Постанова ВССУ від 03.04.2024 року у справі №725/1751/22

Друк

Пошук

22

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ВССУ )

Історія справи

Постанова ВССУ від 03.04.2024 року у справі №725/1751/22
Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №725/1751/22

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 725/1751/22

провадження № 61-1540св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 у розмірі 123 430,15 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складало 3 233 869,93 грн, та судові витрати.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер позичальник ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 12 лютого 2021 року банк звернувся до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори з претензією кредитора, де просив повідомити, чи заводилась спадкова справа після померлого боржника, включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ, повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком, надати інформацію щодо звернення із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтв про право на спадщину та відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від спадщини.

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано лист від приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. від 04 березня 2021 року № 12/02-14, де вказано, що на час видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину жодної інформації щодо наявності кредиторів, боргів, заборони або арешту чи інших обтяжень щодо боржника не було, повідомити банк про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину, було неможливим. Також повідомлено, що свідоцтва про право на спадщину вже видані спадкоємцям, спадкова справа завершена, інформація щодо відомостей про спадкоємців є нотаріальною таємницею.

Спадкоємці для погашення боргових зобов`язань до банку не зверталися, а 05 жовтня 2021 року банком на ім`я спадкоємця ОСОБА_1 направлено лист-претензію сплатити заборгованість у розмірі 123 430,15 доларів США.

Посилаючись на наведене, позивач просив вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

25 жовтня 2023 року рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач, дізнавшись 22 квітня 2020 року про смерть боржника ОСОБА_3 , у встановлений статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України строк не звернувся до відповідачів як спадкоємців позичальника з вимогою про повернення боргу, у зв`язку із чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору, тобто пропустив установлений статтею 1281 ЦК України преклюзивний строк, а відтак втратив права вимоги до спадкоємців боржника за кредитним договором.

15 січня 2024 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове.

Прийнято відмову АТ КБ «ПриватБанк» від позовної вимоги у вигляді комісії у розмірі 800,00 доларів США та провадження в цій частині закрито.

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк»

109 919,53 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2024 року становить 4 159 201,13 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 12 710,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2024 року становить 480 952,07 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 25 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено до апеляційного суду клопотання про відмову в частині позовних вимог у вигляді комісії у розмірі 800,00 доларів США. Сторона позивача наділена такими процесуальними повноваженнями та підтримала заявлене клопотання, а сторона відповідача не заперечувала, що, в свою чергу, є наслідком прийняття апеляційним судом відмови від позову у вказаній частині та закриття в такій провадження.

Про спадкову справу та видачу свідоцтв на право власності на спадщину банк дізнався тільки з листа приватного нотаріуса 10 березня 2021 року без відомостей про спадкоємців, а з претензією кредитора звернувся 05 лютого 2021 року, тобто до отримання інформації про видачу свідоцтв. Хоча стаття 1281 ЦК України не конкретизує способів пред`явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника, проте за формою наведене звернення банку має бути саме певною вимогою майнового характеру і така вимога має бути висунута до конкретних перелічених суб`єктів - спадкоємців, які прийняли спадщину. АТ КБ «ПриватБанк» в межах преклюзивних строків, встановлених зазначеною статтею, будучи з травня 2020 року обізнаним про смерть боржника, заявило вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв, а тому висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення та втрати права вимоги до спадкоємців є помилковим та спростовується наявними в справі письмовими доказами.

Розмір заборгованості в сумі 123 430,15 доларів США був встановлений оскаржуваним рішенням суду і в цій частині стороною відповідача рішення не оскаржувалось, отже влаштувало сторону. До доводів апеляційної скарги позивача оскарження встановленої судом першої інстанції обставини розміру заборгованості не входять. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У цій справі правомірність умов договору не спростована.

Загальна вартість отриманого майна відповідачами перевищила розмір боргу спадкодавця перед кредитором на час смерті та в середньому склала 26 143 274,35 грн, де частка ОСОБА_2 у спадщині становить 89,64 %, частка ОСОБА_1 - 10,36 %.

16 січня 2024 року додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Додаткова постанова мотивована тим, що при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат. З відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» понесені витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду з позовом та подачі апеляційної скарги в розмірі 106 717,71 грн у відповідних частках, а саме: з ОСОБА_2 , частка спадкового майна якої склала 89,64 %, слід стягнути 95 661,76 грн, з ОСОБА_1 , частка якої склала 10,36 %, слід стягнути 11 055,95 грн. Крім того, на користь держави слід достягнути суму недоплаченого позивачем й апелянтом судового збору, зокрема з ОСОБА_2 недоплачений судовий збір у розмірі 25 483,86 грн та з ОСОБА_1 недоплачений судовий збір у розмірі 2 945,26 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк обізнаний про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 із 22 квітня 2020 року та пропустив станом на квітень 2022 року (звернення з позовом) строк пред`явлення вимог до спадкоємців, визначений статтею 1281 ЦК України. Звернення до нотаріальної контори з претензією кредитора не є ідентичною зверненню безпосередньо до спадкоємців. До ОСОБА_2 банк із претензією не звертався. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі 14-53цс18, у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 587/381/15-ц, про те, що недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення вимог, які є присічними, позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Право вимоги до спадкоємців у позивача виникло з моменту, коли він дізнався про смерть позичальника, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц.

Суд апеляційної інстанції не врахувавправові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 08 березня 2023 року у справі № 669/446/17, від 29 серпня 2023 року у справі № 521/10631/20, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21, які визначають послідовність встановлення судом обставин та дослідження доказів на їх підтвердження чи спростування у справах про стягнення кредитором заборгованості із спадкоємців боржника. Зокрема, при дотриманні строків та правильному визначенні кола спадкоємців суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на дату відкриття спадщини). Апеляційний суд не перевірив розрахунок боргу спадкодавця з урахуванням заперечень відповідачів. Позивач просив стягнути борг із спадкоємців боржника у рівних частках, проте апеляційний суд вийшов за межі позову та самостійно здійснив розрахунок часток спадкоємців і розмір боргу відповідно цій частці у спадковому майні.

Крім того, банк безпідставно нараховував та стягував щомісячну комісію за обслуговування кредиту, положення щодо нарахування якої є нікчемними, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 518/1454/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 336/5798/14-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 484/1647/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 343/675/14, які апеляційний суд не застосував. У період з 27 грудня 2006 року по 24 березня 2020 року банк неправомірно нарахував та стягнув із позичальника 147 231,56 доларів США комісії за обслуговування кредиту разом із пенею та штрафом за несплату цієї комісії. Ця сума підлягає зарахуванню на погашення основних зобов`язань за кредитним договором.

19 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходження якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, компанія не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії. Зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося лише 14 квітня 2016 року, тобто в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року борг нараховувався неправомірно. Кошти, сплачені позичальником у спірний період, мали враховуватись на погашення тіла кредиту. Таким чином, позичальник на момент зворотного відступлення права вимоги банку виконав зобов`язання за кредитом у повному обсязі та переплатив на суму 184 690,40 доларів США.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й основне судове рішення. Додаткову постанову про розподіл судових витрат апеляційний суд прийняв без повідомлення учасників справи, чим позбавив права подати заперечення щодо розміру заявлених позивачем судових витрат.

Позиція позивача

У відзиві на касаційну скаргу банк зазначає, що саме спадкоємці, а не нотаріус, зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та надати докази про відомі борги. Запит нотаріуса стосовно наявності у померлого депозитних рахунків не є належним повідомленням про відкриття спадщини. До отримання від нотаріуса інформації про коло спадкоємців померлого боржника неможливо пред`явити вимоги, оскільки невідомо, кому їх пред`являти. Строк пред`явлення вимоги відраховується від дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, а не з дня, коли кредитор дізнався про відкриття спадщини. Заявниці посилаються на практику Верховного Суду щодо застосування статті 1281 ЦК України у редакції до змін 03 липня 2018 року, проте спадщина відкрилася 24 березня 2020 року. Строк пред`явлення вимог до спадкоємців ОСОБА_3 почав обраховуватися з 02 жовтня 2020 року (з дня, коли кредитор дізнався про отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину) та закінчився 02 квітня 2021 року, а кредитор пред`явив свої вимоги 12 лютого 2021 року у межах вказаного строку.

Розмір заборгованості відповідачки не спростували доказами та з цих підстав рішення суду першої інстанції не оскаржували. У спірний період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» надавало компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» послуги обслуговування раніше укладених кредитних договорів між позичальниками та банківською установою. Доводи касаційної скарги про переплату за кредитом у розмірі 184 690,40 доларів США та стягнення із позичальника 147 231,56 доларів США комісії за обслуговування кредиту разом із пенею та штрафом за несплату цієї комісії спростовуються матеріалами справи. Положення кредитного договору стосовно права банку нараховувати щомісячну комісію за обслуговування кредиту не визнані недійсними. Відповідачки не є споживачами банківських послуг, тому Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про споживачів) не поширюється на спірні правовідносини.

Вартість спадкового майна перевищує розмір заборгованості за кредитним договором. Спадкоємці боржника успадкували майно не в рівних частках, тому апеляційний суд правильно стягнув заборгованість у межах вартості одержаного кожним із спадкоємців майна.

Додаткова постанова прийнята з ініціативи суду, тому положення частин третьої, четвертої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) стосовно повідомлення учасників справи незастосовні.

Банк звернувся також з клопотанням про закриття касаційного провадження, вказав, що висновки Верховного Суду, на які посилаються відповідачки у касаційній скарзі, стосуються відмінних від справи правовідносин.

Фактичні обставини справи

27 грудня 2006 року між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № CVVPGK00000010, згідно якого позичальник отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 400 000 доларів США на купівлю квартири та 86 000 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 24 грудня 2026 року (т. 1, а. с. 22-25).

19 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, за яким у порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, до вказаної компанії перейшло право вимоги як первісного кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за зобов`язаннями спадкодавця за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 (т. 2, а. с. 92-122).

21 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» укладено договір про обслуговування іпотечних активів, пунктом 3.2 якого встановлено обов`язок ЗАТ КБ «ПриватБанк» як обслуговуючої установи: вносити відповідні записи на дебет і кредит згідно з умовами відповідних кредитів (пункт 3.2.1. (і)); стягувати щомісячні платежі, що належать до сплати позичальниками за кредитами (пункт 3.2.1. (іі)), передбачено інші повноваження, пов`язані з обслуговуванням раніше укладених кредитних договорів між позичальниками та банківською установою, в тому числі і за укладеним між банком та ОСОБА_3 кредитним договором (т. 2, а. с. 126-160).

14 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір викупу (відступу) прав вимоги, за яким до ПАТ КБ «ПриватБанк» зворотно перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 234-253).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

22 квітня 2020 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. направлено лист № 26/02-14 на адресу АТ КБ «ПриватБанк», де вказано, що нотаріусом відкрито спадкову справу щодо майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим нотаріус просила надати інформацію про наявність грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаційними виплатами щодо поточних, депозитних, пенсійних, карткових та інших існуючих рахунків (т. 1, а. с. 95 / зворот).

Дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 04 травня 2020 року зверталася до AT КБ «ПриватБанк» із запитом за кредитним договором № CVVPGK00000010, в якому повідомила про смерть свого чоловіка ОСОБА_3 (позичальника), просила припинити нарахування відсотків та надати копії всіх договорів за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_3 , довідку про те, в якій частині ОСОБА_3 здійснив погашення кредиту за весь період дії кредитного договору до дня смерті; до запиту було долучено копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , а також витяг зі Спадкового реєстру (т. 1, а. с. 155-158).

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 22 квітня 2020 року із заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулися дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2

06 серпня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено приватному нотаріусу Балан Р. Б. лист № 20.1.0.0.0/7-200806/3181 з відомостями про депозитні рахунки спадкодавця (т. 1, а. с. 96 / зворот).

02 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про поділ спадкового майна, яким обумовлено поділити спадкове майно наступним чином:

ОСОБА_2 перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором: квартира АДРЕСА_1; 1/2 частини двоквартирного житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,0384 га, розташована на АДРЕСА_2 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7310136600:07:005:0152; автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wagon», 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ;

ОСОБА_1 перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором: земельна ділянка площею 0,0980 га, розташована в садівничому товаристві «Механізатор», на АДРЕСА_3 , що призначена для ведення садівництва, кадастровий номер 7310136300:24:003:0090, земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована в Чернівецькій області Вижницького району на території Мигівської сільської ради, урочище рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), кадастровий номер 7320585000:01:001:0719; автомобіль марки «Toyota Sequoia», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 ; вклади з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунках, відкритих у відділеннях АТ КБ «ПриватБанк»; вклади з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунках, відкритих у відділеннях АТ «Ощадбанк»; статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Медичний центр «Мавекс-Медицина Плюс» (т. 1, а. с. 97-98).

09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтва на право на спадщину за законом: № 1356 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в Чернівецькій області Вижницького району на території Мигівської сільської ради, урочище рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), кадастровий номер 7320585000:01:001:0719; № 1357 автомобіль марки «Toyota Sequoia», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 ; 20 жовтня 2020 року - № НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,0980 га, розташовану в садівничому товаристві «Механізатор», на вул. Бабинській в м. Чернівцях, ділянка НОМЕР_9, що призначена для ведення садівництва, кадастровий номер 7310136300:24:003:0090; 03 листопада 2020 року - № 1454 на банківські вклади в АТ «Державний ощадний банк України»; № 1455 на вклади в АТ КБ «ПриватБанк»; 17 листопада 2020 року - № 1494 на статутний капітал ТОВ «Медичний центр «Мавекс-Медицина Плюс» та № 1496 на частину статутного капіталу Приватного підприємства «Євро-Легіон» у розмірі 70 % (т. 1, а. с. 111, 112, 127, 128-зворот, 129, 130 / зворот, 132 / зворот).

09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 було видано свідоцтва на право на спадщину за законом: № 1358 та № 1359 на квартиру АДРЕСА_4 , машиномісце № НОМЕР_6 на 4-му рівні підвалу підземного паркінгу, розташованого в м. Києві на бульварі Л. Українки, 7-Г; № 1360 на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wagon», 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , № НОМЕР_7 та № НОМЕР_8 на 1/2 частини двоквартирного житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0384 га, розташовану на АДРЕСА_2 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7310136600:07:005:0152 (т. 1, а. с. 122, 123, 124, 104-105 / зворот).

05 лютого 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено на адресу Першої Чернівецької державної нотаріальної контори претензію кредитора з вимогами повідомити АТ КБ «ПриватБанк», чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_3 ; включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком; надати інформацію щодо звернення із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтв про право на спадщину та відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від спадщини (т. 1, а. с. 58, 135).

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано лист Першої чернівецької державної нотаріальної контори від 22 лютого 2021 року № 150/01-16 про направлення претензії кредитора для розгляду за належністю та приєднання до матеріалів справи приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. (т. 1, а. с. 60-61).

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано лист від приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. від 04 березня 2021 року № 12/02-14, де вказано, що на час видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину жодної інформації щодо наявності кредиторів, боргів, заборони або арешту чи інших обтяжень щодо божника не було, повідомити банк про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину, було неможливим. Також повідомлено, що свідоцтва про право на спадщину вже видані спадкоємцям, спадкова справа завершена, інформація щодо відомостей про спадкоємців є нотаріальною таємницею (т. 1, а. с. 62-63).

05 жовтня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на ім`я ОСОБА_1 лист-претензію щодо погашення заборгованості у розмірі 123 430,15 доларів США (т. 1, а. с. 64-70).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 22 жовтня 2021 року загальний залишок заборгованості складає 123 430,15 доларів США, що еквівалентно 3 233 869,93 грн станом на 22 жовтня 2021 року за курсом НБУ (т. 1, а. с. 10-19).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо строку пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців

Згідно із статтею 1216 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час відкриття спадщини 24 березня 2020 року) спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, до них не належать зобов`язання спадкодавця з повернення кредиту.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 1282 ЦК України.

За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Указані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника у разі його смерті за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.

Задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Стаття 1282 ЦК України застосовується у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. У свою чергу, недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), має наслідком позбавлення кредитора права вимоги до спадкоємців, а, отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 587/381/15-ц, на які посилаються заявниці в касаційній скарзі.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 587/381/15-ц сформульовані за обставин відкриття спадщини після смерті позичальника до набрання чинності 04 листопада 2018 року Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII), яким частини другу та третю статті 1281 ЦК України викладено у новій редакції. Однак загальні висновки наведених постанов Верховного Суду та Верховного Суду України щодо наслідків пропуску кредитором строку пред`явлення вимог до спадкоємців боржника застосовні до цієї справи.

У постанові від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19), на яку також посилаються заявниці в касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у позові кредитора до спадкоємиці боржника з підстав, що відповідачка повідомила банк про смерть спадкодавця 20 травня 2014 року, а тому перебіг шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до спадкоємців закінчився 20 листопада 2014 року, у зв`язку з чим звернення банку до суду з позовом у серпні 2015 року відбулося поза межами встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України шестимісячного строку.

У наведеній справі спадщина відкрилася 28 квітня 2014 року та діяла редакція частини другої статті 1281 ЦК України, за якої кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

У цій справі спадщина відкрилася 24 березня 2020 року після набрання чинності Законом № 2478-VIII, яким змінена редакція статті 1281 ЦК України, а тому висновки Верховного Суду у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19) стосовно початку перебігу шестимісячного строку на пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника незастосовні до спірних правовідносин.

Тлумачення статті 1281 ЦК України свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18 (провадження № 61-18637св21), від 15 березня 2023 року у справі № 394/893/20 (провадження № 61-17358св21), від 10 січня 2024 року у справі № 308/10527/21 (провадження № 61-13010св22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суди встановили, що з метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 22 квітня 2020 року із заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулися дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано відповідь від Першої Чернівецької державної нотаріальної контори про направлення претензії кредитора для розгляду за належністю та приєднання до матеріалів спадкової справи та того ж дня надійшла відповідь від приватного нотаріуса Балан Р. Б. з інформацією, що на час видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину жодної інформації щодо наявності кредиторів, боргів, заборони або арешту чи інших обтяжень щодо божника не було, повідомити банк про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину, було неможливим. Також було повідомлено, що свідоцтва про право на спадщину вже видані спадкоємцям, спадкова справа завершена, інформація щодо відомостей про осіб, які є спадкоємцями є нотаріальною таємницею (т. 1, а.с.58-63).

З огляду на дату видачі свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , враховуючи те, що про видачу свідоцтв на право власності на спадщину банк дізнався лише з листа приватного нотаріуса Балан Р. Б. 10 березня 2021 року без відомостей про спадкоємців, а з вимогою кредитора у розумінні статті 1281 ЦК Українизвернувся 05 лютого 2021 року до отримання інформації про видачу свідоцтв спадкоємцям боржника, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що АТ КБ «ПриватБанк» заявило вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв, що відповідає правильному застосуванню статті 1281 ЦК України.

Стосовно розміру заборгованості позичальника-спадкодавця

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із статтею 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 263 ЦПК України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»).

Банк заявив до стягнення із спадкоємців боржника суму 123 430,15 доларів США, із яких: 122 420,62 доларів США - тіло кредиту, 209,53 долари США - відсотки, 800,00 доларів США - комісія. Від вимог про стягнення комісії на стадії апеляційного перегляду справи банк відмовився і така відмова прийнята судом.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Апеляційний суд керувався тим, що розмір заборгованості в сумі 123 430,15 доларів США був встановлений оскаржуваним рішенням суду і в цій частині стороною відповідача рішення не оскаржувалось, отже влаштувало сторону. До доводів апеляційної скарги позивача оскарження встановленої судом першої інстанції обставини розміру заборгованості не входять.

Із такими висновками суду погодитися не можна, адже у відзиві на позовну заяву (т. 2, а. с. 37-41) відповідачі висловили незгоду щодо заявленої суми боргу та не мали необхідності оскаржувати рішення суду першої інстанції з огляду на відмову у позові.

Суд захищає порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб (статті 4 5 ЦПК України).

Аналогічно щодо розміру боргу відповідачки заперечували у відзиві на апеляційну скаргу банку (т. 3, а. с. 28-33).

У касаційній скарзі відповідачки зазначають, що апеляційний суд не перевірив розрахунок боргу спадкодавця з урахуванням їх заперечень; не врахувавправові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 08 березня 2023 року у справі № 669/446/17, від 29 серпня 2023 року у справі № 521/10631/20, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21, які визначають послідовність встановлення судом обставин та дослідження доказів на їх підтвердження чи спростування у справах про стягнення кредитором заборгованості із спадкоємців позичальника.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21) зазначено, що до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження № 61-25487св18)вказано, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 669/446/17, від 29 серпня 2023 року у справі № 521/10631/20, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 сформульовано правовий висновок про те, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведені постанови Верховного Суду ухвалені у подібних правовідносинах та застосовні до вирішення справи, тому клопотання банку про закриття касаційного провадження через нерелевантність висновків Верховного Суду, на які посилаються заявниці, задоволенню не підлягає.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає критерію обґрунтованості судових рішень, адже апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду стосовно порядку доказування у спорі про стягнення боргу із спадкоємців боржника, що доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини є обов`язком позивача як кредитора спадкодавця, не перевірив дійсний розмір вимог кредитора.

Суди установили, що 19 лютого 2007 року банк відступав право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходження якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14 квітня 2016 року, тобто в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року борг нараховувався компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1Пі-Ел-Сі».

У поясненнях від 08 травня 2023 року (т. 2, а. с. 89-91) банк зазначав, що за увесь період дії кредитного договору ОСОБА_3 сплатив 277 579,38 доларів США на погашення тіла кредиту, 63 214,24 доларів США на погашення відсотків, 39 200 доларів США комісії, 5 010,76 доларів США пені.

У спірний період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року нормативним актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, був, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції на час відступлення права вимоги) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Пунктом 2.4 глави 2 розділу III Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року, передбачалося, що банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами НБУ про надання ліцензій на здійснення валютних операцій.

Отже, правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті була наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 463/3782/15 (провадження № 61-12097св23), від 21 грудня 2023 року у справі № 754/11899/19 (провадження № 61-5004св23), від 13 лютого 2024 року у справі № 754/15711/17 (провадження № 61-15261св23) та інших.

Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1Пі-Ел-Сі» не є резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15 (провадження № 61-16401св18), від 02 червня 2021 року у справі № 643/6214/15 (провадження № 61-8180св20)).

Доводи касаційної скарги про те, що в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року борг нараховувався неправомірно, а кошти, сплачені позичальником у спірний період, мали враховуватись на погашення тіла кредиту, потребують дослідження доказів у справі стосовно розміру сплачених позичальником у вказаний період сум процентів, пені і комісії, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені обставини становлять підставу скасування постанови апеляційного суду із передачею справи на новий розгляд для встановлення істотних для вирішення спору обставин.

Оскаржуваною постановою апеляційного суду прийнято відмову АТ КБ «ПриватБанк» від позовної вимоги у вигляді комісії у розмірі 800,00 доларів США та провадження в цій частині закрито, тому доводи касаційної скарги про безпідставне нарахування банком комісії за обслуговування кредиту (у тому числі посилання на висновки Верховного Суду у цій частині) не можуть бути самостійною підставою скасування постанови апеляційного суду, якою не вирішувалося питання про стягнення такої комісії.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивач просив стягнути борг із спадкоємців боржника у рівних частках, проте апеляційний суд вийшов за межі позову та самостійно здійснив розрахунок часток спадкоємців і розмір боргу відповідно цій частці у спадковому майні, з огляду на таке.

Задовольняючи позов про стягнення боргу позичальника з його спадкоємців, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що стягнення здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду

Справу по суті спору апеляційний суд розглянув 15 січня 2024 року у відкритому судовому засіданні, а 16 січня 2024 року ухвалив додаткову постанову про розподіл судових витрат у справі без виклику сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Положення ЦПК України визначають обов'язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України).

Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України.

Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, в якій на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано правове питання про порядок і процедуру ухвалення додаткового судового рішення.

Стаття 270 ЦПК України не розмежовує порядок вирішення питання про розподіл судових витрат (з повідомленням чи без повідомлення учасників справи) залежно від ініціатора розгляду такого питання (за заявою учасників справи чи судом з власної ініціативи).

Наведена норма містить загальний висновок про те, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, тому безпідставними є доводи відзиву банку про те, що додаткова постанова прийнята з ініціативи суду, а тому положення частин третьої, четвертої статті 270 ЦПК України стосовно повідомлення учасників справи незастосовні.

Враховуючи те, що постанова Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року винесена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, відповідно до вимог ЦПК України додаткова постанова Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року повинна була виноситися у такому самому порядку, що й первісне судове рішення.

У порушення наведеного суд апеляційної інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат на користь позивача та в дохід держави без повідомлення учасників справи, що унеможливило відповідачкам надати відповідні заперечення проти такого стягнення, а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Апеляційний суд розглянув справу без урахування висновків Верховного Суду та не встановив істотні для її вирішення обставини, порушив порядок ухвалення додаткового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольняє, скасовує постанову апеляційного суду по суті спору та додаткову постанову про розподіл судових витрат з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк