Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня2018 року

м. Київ

Справа № 826/5303/16

Провадження № 11-218апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (судді Сорочко Є.О., Земляна Г.В., Межевич М.В.),

У С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - ПАТ «Діамантбанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» ОСОБА_4 (далі - уповноважена особа Фонду) щодо невключення кредиторських вимог ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором від 10 вересня 2014 року № 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Експобанк»;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду внести кредиторські вимоги ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором від 10 вересня 2014 року № 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») та подати ці зміни до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) для затвердження.

Позов мотивовано тим, що між позивачем і ПАТ «КБ «Експобанк» укладено договір міжбанківського кредиту та договори застави майнових прав на забезпечення виконання кредитного договору. У зв'язку з порушенням умов договору міжбанківського кредиту між позивачем та ПАТ «КБ «Експобанк» укладено договори про задоволення вимог заставодержателя, відповідно до умов яких ПАТ «КБ «Експобанк» уступило позивачу право вимоги за кредитними договорами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Фуд» (далі - ТОВ «Терра Фуд») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Трудар ЛПБ і Ко» (далі - ТОВ «Трудар ЛПБ і Ко»). В подальшому судами розглядалася справа щодо застосування наслідків нікчемності договору уступки права вимоги щодо ТОВ «Трудар ЛПБ і Ко», внаслідок чого була підписана мирова угода між позивачем і ПАТ «КБ «Експобанк» щодо частини суми заборгованості за кредитним договором. У решті суми кредитного договору у ПАТ «КБ «Експобанк» залишилась непогашена заборгованість перед позивачем, внаслідок чого ПАТ «Діамантбанк» звернулося до відповідача про включення цих кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, однак зазначену вимогу відповідач не виконав.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29 липня 2016 року, яку залишив без змін Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року, закрив провадження в адміністративній справі.

Судові рішення мотивовані тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Позивач із такими рішеннями не погодився та подав касаційну скаргу, в якій порушує питання про їх скасування з направленням справи до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

На переконання скаржника, закриваючи провадження в адміністративній справі, суди неправильно застосували норми процесуального права, що призвело до ухвалення ними незаконних рішень, оскільки предметом спору в цій справі є дії відповідача, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому розгляд такого спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2018 року передав справу № 826/5303/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 03 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.

Перевіривши обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах наведених у касаційній скарзі доводів про недотримання цими судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 597 ПАТ «КБ «Експобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а на підставі постанови Правління Національного банку України від 22 січня 2015 року № 41 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року № 15 «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ «Експобанк» та призначення уповноваженої особи банку».

Предметом спору у справі, яка розглядається, є бездіяльність уповноваженої особи Фонду, яка виразилась у невключенні кредиторських вимог ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором від 10 вересня 2014 року № 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Експобанк», зобов'язання відповідача внести зміни до зазначеного реєстру на вказану суму та подати ці зміни до Фонду для затвердження з тих підстав, що у ПАТ «КБ «Експобанк» існує непогашена заборгованість перед ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року

№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Другою частиною цієї ж правової норми передбачено, зокрема, що Фонд є юридичною особою публічного права.

За визначенням, яке наведене в пункті 17 частини першої статті 2 цього ж Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з частиною третьою статті 34 вказаного Закону виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

За змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин, зокрема чи реалізує одна зі сторін спору владно-управлінські функції відносно іншої сторони.

Так, у цій справі правовідносини, щодо яких виник спір, не пов'язані з виконанням відповідачем повноважень обумовлених участю особи в системі гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк задоволення таких кредиторських вимог здійснюється у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, і не стосується відшкодування вкладнику гарантованої державою суми коштів за вкладами.

Водночас цей спір обумовлений наявністю кредиторських, тобто майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується, на підставі укладеного між ними кредитного договору.

При розгляді і вирішенні судом такого спору першочергово підлягають перевірці саме підстави та обґрунтованість майнових вимог позивача до банку.

Позивач у касаційній скарзі небезпідставно звернув увагу на те, що ліквідаційна процедура банку має ряд особливостей порівняно з припиненням інших юридичних осіб, зокрема такі відносини регулюються нормами спеціальних законів, а саме Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» та названого вище Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», частиною восьмою статті 36 якого прямо передбачено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру передбачені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Проте ведення реєстру вимог кредиторів є характерним саме для розпорядника майна під час ліквідаційної процедури юридичної особи, реалізація цих функцій не спричиняє виникнення відносин влади і підпорядкування між суб'єктами, відповідно, їх не можна охарактеризувати як владно-управлінські в розумінні КАС.

Вказане дає підстави стверджувати про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і, відповідно, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 350, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. КнязєвСудді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська