Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа № 990/71/25

провадження № 11-150заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2025 року (судді Смокович М. І., Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевська О. Р., Уханенко С. А.) у справі № 990/71/25 за його позовом до Президента України про «відновлення права на соціальний захист (ст. З 46 48 49 Конституції України) та усунення загрози життю та здоров`ю з боку держави (ст. 27 28 Конституції України) через бездіяльність Президента України, який не виконує свої обов`язки як гарант Конституції (ст. 102 106 Конституції України)», і

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О. та сформулював свої позовні вимоги так:

«- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо забезпечення додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, зокрема щодо: неналежного забезпечення соціального захисту; порушення права на доступну та безоплатну медичну допомогу; порушення права на безоплатну правову допомогу та справедливий суд; ігнорування численних звернень щодо порушень прав і свобод заявника; нав`язування придбання технічних приладів (телефонів) та цифрових послуг, обмежуючи права тих, хто не бажає ними користуватися;

- зобов`язати Президента України вжити заходів, спрямованих на забезпечення додержання Конституції України, захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема: ініціювати розгляд питання про відповідність Конституції України (окремих положень) Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV від 9 липня 2003 року), а також статті 7 законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки в частині встановлення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який не відповідає реальному прожитковому мінімуму; Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 р. № 1272 «Деякі питання надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка», Постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2024 р. № 952, як таких що порушують статі 24 28 46 Конституції України; вжити заходів для забезпечення реалізації права заявника на належний соціальний захист, доступну та безоплатну медичну допомогу, безоплатну правову допомогу та справедливий суд, зокрема, нарахування пенсії з індексацією за ринковою вартістю Держстандарту та її виплату; вжити заходів для захисту права громадян України не мати телефон та не користуватися цифровими послугами шляхом припинення примушування до придбання телефону заявником за власний кошт та зобов`язання забезпечити можливість отримання банківських та медичних послуг без використання телефону, зокрема, привести програмне забезпечення Helsi та банків у відповідність до вимог законодавства та забезпечити можливість отримання безоплатних рецептів без використання телефону;

- визнати, що право заявника на пенсію у зв`язку з втратою годувальника було порушено внаслідок невідповідності пункту 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» положенням ст. 1 цього самого закону та ст. 198 СК України і порушує ст. 6 СК України;

- визнати, що існуючий механізм індексації пенсій, передбачений статтею 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не відповідає реальному рівню інфляції, та визнати, що пенсія заявника з 2013 по 2024 рік знецінилась на 453% згідно з даними Держстату.

- зобов`язати Президента України вчинити дії щодо приведення пенсії заявника у відповідність до реального коефіцієнту інфляції (453%) та усунути проблему невідповідності розрахунку інфляції, передбаченого статтею 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом ініціювання внесення змін до відповідного закону, вказавши, що розрахунок здійснюється згідно з даними Держстату, а не за незрозумілою формулою, яка не відображає реальну інфляцію».

2. Наприкінці автор позову навів уточнені позовні вимоги такого змісту: «прошу суд захистити мої права та конституційні свободи з боку Держави України, яка це робить постійно на системній основі. Тобто, прошу захистити моє право на життя і рівноправність громадян з боку Держави України. Все це - одна вимога і одне порушене право, а не декілька, як вважає суд. Як саме Президент це зробить, може визначити суд. Якщо порушення цього права веде до того, що держава найприймала понад 100 законів з порушенням Конституції, це не мій обов`язок знаходити кожне порушене право і подавати до суду понад 150 позовів з кожного права, . Конституція гарантує звернутися в суд на основі Конституції і захисту права. Я прошу тільки припинити вчиняти дії, направлені на моє життя і здоров`я, та відновити гарантії, вказані в сукупності статей 3 27 28 24 Конституції України. Розмір соціальної допомоги вказано в статті 48 Конституції України, згідно з розрахунком ця сума 6445 гривень, згідно з листом Міністерства . Тобто, це не суперечка що порушується якесь конкретне право окремо, ні ми маємо саме проблему пов`язану з поваленням конституційного ладу, коли Суд і відповідач держава вважає що я повинен перевіряти всі закони що прийняті і я ж повинен подаватись до суду, ні. Закони спочатку повинні прийматися на підставі ст. 8 22 Конституції України, а чиновники повинні діяти на основі ст. 19 Конституції. Якщо вони діяли інакше і право ст. З, 27 ,28 ,46 , 48, 49 Конституції порушено, то Суд має просто це визнати».

3. Крім того, позивач висловив прохання: «вирішити питання підсудності цієї справи, а саме: чи підсудна ця справа згідно зі статтями 214 216 218 КПК України Генеральному прокурору України, оскільки в діях (бездіяльності) Президента України вбачаються ознаки злочинів, передбачених статтями 109 115 175 185 367 358 КК України? Чи, враховуючи, що не кожне порушення є злочином, розглядати цю справу слід в рамках КАСУ? дати аналіз діям (бездіяльності) Президента України та визначити підсудність. Прошу присутнього прокурора це зробити та, якщо є склад злочину, передати справу до прокуратури згідно зі статтями 214 216 218 КПК України та забезпечити внесення відомостей до ЄРДР протягом 24 годин. Або ж, якщо, незважаючи на склад, справа не є кримінальною, розглянути її по суті щодо порушених конституційних прав та свобод на соціальний захист».

4. Позивач звернувся (у позовній заяві) також до органів прокуратури з такими вимогами: «Прошу прокуратуру підтримати публічне звинувачення Президента України або надати мені правничу допомогу на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з тим, що центри правничої допомоги займаються саме злочином і не надають правничу допомогу, саме стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає такі дії».

5. Аргументуючи звернення із цими позовними вимогами саме до Президента України, позивач зазначив, зокрема, про те, що «відповідачем у цій справі має бути Держава Україна в особі Президента України, оскільки суперечність між пунктом 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Конституцією України потребує вирішення на рівні гаранта Конституції».

6. На думку позивача, визначений законом прожитковий мінімум (розмір) не співмірний з тим, який має бути насправді. За текстом позову: «Президент [України] не тільки не вжив заходів на захист Конституції, але й підписав бюджет України та хоче заморозити пенсії до 2027 року, вважаючи, що воєнний стан це дозволяє, оскільки прямо не вказано, що статті 3, 46,48,49 Конституції не можна обмежувати».

7. Позивач зауважив також, що «закони приймає Верховна Рада України, постанови ухвалює Кабінет Міністрів України, а саме Президент відповідає за те, щоб вони відповідали Конституції, саме він зупиняє норми закону і саме він звертається до Конституційного Суду. А отже, саме Президент винен у тому, що не усунуто порушення законодавства, що і призвело до зменшення моєї пенсії через інфляцію в два рази, що створило замах на моє життя і здоров`я з дня смерті годувальника».

8. Зупинився позивач також на питанні про отримання допомоги в рамках Програми «єПідтримка», зокрема висловив пересторогу щодо мобільних застосунків і обмеження у праві отримати кошти без електронних сервісів. Крім цього, навів свої міркування щодо створення медичної інформаційної системи «Helsi», звертаючи увагу, зокрема, на неефективність надання медичних послуг.

9. З погляду позивача, «з урахуванням величезної кількості порушень, держава порушує статтю 1 Конституції України (Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава) і діє всупереч статті 8 Конституції України».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 березня 2025 року відмовив у відкритті провадження у цій справі.

11. Суд першої інстанції, проаналізувавши позовні вимоги ОСОБА_1 , дійшов висновку, що юрисдикція адміністративного суду не поширюється на питання конституційності законів України, а також на процес законотворення, зокрема за участі Президента України.

12. Цей суд також зазначив, що незгода чи критичні судження з приводу діяльності глави державине утворюють змісту правовідносин, відповідно й спорів, які може вирішувати суд.

13. З огляду на зміст позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження за цим позовом ОСОБА_1 слід відмовити.

14. Зважаючи на положення частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що заявлені ним вимоги не можуть вирішуватися в суді, тож підстав для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

15. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

16. Вважає, що суд першої інстанції не виконав завдання адміністративного судочинства щодо захисту його порушених прав у сфері публічно-правових відносин, обмежив його право на звернення до суду, не вжив усіх передбачених законом заходів для забезпечення доступу до правосуддя і не забезпечив належного розгляду справи.

17. Серед іншого, просить суд призупинити провадження та звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо ревізії оскаржуваного рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі, а також надання роз`яснень щодо підстав та предмета його позову.

Позиція відповідача

18. Президент України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Рух апеляційної скарги

19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2025 рокувідкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2025 року, а ухвалою від 19 червня 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 03 липня 2025 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

21. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

22. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

23. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

24. На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

25. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

26. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

27. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

28. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

29. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

30. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

31. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України та Верховної Ради України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України чи Верховна Рада України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження.

32. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зміст та обґрунтування позовних вимог, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі до Верховного Суду, які, як можна зрозуміти з наведених позивачем формулювань, стосуються його незгоди з тим як (яким чином) глава держави виконує / реалізовує свої повноваження у низці сфер суспільних відносин, зокрема соціального забезпечення, погоджується з твердженням суду першої інстанції, що заявлений у цій справі позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

34. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову у відкритті провадження у цій справі у зазначеній частині вимог.

35. Суд першої інстанції також слушно не зазначив, у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, треба тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції.

36. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та від 26 лютого 2019 року в справі № 9901/787/18.

37. У відповідь на доводи апелянта про обмеження його права на доступ до суду Велика Палата Верховного Суду насамперед звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

38. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. The United Kingdom), Series A, № 93).

39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема Президента України, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки така діяльність може бути оскаржена в суді, якщо вона допущена у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції.

40. Натомість у справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно визначив, що позовні вимоги спрямовані на те, аби спонукати Президента України реалізувати свої повноваження як суб`єкта законодавчої ініціативи і суб`єкта права на конституційне подання, що не охоплюється завданням адміністративного судочинства. Така інтенція суперечить встановленому конституційному ладу, за яким державна влада поділена на три гілки, а органи держави та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

41. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги про незабезпечення судом першої інстанції конвенційних прав позивача.

42. Не можна погодитись і з доводами апелянта про необхідність звернення до Конституційного Суду України щодо ревізії оскаржуваного рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Відповідно до частини п`ятої статті 266 КАС України судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата Верховного Суду, до якої і подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 . До того ж перегляд рішень судів загальної юрисдикції відповідно до статті 150 Конституції України та статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» не належить до повноважень Конституційного Суду України.

43. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

45. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

46. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції від 03 березня 2025 року постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного від 03 березня 2025 року у справі № 990/71/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько Т. Г. Стрелець

О. Л. Булейко О. В. Ступак

І. А. Воробйова І. В. Ткач

О. А. Губська О. С. Ткачук

А. А. Ємець В. Ю. Уркевич

С. Ю. Мартєв Є. А. Усенко

К. М. Пільков Н. В. Шевцова

Н. С. Стефанів