Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.01.2015 року у справі №5009/2090/12
Постанова ВГСУ від 21.01.2014 року у справі №5009/2090/12
Постанова ВГСУ від 20.01.2015 року у справі №5009/2090/12
Постанова ВГСУ від 20.04.2016 року у справі №5009/2090/12
Постанова ВГСУ від 28.02.2017 року у справі №5009/2090/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року Справа № 5009/2090/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргуДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року (в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області)у справі господарського суду № 5009/2090/12 Запорізької областіза заявою ТОВ "Українське зерно"до ТОВ "АПК, ЛТД"провизнання банкрутомліквідаторГаврилюк Є.В.в судовому засіданні взяли участь представники:

Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області: не з'явилися,ТОВ "Українське зерно":не з'явилися,ТОВ "АПК, ЛТД":ліквідатор Гаврилюк Є.В., арбітражний керуючий,ТОВ "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі": Савченко Б.Г. (довіреність від 12.03.2014 року).В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.06.2012 року порушено провадження у справі №5009/2090/12 про банкрутство ТОВ "АПК, ЛТД" (далі - боржника) за заявою ТОВ "Українське зерно" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою господарського суду Запорізької області від 19.06.2013 року строком на 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В., оголошення про що опубліковано в газеті "Голос України" №123 (5623) від 06.07.2013 року (том 8, а.с. 25).

07.08.2013 року, 17.10.2013 року, 10.01.2014 року та 14.03.2014 року шляхом направлення поштових відправлень Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області зверталася до господарського суду зі заявами про визнання її кредитором боржника з грошовими вимогами на загальну суму 174 837, 75 грн., що становлять заборгованість підприємства-боржника по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) за період з 27.09.2010 року по 30.01.2014 року (том 8, а.с. 151 - 254, том 9, а.с. 59 - 76, а.с. 176 - 188, том 12, а.с. 26 - 38).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.03.2014 року (суддя Кричмаржевський В.А.) заяву ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено; заяви УПФУ в Ордженікідзевському районі міста Запоріжжя, Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" задоволено частково; визнано вимоги таких кредиторів до боржника: ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" на суму 231 128, 73 грн., з яких 1 147 грн. у першу чергу задоволення, 220 916, 51 грн. в четверту чергу задоволення та 9 065, 22 грн. в шосту чергу задоволення; УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя на суму 30 099, 83 грн. у другу чергу задоволення; Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на суму 67 448, 97 грн. у третю чергу задоволення; ПАТ "ВіЕйБі Банк" на суму 5 829 316, 61 грн. з погашенням у позачерговому порядку; затверджено реєстр вимог кредиторів з урахуванням визнаних конкурсних вимог; зобов'язано ліквідатора сформувати представницькі органи кредиторів (збори кредиторів та комітет кредиторів) у порядку, визначеному статтею 26 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року (том 12, а.с. 67 - 71).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою в частині розгляду їх кредиторських вимог, Дніпропетровська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та УПФУ в Ордженікідзевському районі міста Запоріжжя звернулися до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. Дніпропетровська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - скаржник) просила апеляційний суд скасувати результат розгляду її грошових вимог до боржника та прийняти нове рішення, яким відновити податковій інспекції строк для заявлення кредиторських вимог на суму 75 134, 16 грн., що є конкурсними за своєю правовою природою, визнати та включити до реєстру вимог кредиторів її грошові вимоги до боржника на загальну суму 174 837, 75 грн., з яких 33 305, 07 грн. податкової заборгованості, що виникла після введення щодо боржника, як платника податків, ліквідаційної процедури. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив про неповноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права при прийнятті ухвали від 20.03.2014 року в оскаржуваній частині.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - М'ясищева А.М., суддів: Будко Н.В., Москальової І.В.) апеляційні скарги залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.03.2014 року в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та УПФУ в Ордженікідзевському районі міста Запоріжжя до боржника - без змін (том 12, а.с. 164 - 167).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 10.06.2014 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом положень статей 67, 68 Конституції України, статті 80 Цивільного кодексу України, статті 59 Господарського кодексу України, статей 14, 54, 57, 63, 66 Податкового кодексу України, статей 1, 14, 23, 31 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 2 Закону України "Про систему оподаткування", статей 4, 5, 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", статей 51, 53, 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та неналежною оцінкою доказів, наданих податковою інспекцією на підтвердження її кредиторських вимог до боржника.

Скаржник доводить помилковість висновків апеляційного суду про погашення вимог податкового органу на суму 74 083, 71 грн. з огляду на їх пред'явлення до боржника після закінчення строку, встановленого для звернення з конкурсними вимогами у справу про банкрутство згідно частини 1 статті 14 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, з посиланням на можливість відновлення господарським судом цього строку за клопотанням заявника спірних кредиторських вимог. Також, податкова інспекція вважає необґрунтованим відхилення судом апеляційної інстанції її вимог на суму 33 305, 07 грн., що становлять заборгованість боржника зі сплати податкових платежів, яка виникла після введення відносно нього ліквідаційної процедури, та зазначає, що визнання підприємства-боржника банкрутом не позбавляє його обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 10.06.2014 року в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши ліквідатора банкрута Гаврилюка Є.В. та представника конкурсного кредитора ТОВ "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" Савченка Б.Г., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року), кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року, положення якого застосовувалися до процедури розпорядження майном боржника), конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що 19.06.2013 року боржника було визнано банкрутом. Отже, в ході ліквідаційної процедури до боржника повинні застосовуватися положення, які регулюють хід ліквідаційної процедури в редакції Закону про банкрутство зі змінами згідно Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Отже, частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року конкретно передбачено норму права, згідно якої припиняється виникнення поточних зобов'язань боржника зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство, яка є спеціальною та повинна застосовуватися переважно щодо суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у процедурі банкрутства.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанов №14/017 від 13.05.2014 року та №14/025 від 27.05.2014 року у справі №5021/321/12.

Відтак, у справах про банкрутство, порушених з 19.01.2013 року, а також порушених до 19.01.2013 року та ліквідаційна процедура у яких здійснюється згідно Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, припиняється виникнення зобов'язань боржника перед органами доходів і зборів щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже, податкова інспекція, яка є уповноваженим державою органом на стягнення зі суб'єктів господарювання, щодо яких порушено справу про банкрутство, несплачених сум податкових платежів, як поточний кредитор, вправі звертатися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до боржника, які виникли лише за період після порушення провадження у справі про банкрутство і до моменту відкриття ліквідаційної процедури у справі.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ухвалою господарського суду від 06.06.2012 року порушено справу про банкрутство ТОВ "АПК, ЛТД" за загальною процедурою згідно Закону про банкрутство (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України №4212-VI від 22.12.2011 року), оголошення про що опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" №114 (4758) від 27.06.2012 року.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено обставини затвердження реєстру вимог кредиторів боржника ухвалою господарського суду від 10.09.2012 року (з врахуванням її зміни в частині кредиторських вимог ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" постановою апеляційного суду від 28.01.2013 року, яку залишено без змін судом касаційної інстанції) (том 9, а.с. 143-144); при цьому, за підсумками проведення у справі попереднього судового засідання, орган державної податкової служби конкурсним кредитором не визнавався, так як не звертався до боржника з вимогами, що виникли до порушення провадження у даній справі про банкрутство, в межах строку на заявлення конкурсних кредиторських вимог згідно частини 1 статті 14 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.11.2012 року до господарського суду надійшла заява Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області, правонаступником якої є Дніпропетровська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, про визнання її конкурсним кредитором боржника з вимогами на суму 75 134, 16 грн.; ухвалою суду першої інстанції від 14.02.2013 року, залишеною в силі апеляційним судом, кредиторські вимоги податкової інспекції залишено без розгляду як такі, що є погашеними, у зв'язку з їх пред'явленням до боржника з пропуском присічного строку на звернення з конкурсними вимогами у справу про банкрутство (том 9, а.с. 150 - 152).

Судами встановлено, що постановою господарського суду від 19.06.2013 року боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В., оголошення про що опубліковано в газеті "Голос України" №123 (5623) від 06.07.2013 року (том 8, а.с. 25).

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до ліквідаційної процедури банкрута положень Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, зокрема, щодо наслідків визнання боржника банкрутом, а також порядку пред'явлення та черговості задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями боржника, що виникли після порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період з серпня 2013 року по березень 2014 року Дніпропетровська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області заявила у дану справу про банкрутство кредиторські вимоги на загальну суму 174 837, 75 грн., що становлять заборгованість підприємства-боржника зі сплати основного платежу по екологічному податку по Луб'янській сільраді, податку на додану вартість, збору за спеціальне використання води, податку на прибуток, земельного податку, податку з власників транспортних засобів, орендній платі за землю, збору за забруднення навколишнього середовища по Луб'янській сільраді, орендній платі за землю по Луб'янській сільраді в періоди з 27.09.2010 року по 30.06.2013 року на суму 145 327, 13 грн., з 30.07.2013 року по 30.09.2013 року на суму 14 448, 86 грн., з 30.10.2013 року по 30.11.2013 року на суму 7 530, 90 грн. та з 30.12.2013 року по 30.01.2014 року на суму 7 530, 87 грн. (том 8, а.с. 151 - 254, том 9, а.с. 59 - 76, 176 - 188, том 12, а.с. 26 - 38).

Згідно наданих податковою інспекцією розрахунків, податкових декларацій, податкових повідомлень-рішень, суди встановили, що спірні кредиторські вимоги виникли як до порушення щодо боржника справи про банкрутство та є конкурсними за своєю правовою природою, так і в ході процедури розпорядження його майном (поточні вимоги); також податковою інспекцією заявлено вимоги щодо сплати боржником податкової заборгованості, нарахованої за період після визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у даній справі постановою господарського суду від 19.06.2013 року.

З огляду на встановлене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів з віднесенням до третьої черги задоволення грошових вимог органу доходів і зборів на загальну суму 67 448, 97 грн. як таких, що виникли в процедурі розпорядження майном боржника в період з 06.06.2012 року по 18.06.2013 року (том 11, а.с. 125), є поточними за своєю правовою природою та підтверджені належними та достатніми доказами у справі.

Відхиляючи заявлені податковою інспекцією кредиторські вимоги до боржника на суму 33 305, 07 грн., суди виходили з того, що спірні вимоги виникли в період з 19.06.2013 року по 01.02.2014 року (том 11, а.с. 126-127, том 12, а.с. 30), тобто після визнання боржника банкрутом постановою від 19.06.2013 року, що не узгоджується з положеннями статті 38 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, які застосовуються в ході ліквідаційної процедури у даній справі, про те, що з моменту визнання боржника банкрутом в останнього не може виникати жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вони зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, вірним застосуванням Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року.

Висновки судів за змістом оскаржуваних рішень про відхилення кредиторських вимог органу доходів і зборів на суму 74 083, 71 грн. податкової заборгованості, що виникла у боржника до порушення даної справи про банкрутство ухвалою від 06.06.2012 року, узгоджуються з положеннями частини 2 статті 14 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) про погашення вимог конкурсних кредиторів у випадку, якщо такі вимоги заявлено після закінчення строку, встановленого для їх подання.

Доводи касаційної скарги про можливість відновлення господарським судом за заявою податкової інспекції пропущеного нею строку на звернення з конкурсними вимогами до боржника з посиланням на роз'яснення судової практики станом на 2002 рік колегія суддів касаційного суду відхиляє та зазначає, що законодавством про банкрутство, чинним на момент порушення провадження у даній справі у червні 2012 року, строк на заявлення кредиторами конкурсних вимог до боржника визначався як граничний та такий, що не підлягає поновленню у разі його пропуску (частина 2 статті 14 Закону про банкрутство).

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що розбіжності в судовій практиці, які існували на предмет виникнення у підприємства-боржника додаткових зобов'язань з моменту визнання його банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури, було усунено після прийняття Верховним Судом України Постанов №14/017 від 13.05.2014 року та №14/025 від 27.05.2014 року у справі №5021/321/12, які є обов'язковими для виконання судами відповідно до статті 11128 ГПК України на предмет застосування судами нормативно-правових актів, що містять норму права, розтлумачену Верховним Судом України у конкретній постанові. Згідно зазначених Постанов Верховний Суд України дійшов висновку про те, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, в останнього не виникають жодні додаткові зобов'язання, в тому числі й щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З огляду на зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року (в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) у справі №5009/2090/12 такою, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, та не вбачає правових підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року (в частині розгляду кредиторських вимог Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) у справі №5009/2090/12 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський