ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 901/2985/13

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М. В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., участю прокурора відділу Генеральної прокуратури України В. Боднарчука, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Гагарінський" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року у справі № 901/2985/13 за позовом приватного акціонерного товариства "Гагарінський" до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, за участю прокурора м. Сімферополя, про внесення змін до договору,

УСТАНОВИВ: У вересні 2013 року приватне акціонерне товариство "Гагарінський" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про приведення договору від 27 вересня 2007 року про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" шляхом виключення пунктів 2.1.1 та 2.1.2.

20 листопада 2013 року позивач подав господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій просив внести зміни до договору шляхом викладення пункту 2.1.1 у наступній редакції: "Перерахувати кошти на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста у сумі 150 000 грн (сто п'ятдесят тисяч гривен) в місцевий (міський) бюджет на розрахунковий рахунок № 31514931700002, код платежу 50110000 в управлінні Державного Казначейства міста Сімферополя Головного управління Державного Казначейства України в Автономній Республіці Крим, МФО 824026, ОКПО 34740405. Зазначена у цьому пункті договору сума 150 000 грн коштів на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури вказана після зменшення раніше передбаченої договором суми коштів на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури на суму затрат, понесених приватним акціонерним товариством "Гагарінський" на будівництво зовнішніх мереж у відповідності до статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Кошти перераховуються до запланованого строку введення об'єкту в експлуатацію."

Відповідач позов не визнав.

До прийняття господарським судом рішення у справу вступив прокурор м. Сімферополя.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року (суддя Н. Шевчук), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року, у позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.

Приватне акціонерне товариство "Гагарінський" просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 6, 16, 203, 651, 652, пункту 7 розділу 5 "Прикінцеві та перехідні положення", статей 30, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та направити справу на новий розгляд.

Прокурор проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте виконавчий комітет Сімферопольської міської ради право на подання відзиву на касаційну скаргу не використав і представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено, що 27 вересня 2007 року виконавчий комітет Сімферопольської міської ради та закрите акціонерне товариство "Гагаринський" (після зміни назви - приватне акціонерне товариство "Гагаринський") уклали договір, предметом якого є участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста при будівництві комплексу "Гагарінський" (далі - договір).

Згідно з пунктами 2.1.1 і 2.1.2 договору забудовник зобов'язався перерахувати кошти на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста у сумі 2 895 000 грн у місцевий (міський) бюджет у такому порядку - 868 500 грн до 1 січня 2008 року та 2 026 500 грн до закінчення будівництва - щоквартально, рівними частками до запланованого строку вводу об'єкта в експлуатацію, а також передати виконкому безоплатно 8 відсотків корисної площі житла. Договір діє з моменту підписання сторонами і до виконання ними своїх зобов'язань (пункт 4.2 договору).

Сертифікатом відповідності від 30 вересня 2010 року № КР000609 Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта (окремого пускового комплексу) - будівництва багатофункціонального комплексу "Гагарінський", 3 пусковий комплекс першої черги будівництва - житлового будинку №3 (блоки А, Б, В) нове будівництво по вул. Набережна, №75 г, д, е , м. Сімферополь, загальна площа 5674,9 м2, житлова площа 2053 м2 проектній документації.

На умовах договору позивач перерахував до місцевого бюджету 150 000 грн для створення і розвитку інфраструктури міста.

Позивач вважає, що договір у частині обсягів пайової участі замовника в комплексному соціально-економічному розвитку міста підлягає приведенню у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і у вересні 2013 року надіслав контрагенту пропозицію, яка була відхилена, що й спричинило спір.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що прийняття Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не є істотною зміною обставин у контексті статті 652 Цивільного кодексу України; строк сплати забудовником грошових коштів настав до набрання чинності цим Законом; позовна заява приватного акціонерного товариства "Гагарінський" не містить вимоги щодо зменшення обсягу пайової участі, а відтак позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 4.2 контрагенти погодили, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а відтак на момент набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" строк договору не закінчився і висновки господарських судів про відсутність у позивача права пропонувати контрагенту змінити його умови на підставі імперативної норми закону суперечить правилу частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України, за яким цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

За змістом частини 5 статті 40 цього Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: - 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої статтею 30 Закону (частина 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність (частина 5 цього Закону).

У відповідності до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли, з моменту набрання ним чинності. За змістом частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

За таких обставин слід визнати помилковими висновки господарських судів про обрання позивачем неналежного способу захисту права, водночас суди не дали правової оцінки доказам, якими позивач доводить будівництво об'єктів інженерної інфраструктури, що зумовлює скасування рішення і постанови в даній справі та її передачу на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Гагарінський" задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року у справі № 901/2985/13 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В. М. Палій