Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.12.2014 року у справі №926/112/13-г
Постанова ВГСУ від 03.06.2014 року у справі №926/112/13-г
Постанова ВГСУ від 13.10.2015 року у справі №926/112/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 926/112/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 рокуу справі господарського суду № 926/112/13-г Чернівецької областіза позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4дофізичної особи - підприємця ОСОБА_5; фізичної особи - підприємця ОСОБА_6про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на суму 78 734, 67 грн. за участю позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ :

у січні 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідача 1) та фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (далі - відповідача 2) про відшкодування шкоди на суму 78 734, 67 грн., в тому числі матеріальної шкоди на суму 28 734, 67 грн. реалізаційної вартості належного їй товару за цінами, що склалися на момент звернення до суду з позовом, а також моральної шкоди на суму 50 000 грн. (том 1, а.с. 3 - 39).

Позов обґрунтований вчиненням відповідачами незаконних дій з вилучення та перенесення товару, документів та особистих речей позивача з торгового контейнера НОМЕР_3, який не був вчасно звільнений позивачем після закінчення строку дії договору піднайму (оренди), укладеного між позивачем та відповідачем 1, до іншого контейнера на території мікроринку, де позивач здійснював підприємницьку діяльність; при цьому, позивачу перешкоджали в доступі до товару, вивезли контейнер з території ринку в невідоме місце, внаслідок чого позивач не змогла забрати схований там товар вчасно, внаслідок чого товар, який був продуктами харчування втратив свою придатність. Позивачка стверджувала, що в ході розгляду кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення відповідачами дій, передбачених статтею 356 Кримінального кодексу України (самоправство), їй стало відомо про те, що при реконструкції мікроринку спірний товар було вивезено за межі ринку, а місцезнаходження товару їй не повідомили.

29.03.2013 року позивачем подано до господарського суду доповнення до позовної заяви, яким, зокрема, збільшено розмір позовних вимог по відшкодуванню матеріальної шкоди до 39 948, 04 грн., однак збільшення розміру позовних вимог не мотивовано жодним розрахунком (том 1, а.с. 112 - 115).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведення позивачем наявності причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та діями відповідачів, спростування винних дій відповідачів у переміщенні товару позивачки з торгового контейнера НОМЕР_3 в інший контейнер згідно вироку Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.11.2009 року у кримінальній справі, прояву позивачкою власної недбалості в отриманні товару та недоведення нею обставин втрати належного їй товару внаслідок винних дій відповідачів, що полягали у неналежному збереженні її майна (товару) (том 1, а.с. 125 - 126, 225 - 228).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на передчасність висновків судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недослідженням в повній мірі обставин справи, зокрема, якими доказами відповідачі обґрунтовують факт попередження позивача про необхідність вивезення спірного товару з орендованого контейнера до моменту його фактичного вилучення згідно з Актом від 12.09.2005 року; наявності чи відсутності згоди позивача на зберігання спірного майна в іншому контейнері; хто є власником іншого контейнера, в який було перевезено майно (товар) позивача та чи погоджувався його власник на зберігання майна (товару позивачки) у спірному контейнері (том 2, а.с. 12 - 17).

12.11.2013 року відповідачами подано до господарського суду заяву про застосування строків позовної давності, яку долучено до матеріалів справи (том 2, а.с. 32 - 33).

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведення позивачем наявності в діях відповідачів складу господарського правопорушення (факту завдання відповідачами збитків знищенням товару позивача, причинно-наслідкового зв'язку між понесеними позивачем збитками у зв'язку із втратою спірного майна (товару) та встановленням в діях відповідача-1 "обачних заходів для збереження майна позивачки") (том 2, а.с. 98 - 101).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції від 06.12.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи необґрунтованістю висновків місцевого господарського суду про відмову в позові, як таких, що прийняті за умов неповноти дослідження обставин, що мають значення для справи, та неналежної оцінки доказів, наданих нею на підтвердження наявності в діях відповідачів складу господарського правопорушення.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року рішення господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року залишено без змін (том 2, а.с. 142 - 145).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2014 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року скасовано, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 від 16.12.2013 року на рішення суду першої інстанції від 06.12.2013 року у даній справі передано на новий апеляційний розгляд до апеляційного суду (том 2, а.с. 166 - 173).

Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що переглядаючи справу в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, в порушення положень статей 43, 101, 11112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не перевірив виконання місцевим господарським судом обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції згідно Постанови Вищого господарського суду від 03.09.2013 року у даній справі та не дослідив якими доказами відповідачі обґрунтовують обставини попередження позивача про необхідність вивезення товару з орендованого контейнера НОМЕР_3 до моменту його фактичного вилучення згідно з Актом від 12.09.2005 року. Також, апеляційним судом не надано оцінки доводам позивача згідно апеляційної скарги про наявність вини відповідачів у втраті (псуванні) спірного майна (товару) у зв'язку з переміщенням його в інший контейнер, місцезнаходження якого позивачу не було відомо до 05.12.2013 року, з посиланням на підтвердження зазначених обставин матеріалами справи, не дано оцінки встановленим за вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 23.02.2010 року фактичним обставинами передачі спірного майна відповідачкою 1 самій собі, в порушення вимог статей 936, 955, 976 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про можливість передачі спірного майна третій особі (а не стороні спору) за погодженням з власником майна.

За результатами нового апеляційного розгляду справи, постановою Львівського господарського суду від 07.10.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Юрченка Я.О., суддів: Давид Л.Л., Зварич О.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року у даній справі - без змін (том 3, а.с. 21 - 28). Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення позивачем належними та достатніми доказами у справі наявності в діях відповідачів складу господарського правопорушення та зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права власності на втрачене (зіпсоване) спірне майно (товар).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 07.10.2014 року та рішення суду першої інстанції від 06.12.2013 року, прийняти рішення про задоволення позову, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, учасницею якої є Україна з 1997 року, статей 6, 8 цієї Конвенції, статті 4 Конституції України, статей 22, 257, 261, 264, 265, 764, 951 ЦК України, статті 224 - 226, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 22, 34, 43 ГПК України.

Позивач зазначав про неправомірні дії відповідачів щодо перенесення у вересні 2005 року належного йому товару з орендованого павільйону НОМЕР_3 в контейнер НОМЕР_4, місцезнаходження якого позивачу не повідомлялося та змінювалося відповідачами в ході розгляду кримінальної справи в суді упродовж 2005 - 2010 років; при цьому, лише 05.12.2013 року відповідачі надали господарському суду відомості про місцезнаходження контейнеру з належним позивачу майном (товаром), що є продуктами харчування; оскільки товар позивачки внаслідок тривалого його утримання відповідачами втратив свою якість, як продукт харчування, вважає що такими діями відповідачів їй заподіяно збитки на суму 28 734, 67 грн. Також, позивач зазначив про помилковість висновків апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог з підстав ненадання суду доказів на підтвердження обставин повного (часткового) знищення спірного товару з вини відповідачів, мотивуючим тим, що спірним товаром, в основному, є продукти харчування, які мають обмежений строк придатності, тому зі спливом восьми років з моменту його незаконного вилучення відповідачами у вересні 2005 року до моменту, коли позивачу стало відомо про місцезнаходження торгового контейнера, у який спірний товар було перенесено, у позивача є всі підстави вважати, що належне йому майно (товар) втратило свою первісну якість та не може бути використане за призначенням.

У засіданні суду касаційної інстанції від 09.12.2014 року оголошувалася перерва до 16.12.2014 року 12 год. 45 хв.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 07.10.2014 року та рішення суду першої інстанції від 06.12.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши скаржника - фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника.

При цьому, на позивача покладається обов'язок доведення того, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 976 ЦК України визначено окремим видом зберігання - зберігання речей, що є предметом спору та передбачено, що дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір. Також, річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Статтею 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його вчинила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Отже, у випадку подання позову про відшкодування вартості майна, якість якого змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, перебіг строку позовної давності для відшкодування шкоди починається від дня, коли особа дізналася про таку зміну якості майна або про особу зберігача.

Частиною 4 статті 35 ГПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно з частиною 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Судами встановлено, що 28.01.2013 року шляхом направлення поштового відправлення фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась з позовом до відповідачів - фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вивезенням належного їй товару (том 1, а.с. 3 - 39), а ухвалою суду від 31.01.2013 року порушено позовне провадження в даній справі (том 1, а.с. 1).

Як встановлено Вироком Садгірського районного суду міста Чернівці від 17.11.2009 року та Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23.02.2010 року у справі №11-19/2010, обвинувачених за самоуправство за статтею 356 КК України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виправдано у зв'язку з тим, що дії між потерпілою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є цивільно-правовими відносинами, передбаченими статтею 12 ЦК України. Цивільний позов про відшкодування завданої злочином шкоди залишено без розгляду (том 1, а.с. 11-17).

За змістом зазначених вироку суду та ухвали апеляційного суду вбачається встановлення таких дій між позивачкою та відповідачами:

- 18.01.2005 року позивач та ОСОБА_5 уклали договір оренди торгового павільйону (далі - Договір оренди) загальною площею 18 кв.м., який розміщений на території ринку "Фортуна", що по вул. Калинівська, 43 в м. Чернівці, для здійснення господарської діяльності (том 1, а.с. 100 - 101, 102);

- незважаючи на закінчення строку дії зазначеного договору оренди, 01.06.2005 року позивачка продовжувала користуватися павільйоном і здійснювати у ньому торгову діяльність, вважаючи що вона має переважне право на продовження договору оренди;

- згідно акта виїмки від 12.09.2005 року ОСОБА_5 перемістила за власною ініціативою речі ОСОБА_4, які знаходилися в торговому павільйоні НОМЕР_3, в камеру схову (контейнер НОМЕР_4) на даному ринку, що підтверджується неодноразовими перевірками прокуратури та працівників міліції;

- переміщене майно (товар) позивачки перебувало у контейнері, орендованому ОСОБА_5, упродовж розслідування кримінальної справи та до моменту проголошення вироку ОСОБА_4 не поверталося;

- оцінивши дії обвинувачених, покази свідків, документи, суди в ході судового слідства у кримінальній справі дійшли висновку про наявність цивільно-правового спору між сторонами з приводу законності її дій по переміщенню товару з орендованого ОСОБА_4 павільйону без її відома та згоди, можливе завдання їй шкоди тривалим зберіганням продуктів харчування (товару) у контейнері ОСОБА_5 та про відсутність умислу на скоєння злочину (самоуправства) ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виправдавши їх, зазначили про наявність цивільних правовідносин між сторонами.

Дослідивши обставини справи в ході розгляду цивільного спору між сторонами, суди першої та апеляційної інстанції встановили такі фактичні обставини:

18.01.2005 року між позивачем, як суб'єктом підприємницької діяльності, та підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір оренди торгового павільйону, строк дії якого закінчувався 01.06.2005 року із правом продовження оренди за окремо укладеною угодою відповідно до пункту 4.3 Договору за один місяць до моменту закінчення строку дії даного договору. Майно передано в оренду за актом приймання передачі від 18.01.2005 року. Умовами договору визначено обов'язок орендаря повернути майно по закінченню оренди за актом-приймання передачі (пункт 9.1. Договору). Умовами Договору (пункт 8.3) визначено порядок врегулювання спорів між сторонами шляхом переговорів або в судовому порядку (том 1, а.с. 100 - 101, 102). Отже, особливого порядку щодо вивезення майна орендаря орендодавцем з орендованого приміщення по закінченню строку дії договору умовами договору передбачено не було;

12.09.2005 року підприємцем ОСОБА_5 було створено комісію у складі: ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та у присутності понятих (свідків) ОСОБА_12, ОСОБА_13, без погодження та відома ОСОБА_4, зрізано замки на спірному торговому павільйоні НОМЕР_3, вилучено з нього товар позивача, здійснено його опис за актом виїмки речей від 12.09.2005 року та переміщено зазначений в акті опису товар до камери схову (іншого контейнера НОМЕР_4), орендованого ОСОБА_5, як приватним підприємцем (том 1, а.с. 18 - 21). Такі дії ОСОБА_5 пояснювала невиконанням відповідачкою її вимог про звільнення орендованого контейнера по закінченню строку дії договору оренди.

Судом першої інстанції встановлено порушення вимог статті 937 ЦК України при виїмці та переміщенні ОСОБА_5 без згоди позивачки належного їй товару з орендованого павільйону НОМЕР_3 до контейнера НОМЕР_4, оскільки за наявності спору між сторонами спірне майно може бути переданим третій стороні за згодою сторін або за рішенням суду (стаття 976 ЦК України).

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини підприємця ОСОБА_5 в неналежному зберіганні майна підприємця ОСОБА_4, зазначивши про те, що такі дії підприємця ОСОБА_5 були викликані неправомірною поведінкою самого позивача, яка не вжила заходів для вивезення належного їй товару по закінченні договору оренди з павільйону НОМЕР_3, внаслідок чого суд першої інстанції відмовив ОСОБА_4 в задоволенні позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку після скасування постанови апеляційного суду від 04.03.2014 року Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2014 року, апеляційним судом не встановлено винних дій відповідачів у заподіянні шкоди позивачу, заперечується наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача-підприємця ОСОБА_5 та втратою якості вилученого нею на зберігання товару, як продуктів харчування, внаслідок чого їх використання стало неможливим.

Так, апеляційним судом прийнято до уваги, що позивачкою внаслідок закінчення строку дії договору оренди 01.06.2005 року не вжито заходів до звільнення орендованого майна та не вивезено належний їй товар самостійно, внаслідок чого, на думку апеляційного суду, відповідач ОСОБА_5 була змушена вжити самостійних заходів до вивезення майна позивача та переміщення його в орендований ОСОБА_5 контейнер НОМЕР_4.

Також, апеляційним судом відхилено, як неналежні, докази фактичного недопуску підприємця ОСОБА_4 упродовж 2005 - 2010 років до належного їй товару, який перебував на зберіганні у контейнері, орендованому ОСОБА_5, з посиланням на письмові пояснення ОСОБА_14, ОСОБА_7 та працівника міліції ОСОБА_15

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що самі відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у своїх поясненнях від 05.12.2013 року визнавали, що товар позивачки, вилучений за актом опису від 12.09.2005 року, тривалий час зберігався у контейнері, орендованому відповідачем ОСОБА_5, був опечатаний працівниками міліції, а тому, на їхню думку, відповідачі у даній справі не можуть нести відповідальності за втрату ним товарної цінності внаслідок тривалого та неналежного зберігання, а таку відповідальність повинні нести працівники міліції (том 2, а.с.72-73).

Судами встановлено обставини надіслання відповідачем 1 на адресу позивача листів від 28.09.2005 року, від 23.11.2005 року та 07.11.2006 року, одержання яких позивачем підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, згідно з якими позивача повідомлено про необхідність звільнити камеру схову, в якій знаходиться належне йому спірне майно (товар), яке було переміщене відповідачами із торгового павільйону НОМЕР_3 у контейнер НОМЕР_4 після закінчення строку дії договору оренди (том 2, а.с. 64 - 69).

Однак, суди не дали жодної оцінки тим обставинам, що зазначені попередження про необхідність звільнення камери схову мали місце після фактичного переміщення спірного товару в зазначену камеру схову 12.09.2005 року з порушенням норм цивільного законодавства згідно статті 955 ЦК України.

Відтак, висновки судів про вжиття відповідачем 1 "обачних заходів для збереження майна позивачки" не узгоджуються з вимогами статті 955 ЦК України, яка передбачає можливість передачі спірного майна на відповідальне зберігання третій особі, а не відповідачем 1 самій собі шляхом його переміщення в інший контейнер, який перебував у користуванні відповідача 1.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковими висновки судів про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача ОСОБА_5 та втратою товарної цінності вилученим у підприємця ОСОБА_4 майном, з огляду на встановлені фактичні обставини справи самостійного переміщення ОСОБА_5 товару позивачки з орендованого нею павільйону по закінченню строку дії договору оренди в контейнер, орендований відповідачем 1, без згоди позивача та без рішення суду про таке переміщення, а також тривале (понад 8 років) перебування спірного майна, яке в більшості своїй є продуктами харчування, в опечатаному відповідачем 1 контейнері НОМЕР_4.

Саме дії підприємця ОСОБА_5 по вилученню та тривалому зберіганні в належному їй на праві оренди контейнері НОМЕР_4 привели до втрати товарної цінності вилученого нею майна позивача, а доводи відповідачів про вільний доступ позивача до зазначеного контейнера спростовуються їхніми ж поясненнями про те, що контейнер був опечатаний працівниками міліції, які, на їхню думку, повинні відповідати за втрату якості продуктів харчування, які зберігалися у контейнері упродовж розслідування та розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в самоуправстві.

З огляду на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями підприємця ОСОБА_5 по ініціюванню та вилученню без погодження з підприємцем ОСОБА_4 належного їй спірного майна за Актом опису від 12.09.2005 року, поміщенням його без згоди власника у контейнер НОМЕР_4, який перебував у користуванні підприємця ОСОБА_5 з опечатуванням відповідного контейнера та обмеженням вільного доступу підприємця ОСОБА_4 до належного їй майна, яке було продуктами харчування, колегія суддів касаційного суду вважає доведеними обставини про наявність вини підприємця ОСОБА_5 у тривалому зберіганні за власною ініціативою спірного майна позивача, внаслідок чого його якість, як продуктів харчування, змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням.

Відтак, відповідно до статей 976, 951 ЦК України, підприємець ОСОБА_5, як зберігач, є відповідальною за завдану її діями шкоду з ініційованого нею неналежного зберігання.

Колегія суддів касаційного суду вважає за можливе прийняти до уваги розмір шкоди, визначений позивачем у справі на загальну суму реалізаційної вартості продуктів харчування 28 734, 67 грн. на момент звернення з позовом до суду, з огляду на те, що відповідачами вартість вилученого з павільйону НОМЕР_3 товару позивачки та переміщеного у контейнер НОМЕР_4 не оспорювалася, а позивачем розмір шкоди в цінах на момент розгляду справи судом не збільшувався.

Заяву відповідачів про застосування позовної давності у справі від 12.11.2013 року (том 2, а.с. 32 - 33) слід відхилити, оскільки позивачем заявлено про стягнення з відповідачів шкоди внаслідок неналежного зберігання її майна внаслідок його утримування упродовж 2005 - 2009 років. Відповідно до частини 2 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Оскільки Вироком Садгірського районного суду міста Чернівці від 17.11.2009 року, який набрав чинності згідно ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 23.02.2010 року, відповідачів виправдано у скоєнні самоуправства та зазначено про наявність у їх діях цивільних правовідносин, саме з 23.02.2010 року позивач дізналася про порушення її цивільних прав, завданих неналежним зберіганням підприємцем ОСОБА_5 належного їй на праві власності майна.

З огляду на звернення підприємця ОСОБА_4 з позовом до господарського суду Чернівецької області 28.01.2013 року шляхом направлення поштового відправлення та порушення провадження у справі ухвалою суду 31.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду зазначає про дотримання позивачем трьохрічного строку позовної давності та відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідачів у справі про застосування позовної давності.

З огляду на встановлення судами обставин вилучення майна підприємця ОСОБА_4 саме підприємцем ОСОБА_5 та відсутність будь-яких дій щодо тривалого зберігання спірного майна з боку підприємця ОСОБА_6, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові до підприємця ОСОБА_6

З огляду на зазначене, вимоги позивача до підприємця ОСОБА_5 про відшкодування шкоди на суму 28 734, 67 грн. вартості продуктів харчування, які втратили свою якість внаслідок тривалого неналежного зберігання, слід задовольнити.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися докази позивача в частині стягнення моральної шкоди, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України позбавлений таких повноважень, справу в цій частині слід направити на новий судовий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно статей 1115, 1119 ГПК України, вважає, що постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного підприємця ОСОБА_5, прийнявши в цій частині нове рішення про стягнення з неї на користь приватного підприємця ОСОБА_4 28 734, 67 грн. шкоди, а в частині стягнення моральної шкоди на суму 50 000 грн. - справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати позивача за подання позову, розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій покласти на відповідача 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а, зокрема, стягнути з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь приватного підприємця ОСОБА_4 судові витрати на загальну суму 1 275, 40 грн.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з огляду на внесення позивачем судового збору за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 07.10.2014 року у даній справі в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сума судового збору в розмірі 365, 50 грн., як надмірно сплачена заявником касаційної скарги згідно квитанції №86 від 24.10.2014 року, підлягає поверненню приватному підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року у справі №926/112/13-г скасувати в частині відмови у задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та прийняти в цій частині нове рішення:

"Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1) на користь приватного підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків - НОМЕР_2) 28 734 (двадцять вісім тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 67 (шістдесят сім) коп. шкоди та 1 275 (тисячу двісті сімдесят п'ять) грн. 40 (сорок) коп. судових витрат.

Господарському суду Чернівецької області видати наказ.

Справу №926/112/13-г в частині стягнення 50 000 грн. моральної шкоди з приватного підприємця ОСОБА_5 направити на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.".

В решті Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013 року у справі №926/112/13-г залишити без змін.

3. Повернути приватному підприємцю ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків - НОМЕР_2) з Державного бюджету України 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 50 (п'ятдесят) коп. надмірно сплаченого судового збору за подання касаційної скарги за квитанцією №86 від 24.10.2014 року за реквізитами: № рахунку - 31211254700007, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку отримувача - 820019, код отримувача - 38004897.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський