Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 815/1121/17

Провадження № 11-1141апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 815/1121/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ), треті особи: Громадська організація «Отрада» (ГО «Отрада»), ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування державної реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (судді Яковлєв О. В., Танасогло Т. М., Запорожан Д. В.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровану ДАБІ 4 травня 2016 року за № ОД 142161251280 (далі - реєстрація декларації).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 4 травня 2016 року ДАБІ провів реєстрацію декларації, якою ввів в експлуатацію об'єкт нерухомості - будинок, розташований на ділянці АДРЕСА_1 замовником якої є ОСОБА_4

На думку ОСОБА_3, дії відповідача щодо реєстрації декларації є такими, що порушують вимоги чинного законодавства України, а реєстрація декларації підлягає скасуванню, оскільки у 2015 році ОСОБА_4, який користується куренем № НОМЕР_2, що межує з куренем позивача, на місці цього куреня розпочав самовільне будівництво капітальної будівлі без виготовлення та погодження дозвільної документації.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 9 жовтня 2017 року позовні вимоги задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2017 року скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин фактично порушено саме цивільні права позивача як власника належного йому нерухомого майна, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.

Не погодившись із ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_3 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та направити справу для продовження її розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки предметом позову у цій справі є перевірка законності дій суб'єктів владних повноважень під час проведення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а тому справа підлягає розгляду адміністративним судом.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі - без змін. Вважає, що підставою для подання адміністративного позову є незгода з фактом набуття права власності третьою особою на реконструйований об'єкт нерухомого майна, а не наявність порушення спірним рішенням ДАБІ його прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки у своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини справи.

ОСОБА_3 є членом ГО «Отрада» згідно з членським білетом № 66 від 12 березня 2003 року, а також є власником куреня НОМЕР_1.

20 червня 2005 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО «Отрада» укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,1072 га, що знаходиться на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в районі Чорного моря.

Відповідно до пункту 5.1 цього договору оренди земельна ділянка передається в оренду для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів.

Приписами пункту 8 зазначеного договору визначено обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, у тому числі: а) заборони орендареві зводити на земельній ділянці або її окремій частині будь-які капітальні будівлі та споруди, крім тимчасових будівель та споруд для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів; б) заборони на передачу земельної ділянки в суборенду; в) обов'язку орендаря у разі проведення берегоукріплювальних робіт, спрямованих на попередження зсуву ґрунтів та усунення його наслідків, знести за свій рахунок розміщені на земельній ділянці тимчасові будівлі та споруди та звільнити орендовану земельну ділянку; г) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки та її ландшафту природного рельєфу місцевості без одержання спеціального дозволу відповідних державних органів, які діють на всій площі земельної ділянки і підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства.

7 квітня 2006 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО «Отрада» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, за якою викладено у новій редакції пункт 3.1 договору розділу 3 «Строк дії договору», згідно з яким договір укладено на 25 років.

27 квітня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору від 20 червня 2005 року на підставі рішення 34 сесії V скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 12 лютого 2010 року № 1883-V та положень чинного законодавства, що регулює відносини, пов'язані з орендою землі.

Згідно з умовами вказаної угоди з договору виключено підпункт «в» пункту 8.1.

17 вересня 2015 року ГО «Отрада» видано припис № 592/15, в якому зазначено, що відповідно до протоколу № 109 засідання правління ГО «Отрада» від 6 серпня 2015 року було прийнято рішення, що будівельні роботи необхідно проводити згідно з раніше узгодженим ескізним проектом і узгоджувати їх із сусідами. При порушенні узгодженого раніше ескізного проекту - будівництво зупинити. ГО «Отрада» просила третю особу вивезти свою будівельну бригаду з території ГО «Отрада» або привести свою будівлю у відповідність із раніше узгодженими розмірами.

27 жовтня 2015 року ДАБІ склав припис, згідно з яким за результатами позапланової перевірки, проведеної на будівництві будинку, ділянка АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_4 виконує будівельні роботи з будівництва триповерхового будинку на схилі ділянки АДРЕСА_1 ДАБІ не зареєстровано жодних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт.

У зв'язку із самовільним виконання будівельних робіт відповідач виставив вимогу третій особі зупинити виконанням будівельних робіт та в термін до 27 листопада 2015 року усунути виявлені порушення вимог містобудівного законодавства.

Відповідач 3 листопада 2015 року прийняв постанову № 655, якою визнано ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього штраф у розмірі 8500 грн.

ОСОБА_4 сплатив визначений ДАБІ штраф, проте будівельні роботи виконувалися на підставі дозволу, що був виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Овідіопольському районі Одеської області (далі - Інспекція ДАБК).

4 травня 2016 року ДАБІ зареєстровано декларацію за № ОД 142161251280 про готовність об'єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, замовником якої є ОСОБА_4 Інформація про об'єкт: будівництво будинку рибака за адресою: територія Таїровської селищної ради в межах смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області в районі узбережжя Чорного моря, ДК 018-2000 1212.9, категорія складності ІІ. У декларації зазначено, що будівництво здійснювалося на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, що виданий Інспекцією ДАБК від 23 вересня 2006 року № 302. Дата початку будівництва: 23 вересня 2006 року.

Не погоджуючись із вказаною реєстрацією та вважаючи порушеними свої права внаслідок здійснення вищевказаного будівництва, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 2 КАС в редакції, чинній на час винесення ухвали судом апеляційної інстанції, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об'єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів.

Спірна реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка здійснена суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови належної їй будівлі (куреня), що призвело до руйнація сусідньої будівлі (куреня) позивача, ускладнило доступ до будівлі (куреня) позивача, а також порушило норми інсоляції в будівлі (курені) позивача.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах

від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17, 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17, 5 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.С. Ткачук О.Г. Яновська