Історія справи

Постанова ВП ВС від 27.03.2019 року у справі №814/2514/17
Ухвала КАС ВП від 17.05.2018 року у справі №814/2514/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 814/2514/17

Провадження № 11-1472апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (суддя Птичкіна В. В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Кравченко К. В., Вербицька Н. В., Джабурія О. В.) у справі № 814/2514/17 за позовом ОСОБА_3 до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Миколаївський НДЕКЦ, МВС України відповідно), третя особа - МВС України, про визнання нечинним наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Миколаївського НДЕКЦ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати нечинним пункт 3 наказу Миколаївського НДЕКЦ по особовому складу від 23 червня 2017 року № 42 о/с та скасувати його;

- визнати нечинним наказ відповідача від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с «Про звільнення ОСОБА_3 та скасувати його;

- поновити його на посаді заступника завідувача відділу - завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ;

- стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а в частині середнього заробітку за один місяць - допустити негайне виконання судового рішення;

- стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 тис. 800 грн;

- стягнути з Миколаївського НДЕКЦ моральну шкоду в сумі 5 тис. грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 20 грудня 2017року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, є помилковим, оскільки МВС України, яке відповідно до пункту 15 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, є юридичною особою публічного права, створило Миколаївський НДЕКЦ, який відповідно до пункту 17 Положення про Миколаївський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, затвердженого наказом МВС України від 31 січня 2017 року № 77, також має статус юридичної особи публічного права, а відтак працівники вказаних установ є особами публічного права з виконання функцій органів державної влади. Крім цього, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача з приводу того, що з пункту 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, убачається, що діяльність як відповідача так і позивача на своїй посаді нерозривні та направлені лише на виконання делегованих державою владних функцій з проведення оглядів, складання висновків проходження оглядів транспортних засобів фізичних та юридичних осіб, що, в свою чергу, є обставиною для проведення подальших реєстраційних дій, зокрема у сфері надання адміністративних послуг. Отже, діяльність як позивача так і відповідача є публічною діяльністю з виконання делегованих державою повноважень у сфері реєстрації транспортних засобів. Сама лише наявність трудового договору між позивачем і відповідачем не свідчить про автоматичну підсудність справи суду цивільної юрисдикції, а тому, на думку позивача, суди мали б дослідити функціональні обов'язки позивача, а вже потім, з огляду на встановлені обставини, приймати рішення про віднесення цієї справи до адміністративної чи цивільної юрисдикції. З огляду на викладене скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 травня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 21 листопада 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що Миколаївський НДЕКЦ не є органом державної влади та не відноситься до суб'єктів владних повноважень, його працівники не є державними службовцями, а тому зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. У зв'язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

На час розгляду справи третя особа відзиву на касаційну скаргу не надіслала.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_3 працював на посаді заступника завідувача відділу - завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 03 листопада 2015 року № 1343 (зареєстровано у Міністерствіюстиції України 06 листопада 2015 року за № 1390/2783; далі - Положення), експертна служба МВС України є системою державних спеціалізованих установ судової експертизи, діяльність якої спрямовується і координується МВС України. Експертна служба МВС України безпосередньо підпорядковується Міністру внутрішніх справ України. Експертна служба МВС України складається з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та територіальних підрозділів - науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів, перелік яких наведено в додатку до цього Положення.

Згідно з трудовою книжкою позивач в період з 04 квітня 2003 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 07 листопада 2015 року позивач був призначений на посаду заступника завідувача відділу - завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ на підставі безстрокового трудового договору.

Наказом Миколаївського НДЕКЦ від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ ОСОБА_3 звільнено з роботи 26 жовтня 2017 року у зв'язку з скороченням штату.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки трудова діяльність позивача на посаді, яку він займав з 07 листопада 2015 року, не є публічною службою, тому на цей трудовий спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів. За висновком судів попередніх інстанцій, цей спір повинен вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до положень пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

При цьому пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII)державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIIIдія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, перебуваючи у трудових відносинах з Миколаївським НДЕКЦ, ОСОБА_3 не був державним службовцем, не здійснював службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України, а тому його посада не відноситься до посад публічної служби.

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, спір, що виник у зв'язку із звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є правильним.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18).

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко