Історія справи

Постанова ВП ВС від 12.09.2019 року у справі №333/3526/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 333/3526/17

Провадження № 11-356апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Білай Олени Павлівни (далі - державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року (судді Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Панченко О. М. ),

УСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 30 травня 2017 року № 35436997 про відмову ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: 18/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 травня 2017 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що з 2008 року вона є власником вищезгаданої частини домоволодіння і її право власності не припинялось. Відмова у реєстрації за позивачкою права власності на зазначену нерухомість з тих підстав, що в реєстрі вже є запис про право власності іншої особи на частину цього домоволодіння, яка була виділена в окремий об'єкт нерухомості - житловий будинок літ. "А", є протиправною, оскільки судове рішення, на підставі якого за співвласником частини домоволодіння за вказаною адресою було зареєстровано право власності на житловий будинок літ. "А" в цілому, скасоване, про що державний реєстратор була повідомлена.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя постановою від 27 вересня 2017 року позов задовольнив: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення державного реєстратора та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 травня 2017 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції вказав на те, що зі змісту рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень неможливо встановити, яким саме вимогам не відповідають подані позивачем документи.

Оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні приписи нормативно-правових актів, які не були додержані позивачем. Окрім того, у розпорядженні відповідача були судові рішення, з яких випливала необхідність внесення змін до державного реєстру, в частині скасування судового рішення про виділ об'єкта нерухомості в окремий об'єкт.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу державного реєстратора на зазначену вище постанову суду першої інстанції залишив без задоволення, змінивши цю постанову в частині обґрунтування висновків суду та абзацу другого резолютивної частини, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови в такій редакції: "Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Білай Олену Павлівну повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 травня 2017 року та прийняти відповідне рішення". В іншій частині постанову залишив без змін.

11 червня 2018 року ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2017 року, оскільки вважає, що цей суд вирішив питання про її права та обов'язки, адже вона на підставі договору купівлі-продажу є власником жилого будинку літ. "А" домоволодіння АДРЕСА_1, право власності на частину якого просить зареєструвати за собою позивач, при цьому судами було зроблено висновок про належність ОСОБА_2 7/25 частин домоволодіння за вказаною адресою, яке складається з двох будинків літ. "А " і "Б".

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2018 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас цей суд роз'яснив ОСОБА_1, що питання щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій можуть бути вирішені при вирішенні спору про право на спірну частину домоволодіння АДРЕСА_1, який підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову цього суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, щоїй на праві спільної часткової власності, на підставі трьох нотаріально посвідчених договорів належить 18/25 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 фактично належить також частина цього ж домоволодіння, але через протиправні дії її колишнього чоловіка ОСОБА_3, родички ОСОБА_4 та незаконні судові рішення, які у наступному були скасовані, за нею зареєстровано право власності на жилий будинок літ. "А" за цією ж адресою, який до винесення незаконного рішення суду складав 7/25 частин від домоволодіння. Позивачка вказує на те, що з моменту набуття нею права власності і до теперішнього часу це право не оскаржене і не змінене, а дії державного реєстратора щодо відмови у реєстрації цього права є протиправними з огляду на скасування судового рішення, за яким відбувся виділ частини домоволодіння в окремий об'єкт нерухомості співвласника. Іншого документа про поділ об'єкта нерухомості чи виділ частки в окремий об'єкт не існує. Попри це, позивач, будучи законним і добросовісним володільцем частини домоволодіння, не може зареєструвати своє право власності на неї через незаконну реєстрацію права власності у єдиному реєстрі на об'єкт у цілому співвласником домоволодіння ОСОБА_2.

На переконання ОСОБА_1, спір про право у цій справі відсутній, адже вона оскаржує відмову державного реєстратора внести відповідні зміни до державного реєстру за нотаріально посвідченими договорами та рішенням суду, яка пов'язана із тим, що відбувся перехід права власності до іншої особи.

Відповідач та ОСОБА_2 відзивів на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною 1 статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.

У ході розгляду справи суди встановили, що на підставі нотаріально посвідчених договору дарування частки домоволодіння від 30 січня 2008 року, договору купівлі-продажу частки домоволодіння від 31 січня 2008 року, договору дарування від 29 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 є власником 18/25 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

19 травня 2017 року ОСОБА_1 подала державному реєстратору заяву про реєстрацію права власності на частину домоволодіння АДРЕСА_1. Згідно з карткою прийому заяви до неї позивачем було додано правовстановлюючі документи, які підтверджують набуття позивачем речових прав на 18/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, а саме: договір дарування № 668 від 30 січня 2008 року, договір купівлі-продажу № 687 від 31 січня 2008 року, договір дарування № 3213 від 29 жовтня 2008 року, а також технічний паспорт.

Судом встановлено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 588 кв. м, яка закріплена за цим домоволодінням відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 682 від 22 вересня 1953 року, складається з двох житлових будинків: літ. "А " та "Б".

Зверненню позивачки до державного реєстратора зі згаданою вище заявою передували такі обставини.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 січня 1997 року ОСОБА_3 купив 7/25 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2009 року (2-2173/09) у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання права власності на споруди і присвоєння поштової адреси було зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3; зобов'язано бюро технічної інвентаризації погасити право ОСОБА_3 на 7/25 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; виділено в окремий об'єкт нерухомості житловий будинок літ. "А ",житлову прибудову літ. "А1-2", Т - гараж, Ш - навіс, С - сарай, Ц - сарай, Ч - навіс, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та присвоєно цьому домоволодінню окрему поштову адресу: АДРЕСА_1; визнано право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "А", житлову прибудову літ. "А1-2", Т - гараж, Ш - навіс, С - сарай, Ц - сарай, Ч - навіс, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 319 кв. м.

Цим судом також ухвалено додаткове рішення від 16 жовтня 2009 року, яким визнано право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "А", житлову прибудову літ. "А1-2", Т - гараж, Ш - навіс, С - сарай, Ц - сарай, Ч - навіс, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

27 квітня 2010 року ОСОБА_3 продав будинок під літ. "А" за згаданою адресою ОСОБА_6 як окремий об'єкт нерухомості.

28 травня 2010 року ОСОБА_6 продала жилий будинок літ. "А" ОСОБА_4, яка 25 вересня 2013 року продала його ОСОБА_2.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2010 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2009 року ( № 2-2173/09) скасовано та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно збудовані споруди: житлову прибудову літ. "А1-2 ", гараж літ. "Т ", сарай літ. "С ", сарай літ. "Ц", навіс літ. "Ч ", навіс літ. "Ш", оскільки ОСОБА_3 вже звертався до суду з таким же позовом до ОСОБА_1, за результатами розгляду якого Комунарський районний суд м.

Запоріжжя рішенням від 23 грудня 2008 року в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовив.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3: зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні належних прав користувача земельною ділянкою і звільнити земельну ділянку площею 588 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно збудованих нерухомих споруд: житлова прибудова літ. "А1", мансарда літ. "МС ", сарай літ. "Ц ", сарай літ. "С ", гараж літ. "Т". Рішення набуло чинності 11 лютого 2010 року.

30 травня 2017 року відповідач за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 травня 2017 року прийняв рішення № 35436997, яким відмовив у державній реєстрації права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

У зазначеному рішенні вказано на те, що подані ОСОБА_1 документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Так, державний реєстратор керувався тим, що заявником подані правовстановлюючі документи від 2008 року, в яких зазначено, що об'єктом права було домоволодіння, яке складалося з двох житлових будинків літ. "А " та літ. "Б", заявник є власником частини домоволодіння. Але згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності та записів ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" існують зареєстровані права на домоволодіння та на виділений в окремий об'єкт нерухомого майна житловий будинок літ. "А", який входив до складу домоволодіння і право власності на який зареєстроване в цілому за одним зі співвласників домоволодіння. У зв'язку з цим державним реєстратором у рішенні вказано, що на підставі поданих документів неможливо встановити об'єкт нерухомого майна.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо помилковості висновків апеляційного суду про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу за її позовом про визнання протиправним і скасування згаданого вище рішення державного реєстратора, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового), конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 оскаржує відмову в проведені державної реєстрації її прав на домоволодіння, рішення про яку прийняте у зв'язку з тим, що частину цього домоволодіння було виділено в окремий об'єкт нерухомого майна, право власності на який внаслідок укладення, зокрема і колишнім співвласником майна позивачки, цивільно-правових угод, зареєстроване за ОСОБА_2, із законністю чого також не погоджується позивач.

Враховуючи те, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на жилий будинок літ. "А" домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому, а позивачем заявлено вимоги щодо реєстрації її права власності на частину домоволодіння АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в цій справі існує спір про право цивільне, адже на час заявлення ОСОБА_1 цих вимог та ухвалення державним реєстратором оскаржуваного рішення реєстрація права власності за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася та скасована не була. Відтак цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим.

Зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов правильних висновків про необхідність вирішення спору в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини 1 статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року- без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О.

Анцупова В. В. Пророк С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук О. М. Ситнік М. І. Гриців О. С. Ткачук Ю. Л. Власов В. Ю. Уркевич Д. А. Гудима О. Г. Яновська О.

Р. Кібенко