Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.02.2015 року у справі №5/19
Постанова ВГСУ від 18.09.2014 року у справі №5/19
Ухвала КГС ВП від 16.01.2019 року у справі №5/19
Постанова ВГСУ від 27.05.2014 року у справі №5/19
Постанова ВГСУ від 30.10.2014 року у справі №5/19

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 5/19 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Запорощенка М.Д.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Південбудтранс"

на ухвалугосподарського суду Миколаївської області від 11.07.2013та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.12.2013у справі№ 5/19 господарського суду Миколаївської областіза заявою Приватного акціонерного товариства "Південбудтранс"до Акціонерного товариства відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат"

пробанкрутствоза участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Сіромашенко Р.Л.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 у справі № 5/19 відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора Акціонерного товариства відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат" арбітражного керуючого Ратинської Сталіни Вікторівни № 470 від 12.12.2012.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі № 5/19 ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Південбудтранс"- без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Південбудтранс" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі № 5/19 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора № 470 від 12.12.2012, тобто визнати недійсною угоду укладену між боржником - Акціонерним товариством відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат" та кредитором - Приватним підприємством виробничо-комерційної фірми "Азалія" від 23.03.2008 "Про визнання боргу в сумі 176 227,40 грн. та порядку його погашення", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 11 ст. 17 та ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 1 ст. 104 та ч. 1 ст. 111-12 ГПК України.

Представник Генеральної прокуратури України в судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу ПАТ " Південбудтранс" без задоволення , а постанову суду другої інстанції - без змін.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.12.2012 ліквідатор Акціонерного товариства відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат" - арбітражний керуючий Ратинська С.В. звернулась до господарського суду Миколаївської області з заявою № 470 від 12.12.2012 про визнання недійсною укладеної між боржником - АТВТ "Южноукраїнський ДБК" та кредитором Приватним підприємством виробничо-комерційної фірми "Азалія" угоди від 23.03.2008 про визнання боргу в сумі 176 227,40 грн. та порядку його погашення, посилаючись на те, що вказана угода укладена боржником із заінтересованою особою (кредитором), в результаті якої іншим кредиторам будуть завдані збитки, керуючись ч. 11 ст. 17, ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

В подальшому, ліквідатор направила до суду доповнення до вказаної заяви за вих. № 476 від 28.01.2013.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 у справі № 5/19 відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора Акціонерного товариства відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат" арбітражного керуючого Ратинської Сталіни Вікторівни № 470 від 12.12.2012.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для задоволення заяви ліквідатора банкрута з огляду на те, що ПП ВКФ "Азалія" визнано кредитором з поточними вимогами у сумі 176 227,40 грн. - основний борг, 1 762,27 грн. - державне мито, 236,00 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнутих з АТВТ "Южноукраїнський ДБК" на користь ПП ВКФ "Азалія" на підставі рішення господарського суду Миколаївської області у справі № 18/192/09 від 12.10.2011, що набрало законної сили.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції від 11.07.2013, ПАТ "Південбудтранс" звернулось із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 у справі № 5/19 відмовлено ПАТ "Південбудтранс" у відновленні строку апеляційного оскарження ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013. Повернуто ПАТ "Південбудтранс" апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 без розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013 у справі № 5/19 касаційну скаргу ПАТ "Південбудтранс" задоволено, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 у справі № 5/19 скасовано. Справу передано на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що господарський суд помилково посилається в оскаржуваній ухвалі на рішення господарського суду Миколаївської області у справі № 18/192/09 від 12.10.2011 як на підставу відмови в задоволенні заяви ліквідатора банкрута Ратинської С.В. № 470 від 12.12.2012 про визнання недійсною Угоди від 23.03.2008.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що 23.03.2008 між АТВТ "Южноукраїнський ДБК" в особі в. о. голови правління Курбатова І.Ю., що діяв на підставі Статуту та довіреності № 24/09 від 24.09.2007, і ПП ВКФ "Азалія" в особі заступника директора Зацепіної І.О. укладено угоду (далі - Угода) про визнання боргу та порядок його погашення, згідно п. 1 якої, здійснивши звірку взаємних розрахунків, сторони констатують, що згідно Угод про співробітництво та організацію взаємовідносин від 14.12.2006, від 21.11.2006, Договору поставки будівельних матеріалів від 02.02.2007, договору поставки металовиробів від 02.02.2007 та інших договорів, Акта звірок взаємних розрахунків від 23.03.2008, Боржник має заборгованість перед Кредитором 176 227,40 грн.

Відповідно до п. 2 Угоди, Боржник визнає наявну заборгованість перед Кредитором в розмірі 176 227,40 грн., що підтверджена актом звірок взаємних розрахунків від 23.03.2008.

Боржник зобов'язується погасити наявну заборгованість у вказаному розмірі в строк до 31.12.2008 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора (п. 3 Угоди).

Пунктом 8 Угоди сторони обумовили, що Угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за Угодою.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.10.2011 у справі № 18/192/09 за первісним позовом ПП ВКФ "Азалія" до АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" про стягнення 176 227,40 грн. та за зустрічним позовом АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" до ПП ВКФ "Азалія" про стягнення 464 254,05 грн., первісний позов задоволено повністю: стягнуто з АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" на користь ПП ВКФ "Азалія" 176 227,40 грн. боргу, 1 762,27 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ "Південбудтранс" звернулось з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просило скасувати вказане рішення та відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 у справі № 18/192/09, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2013, апеляційне провадження у справі № 18/192/09 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Миколаївської області від 12.10.2011 у справі № 18/192/09, за яким з АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" стягнуто на користь ПП ВКФ "Азалія" 176 227,40 грн. боргу є чинним.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що предметом спору у справі № 18/192/09 було саме стягнення з АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" на користь ПП ВКФ "Азалія" 176 227,40 грн. боргу через невиконання боржником зобов'язання за Угодою та господарський суд виходив з презумпції правомірності правочину, встановленої положенням ст. 204 ЦК України, а дійсність Угоди є предметом спору саме у цій справі, який заявлено саме в межах провадження у справі про банкрутство.

Із заяви ліквідатора АТВТ "Южноукраїнський домобудівний комбінат" Ратинської С.В. № 470 від 12.12.2012, а також із доповнень до заяви, суд апеляційної інстанції встановив, що ліквідатор як на спеціальну підставу подання заяви про визнання угоди недійсною, послалась на положення ч. 11 ст. 17 Закон про банкрутство.

Дослідивши за результатами повторного перегляду справи заяву ліквідатора боржника арбітражного керуючого Ратинської С.В., колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заява ліквідатора про визнання угоди недійсною не підлягає задоволенню.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстави для визнання угод недійсними у межах справи про банкрутство визначені положеннями частин 10, 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Проаналізувавши положення ч. ч. 10, 11 ст. 17 та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що норми ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ч. 11 ст. 17 Закону не передбачає визнання у справі про банкрутство недійсними угод на підставах, передбачених цивільним законодавством. Зазначені у ч. 11 ст. 17 Закону підстави є спеціальними та безпосередньо пов'язані з відносинами неспроможності (банкрутства), тому надають можливість визнати такий договір недійсним саме у справі про банкрутство. На вказаних вище підставах договір визнається недійсним за спрощеною процедурою, яка не вимагає від суду вчинення додаткових дій, що притаманні позовному провадженню. На час розгляду справ про визнання договорів боржника недійсними у процедурі банкрутства на стадії ліквідації банкрута такими підставами можуть бути виключно ті, що передбачені ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, і стосовно тих договорів, які не є виконаними повністю чи частково. Стосовно процедури санації, то виключний перелік таких підстав передбачений ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство і не може бути застосований до будь-якої іншої стадії у банкрутстві.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що норми ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, яки відсилають до норм частини 10 ст. 17 цього Закону, встановлюють виключні підстави для визнання недійсною угоди у межах справи про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, серед яких (підстав) не міститься таких підстав, як укладення угоди боржником із заінтересованою особою, в результаті чого кредиторам можуть бути завдані збитки, та укладення угоди до визнання боржника банкрутом з метою надання переваги одному кредитору перед іншими.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції встановив, що зазначені у заяві ліквідатора Ратинської С.В. підстави визнання угоди недійсною не можуть являтись підставами, відповідно до ч. 10 ст. 17 та ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, для визнання угоди недійсною на стадії саме ліквідації у даній справі про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що правові підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, між іншим, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону, а саме якщо: - виконання договору завдає збитків боржнику; - договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; - виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.12.2012 ліквідатор Акціонерного товариства відкритого типу "Южноукраїнський домобудівний комбінат" - арбітражний керуючий Ратинська С.В. подала до господарського суду Миколаївської області заяву № 470 від 12.12.2012 про визнання недійсною укладеної між боржником - АТВТ "Южноукраїнський ДБК" та кредитором Приватним підприємством виробничо-комерційної фірми "Азалія" угоди від 23.03.2008 про визнання боргу в сумі 176 227,40 грн. та порядку його погашення, посилаючись на те, що вказана угода укладена боржником із заінтересованою особою (кредитором), в результаті якої іншим кредиторам будуть завдані збитки, керуючись ч. 11 ст. 17, ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно ч. 11 ст. 17 спеціального Закону, угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Проаналізувавши положення ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що норми ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, між іншим, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 цього Закону, а саме якщо: - виконання договору завдає збитків боржнику, - договір є довгостроковим ( понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника, - виконання договору створює умови, що перешкоджають відновлення платоспроможності боржника.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що суд апеляційної інстанції в ході розгляду справи дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ліквідатора правових підстав для звернення до господарського суду з заявою про визнання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 вищевказаного Закону.

Доводи заявника касаційної скарги щодо порушень в даному випадку судами попередніх інстанцій вимог ст. 111-12 ГПК України, яка має назву "Обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції" не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції, тому, що це повноваження реалізується касаційною інстанцією у випадку, якщо за результатами перегляду справи в касаційної інстанції суд повертає справу для нового розгляду справи по суті.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 у справі № 5/19 відмовлено ПАТ "Південбудтранс" у відновленні строку апеляційного оскарження ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013. Повернуто ПАТ "Південбудтранс" апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.07.2013 без розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013 у справі № 5/19 касаційну скаргу ПАТ "Південбудтранс" задоволено, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 у справі № 5/19 скасовано в зв'язку з процесуальними порушеннями, правові підстави звернення ліквідатора, в даному випадку, не були предметом апеляційного та касаційного розгляду. Справу, враховуючи вимоги ст. 111-13 ГПК України передано на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження, тому посилання на порушення Одеським апеляційним господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови вимог ст. 111-12 ГПК України є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Південбудтранс" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі № 5/19 господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді О.В. Білошкап

М.Д. Запорощенко