Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Справа № 910/19384/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Київстар"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.03.2015у справі№ 910/19384/14за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Дівіна" Приватного акціонерного товариства "Київстар" стягнення 6 704 303,50 грн.за участю представників сторін:позивача: відповідача:Нестеришин Т.С. Алдошина Н.О.; Конопля А.М.ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дівіна" (далі - ТОВ Дівіна) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПАТ "Київстар") про стягнення 6 704 303,50 грн., з яких: 3 491 768,25 грн основної заборгованості по орендній платі, 6 381,66 грн заборгованість за комунальні послуги, 296 658,84 грн пеня, 3 11 586,44 грн інфляційні нарахування, 43718,23 грн 3% річних та 2 554 190,08 грн неустойки за час прострочення повернення приміщення з оренди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2015 (суддя Васильченко Т.С.) в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення орендної плати та комунальних платежів, а також нарахованих на ці суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд виходив з того, що відсутні правові підстави вимагати з відповідача внесення плати за користування майном, а також за комунальні послуги, оскільки з 19.02.2014 по дату закінчення строку оренди відповідач не користувався об'єктом оренди через обставини, за які він не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення неустойки за прострочення повернення приміщення з оренди, суд посилався на відсутність вини відповідача у несвоєчасному поверненні об'єкта оренди позивачу та, відповідно, неможливості передати об'єкт оренди позивачу раніше.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 (судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) рішення скасовано, позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що відповідач не довів неможливість використання орендованого приміщення у спірний період та вчасного його повернення, а тому зобов'язаний сплатити позивачу за цей період орендну плату та комунальні платежі, нараховану на ці суми пеню, 3% річних та інфляційних втрат, а також неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди.

Не погоджуючись з постановою, ПАТ "Київстар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 21.05.2015 оголошено перерву до 28.05.2015. У зв'язку із зміною складу колегії суддів 28.05.2015 розгляд справи починався заново.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23.06.2011 між ТОВ "Дівіна" (Орендодавець) та ПАТ "Київстар" (Орендар) укладено договір оренди № 21210 (далі - Договір оренди) нежилого приміщення № 78 (в літ. А), загальною площею 363,6 кв.м., яке займає 3 поверхи приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 13 (літ. "А"), за умовами якого, орендодавець зобов'язався передати орендарю, в строкове платне користування об'єкт оренди, а орендар зобов'язався прийняти об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату за користування ним (пункт 1.1 Договору оренди).

Пунктом 2.1 Договору оренди передбачено, що об'єкт оренди надається орендарю з метою розміщення центру обслуговування абонентів, офісу, технологічного обладнання, магазину, а також надання послуг та продажу непродовольчих товарів.

Об'єкт оренди надається в строкове платне користування з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 22 травня 2014 (п. 2.2 договору).

Майно, що є предметом договору оренди, передане позивачем відповідачеві за актом передачі від 23.06.2011, що є додатком № 2 до Договору оренди.

Фактичною датою повернення об'єкта оренди є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення, який є невід'ємною частиною договору (пункт 3.5 Договору оренди).

Пунктами 5.1, 5.1.1 Договору оренди сторони погодили щомісячну орендну плату за користування об'єктом оренди.

Вартість комунальних послуг не включається у розмір щомісячної орендної плати. Орендар зобов'язаний оплачувати комунальні послуги згідно виставлених рахунків або інших документів протягом 10 банківських днів з моменту надання позивачем відповідних рахунків (пункт 5.5 Договору оренди).

Сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати його укладання і діє до 22.05.2014 включно. Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь із зобов'язань сторін не виконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання (пункт 10.1 Договору оренди).

Судами встановлено, що 20.06.2014 орендар повернув, а орендодавець прийняв зі строкового платного користування об'єкт оренди по даному договору.

Втім, звертаючись з позовом до суду позивача стверджував, що в період з 01.03.2014 по 22.05.2014 відповідач не сплатив орендну плату та комунальні платежі за Договором оренди.

Відповідач, в свою чергу зазначив, що не зобов'язаний платити орендні та комунальні платежі за вказаний період, оскільки з не залежних від нього причин не міг користувався орендованим приміщенням в цей період. Дані твердження відповідач обґрунтовував тим, що з 21.11.2013 у місті Києві відбувались мирні зібрання, а у лютому 2014 у м. Києві відбулось протистояння між силовиками та протестувальниками, при цьому активістами було зайнято адміністративні та офісні приміщення на Майдані Незалежності та вулиці Хрещатик, в тому числі і приміщення орендоване відповідачем. Відповідач стверджував, що про захоплення 19.02.2014 об'єкту оренди відповідач одразу ж повідомив позивача та правоохоронні органи. Відповідач наполягає, що станом на дату припинення дії договору 22.05.2014 об'єкт оренди був зайнятий мітингувальниками, що позбавило його можливості доступу до приміщень об'єкту оренди та можливості повернути об'єкт оренди вчасно.

Відповідно до приписів статті 759 ЦК України договором оренди є договір, за умовами якого одна сторона, орендодавець, передає іншій стороні, орендарю, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Дана норма кореспондується із статтею 283 ГК України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні орендареві за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності та передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів пунктів 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Підстави звільнення наймача від орендної плати встановлено частиною шостою статті 762 ЦК України, яка передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використано через обставини, за які він не відповідає.

Отже, за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 762 ЦК України (неможливість використання орендованого майна через обставини, за які орендар не відповідає), орендар звільняється від сплати орендної плати.

Також, пунктом 7.1 Договору оренди визначено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, що виникли після укладання цього договору та які сторони не могли ані передбачити, ані попередити розумними заходами. Обставинами непереборної сили сторони погодились вважати обставини, що знаходяться поза розумним контролем сторін, а саме повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха; війну, воєнні дії, акти тероризму, страйки, що відповідають вимогам законодавства, прийняття органами державної влади та/або місцевого самоврядування нормативних актів або прийняття судами або арбітражними органами рішень, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.7.2 договору).

За загальним правилом форс-мажорні обставини - це надзвичайна і непереборна за наявних умов сила, захист від дії якої не передбачено умовами договору, дію якої неможливо попередити застосуванням високопрофесійної практики персоналу, дія якої може бути викликана: винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту); а також непередбаченими ситуаціями, викликаними діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух); умовами, регламентованими відповідними органами виконавчої влади, а також пов'язаними з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що не зазначення масових акцій протесту в пункті 7.2 Договору оренди не спростовує їх належність до форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), що знаходяться поза розумним контролем сторін договору.

Статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата в Україні засвідчує обставини форс-мажору.

В сертифікаті Торгово-промислової палати України № 2414 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) визначено, що захоплення невстановленими сторонніми особами приміщення по вул. Хрещатик, 13-А в м. Києві є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) щодо Договору оренди, які діяли з 19.02.2014 по 16.06.2014.

Встановивши, що відповідач не міг використовувати орендоване майно через обставини, за які він не відповідає, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення орендної плати та комунальних платежів, а також нарахованих на ці суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що сертифікат Торгово-промислової палати України не є належним доказом існування форс-мажорних обставин, а відповідач мав іншими доказами доводити неможливість використання орендованого приміщення у спірний період.

Дані висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) є виключно компетенцією Торгово-промислової палати України, а тому лише виданий ними відповідний сертифікат є доказом існування даних обставин. Наявність відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України є належним доказом існування форс-мажорних обставин щодо Договору оренди у спірний період.

Позивачем також заявлена до стягнення з відповідача неустойки за час прострочення повернення приміщення.

Частиною другою статті 785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування даного виду відповідальності у сфері орендних правовідносин необхідно встановити вину (умисел або необережність) у особи, яка порушила зобов'язання, тобто обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №5015/4879/12 (3-70гс14) та від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 (3-85гс14).

Судом першої інстанції встановлено, що на дату припинення дії договору 22.05.2014 об'єкт оренди був зайнятий митінгувальниками і відповідач був позбавлений можливості доступу до приміщень та можливості вчинити дії щодо передачі позивачу об'єкта оренди. Починаючи з 06.06.2014 відповідач здійснював

спроби повернення позивачу об'єкта оренди, проте позивач відмовлявся його приймати з посиланням на зайнятість його повноважних представників. 12.06.2014 відбувся комісійний огляд об'єкта оренди, за результатом якого було встановлено, що об'єкт оренди не перебуває в стані, в якому об'єкт оренди було передано позивачем відповідачу в оренду (відсутні вхідні двері, пошкоджений та не функціонує лічильник електроенергії, пломби на лічильнику відсутні, приміщення знеструмлене, пошкоджено двері, розташовані на сходовому марші та інше), а тому представники позивача дійшли висновку про неможливість станом на 12.06.2014 передачі орендарем орендодавцю об'єкту оренди та оформлення акту повернення об'єкту оренди.

З огляду на те, що несвоєчасне повернення об'єкта оренди позивачу сталося не з вини відповідача, суд першої інстанції правомірно відмовив і в цій частині позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, апеляційний господарський суд послався на недоведеність відповідачем обставин тривалого та безперервного перебування сторонніх осіб в орендованому приміщенні протягом усього часу з 01.03.2014 р. по 22.05.2014, дійшов висновку, що прострочення повернення приміщення з оренди сталося з вини відповідача.

Проте, дані висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалось вище, наявність відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України є належним доказом існування форс-мажорних обставин щодо Договору оренди у спірний період, а тому позивачем доведено, що несвоєчасне повернення об'єкта оренди позивачу сталося не з його вини.

З огляду на викладене, в порушення ст. ст. 43 99 101 104 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд належним чином не спростував висновків місцевого господарського суду та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом невірна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Окрім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що тягар утримання майна, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (статті 322 та 323 ЦК України) покладається на його власника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 910/19384/14 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2015 у справі № 910/19384/14 залишити в силі.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк