довід відповідача стосовно здійснення позивачем господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця, про що свідчать контракт № 8/11 від 20 листопада 2006 року та контракт № 2/12 від 3 грудня 2013 року, є неприйнятним.

30. Суди встановили такі обставини:

30.1. 1 лютого 2014 року позивач і відповідач уклали договір № 001/14 оренди конструкції зі строком дії до 31 січня 2015 року. Конструкція була передана відповідачу згідно з актом прийому-передачі від 1 лютого 2014 року. Питання продовження строку дії договору сторонами не підіймалося, а сам об'єкт оренди відповідач позивачеві за відповідним актом не повернув.

30.2. 4 жовтня 2016 року позивач як фізична особа та відповідач як фізична особа-підприємець уклали черговий договір оренди конструкції, заборгованість за яким, зокрема, є предметом розгляду.

30.3. Відповідно до досліджених судами договору № 001/14, актів прийому-передачі від 1 лютого 2014 року та від 13 лютого 2017 року (підписаний позивачем 13 березня 2017 року) вони також підписані позивачем як фізичною особою, а відповідачем як фізичною особою-підприємцем.

31. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що позивач підписував наведені вище документи, здійснюючи господарську діяльність і маючи статус фізичної особи-підприємця.

32. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з викладеними у касаційній скарзі доводами відповідача щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства.

33. ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції на підставі довідки ТзОВ «Київський завод суднобудування та судноремонту» від 25 травня 2018 року відхилив довід відповідача, що позивач має декілька ангарів, які здає в оренду.

(1.2.) Щодо суті спору

34. Відповідач вважає, що суди дійшли неправильних висновків у справі на підставі недостовірних доказів, наданих позивачем, зокрема, вважає недостовірними висновок № 1-01/12 експертного будівельно-технічного дослідження та висновок експерта № 52/1 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження.

35. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

36. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо недостовірності доказів і неналежного встановлення судами обставин справи.

37. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо суті спору та задоволення позовних вимог позивача.

(1.3.) Щодо заочного розгляду справи

38. Суд апеляційної інстанції, повністю погодившись з висновками місцевого суду щодо суті спору, вважав, що Голосіївський районний суд м. Києва, ухваливши заочне рішення, порушив норми процесуального права, оскільки зворотні повідомлення про вручення відповідачеві за зареєстрованим місцем проживання судової повістки, копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви з додатками у матеріалах справи відсутні, а відповідні поштові відправлення повернуті до суду за закінчення строку зберігання.

39. Апеляційний суд дійшов висновку, що якщо у матеріалах справи відсутні докази інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках, на думку апеляційного суду, не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи.

40. Згідно з частиною першою статті 224 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

41. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта стаття 169 ЦПК України у вказаній редакції).

42. Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції заочного рішення процесуальний закон передбачав, що заочний розгляд справи може відбуватися у випадку повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином.

43. У цій справі станом на момент ухвалення заочного рішення відбулося лише одне судове засідання (27 листопада 2017 року). А тому для проведення заочного розгляду справи суд першої інстанції критерій повторної неявки відповідача не дотримав.

44. Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

45. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 74 ЦПК України у зазначеній редакції).

46. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

47. Отже, приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

48. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

49. Тому ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки правових підстав для заочного розгляду справи не було.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

51. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Відповідно до викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому залишає її без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

53. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на відповідача.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 28 грудня 2018 року.