ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 909/1021/16 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Студенця В.І., Палія В.В., Селіваненка В.П.за участю представників сторін:від позивача - не з'явився, від відповідача - не з'явився, від третьої особи-1 - не з'явився, від третьої особи -2 - не з'явився, від третьої особи -3 - не з'явився,розглянувши касаційну скаргуДержавного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету"на постанову від Львівського апеляційного господарського суду 25.04.2017та на рішення відГосподарського суду Івано-Франківської області 31.01.2017у справі№ 909/1021/16за позовомДержавного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету"доВиконавчого комітету Івано-Франківської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Міністерство охорони здоров'я України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2. Реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції, 3. Приватне акціонерне товариство "Ядро"провизнання за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство охорони здоров'я України, права господарського відання за державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківський національний медичний університет", на складське приміщення загальною площею 450, 1 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юліана Целевича, 34а

В С Т А Н О В И В:

Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство охорони здоров'я України, права господарського відання за державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківський національний медичний університет", на складське приміщення загальною площею 450,1 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юліана Целевича, 34а.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2016 порушено провадження у справі №909/1021/16 за позовом Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство охорони здоров'я України, права господарського відання за державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківський національний медичний університет", на складське приміщення загальною площею 450,1 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юліана Целевича, 34а. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі на Міністерство охорони здоров'я України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Реєстраційну службу Івано-Франківського міського управління юстиції в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.12.2016 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Ядро".

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Гриняк Б.П.) від 31.01.2017 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Мирутенко О.Л.) від 25.04.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2017, Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що господарськими судами оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження та встановлення всіх обставин справи.

При цьому скаржник вказує на те, що судами не враховано, що складське приміщення було придбане ним у 2001 році, коли діяв ЦК УРСР від 18.07.1963 та Земельний кодекс України від 18.12.1990, а отже судом мала бути застосована норма ст. 30 ЗК України від 18.12.1990 відповідно до якої до набувача від відчужувача переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

Також скаржник вказує на те, що судом неправомірно було встановлено, що його права у сфері приватно-правових відносин не порушені, оскільки це суперечить ч.1 ст. 15 ЦК України і з огляду на те, що в даному випадку Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" як вищий навчальний заклад заснований на державній формі власності, підпорядкований Міністерству охорони здоров'я України, є неприбутковою організацією і звернулося до суду за захистом своїх невизнаних прав.

Ще одним доводом касаційної скарги є те, що складські приміщення, що є предметом спору були придбані позивачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна з дотриманням вимог законодавства, а тому у суду не було підстав не визнавати право власності на зазначене майно.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.08.2017 прийнято касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету" до провадження та призначено її до розгляду на 29.08.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.08.2017 відкладено розгляд касаційної скарги на 12.09.2017.

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 11.09.2017 №08.03-04/4011 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи №909/1021/16 у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я.

Відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів для розгляду справи №909/1021/16 призначено склад колегії суддів: головуючий суддя Студенець В.І., судді Палій В.В., Селіваненко В.П.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2001 між ВАТ "Агропромтехніка" (продавець) та Івано-Франківською державною медичною академією (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно із умовами якого продавець продав, а покупець купив належні ВАТ "Агропромтехніка" складські приміщення, що розташовані по вул. Целевича №34 "А" в м. Івано-Франківську загальною площею 982,6 кв.м., а саме: склад запчастин №1 площею 586,0 кв.м., зазначений в плані літ. "А" та склад матеріалів №2 площею 396,6 кв.м., зазначений в плані літ "Б".

Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" стверджує, що внаслідок стихійного лиха (повені) у 2008 року, склад запчастин № 1 площею 586,0 кв.м. зазнав значних руйнувань, в результаті чого був списаний з основних фондів (засобів), які обліковуються на балансі ДВНЗ "Івано-Франківський національний медичний університет", на підставі наказу МОЗ України № 465 від 05.08.2011.

Складські приміщення №2 були перебудовані, внаслідок чого їхня загальна площа збільшилась до 450,1 кв.м., що підтверджується долученою до матеріалів справи копією технічного паспорта, виготовленого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухоме майно від 12.12.2008.

Згідно з даними бухгалтерського обліку зазначені приміщення перебувають на балансі навчального закладу з 2001 року.

Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" вказує на відсутність у нього документів, які б підтверджували дозвіл на проведення робіт з реконструкції складу №2. Однак зазначає, що відповідні роботи проведені без порушення встановлених будівельних норм і правил, що підтверджується експертним висновком за результатами візуального обстеження будівлі нежитлових приміщень на вул. Ю Целевича, 34 а №26.08.30а.0917.16 затвердженим директором ДП "Карпатський ЕТЦ" від 05.08.2016. Протягом усього терміну проведення робіт, а також згодом, жодних заяв, претензій та скарг не надходило, що свідчить про відсутність факту порушення прав інших осіб цим будівництвом.

Відповідно до наказу МОЗ України № 329 від 08.04.2016 "Про закріплення окремого нерухомого майна державної форми власності" зобов'язано закріпити на праві оперативного управління окреме нерухоме майно державної форми власності та земельні ділянки, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, та підлягають державній реєстрації права власності держави в особі Міністерства охорони здоров'я України та похідних речових прав на нерухоме майно, за закладами, установами та організаціями, на балансі яких обліковується таке майно, згідно з додатком 1, в якому зазначено, що на балансі ДВНЗ "Івано-Франківський національний медичний університет" на праві оперативного управління обліковується "склад зерна" за адресою: вул. Целевича,34а, м. Івано-Франківськ.

Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" посилаючись на вказані обставини, звернувся з даним позовом предметом якого є матеріально-правова вимога до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство охорони здоров'я України, права господарського відання за державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківський національний медичний університет", на складське приміщення загальною площею 450,1 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юліана Целевича, 34а на підставі ч.5 ст. 376, 377 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету", місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційного інстанції виходив з наступного.

Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківського національного медичного університету" на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2001 набув право власності на нежитлові приміщення, що розташовані по вул. Целевича №34а в м. Івано-Франківську, зокрема на склад матеріалів №2 площею 396,6 кв.м., зазначений в плані літ "Б".

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого комунальним підприємством "Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації" від 12.12.2008р., по вул. Целевича №34а в м. Івано-Франківську самовільно здійснено реконструкцію приміщення зазначеного в плані під літерою "Б", внаслідок чого його загальна площа збільшилась до 450,1 кв.м.

Згідно із експертним висновком за результатами візуального обстеження будівлі нежитлових приміщень на вул. Ю. Целевича,34а в м. Івано-Франківську Івано-Франківського медичного університету встановлено, що будівля знаходяться в задовільному технічному стані, всі основні несучі та огороджуючи конструкції відповідають вимогам надійності і безпечної експлуатації.

В матеріалах справи відсутній акт про прийняття в експлуатацію даного об'єкта, відсутня дозвільна документація на будівництво, а також документи про відведення земельної ділянки.

Державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківського національного медичного університету" не надано суду документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташоване спірне нежитлове приміщення.

При цьому, у листі Департаменту комунальних ресурсів від 07.12.2016р. №11.1-07/62 на письмовий запит виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо правового статусу та власників земельної ділянки по вул. Ю.Целевича, 34 А, що у м. Івано-Франківську, зазначено, що працівниками Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради здійснено комісійне обстеження зазначеної земельної ділянки, за наслідками цього обстеження встановлено, що земельну ділянку за вказаною адресою використовує ПАТ "Ядро" для обслуговування виробничих будівель, що є у його власності; земельна ділянка не сформована, кадастровий номер не присвоєно.

Крім того, судами з посиланням на ч.1 ст. 15 ЦК України зазначено, що звернення до суду з позовом про визнання права власності (права господарського відання) на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого, чи його відсутність, дають підстави вважати про наявність спору, однак доказів звернення позивача до відповідного органу з питанням визнання за ним права власності (права господарського відання) на самочинне будівництво й чи вирішувалося таке питання у визначеному законом порядку в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим судами зроблено висновок, що при відсутності таких доказів передчасним є звернення до суду, оскільки жодні права позивача у сфері приватно-правових відносин не порушені.

З огляду на відсутність в матеріалах справи фактів звернення позивача до компетентного органу у встановленому законом порядку для оформлення права власності, а також доказів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача належним органом відповідачем чи іншими особами або створення неможливості реалізації позивачем свого права власності, оскільки останні право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорювали та не заявляли претензій до позивача, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, для визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Міністерство охорони здоров'я України, права господарського відання за державним вищим навчальним закладом "Івано-Франківський національний медичний університет", на складське приміщення загальною площею 450,1 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юліана Целевича, 34а.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст. 376 ЦК України нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо воно збудовано або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом ч.1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності хоча б однієї з наведених умов:

- земельна ділянка не відведена для цієї мети;

- відсутній належний дозвіл на будівництво;

- відсутній належним чином затверджений проект;

- при будівництві допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" самочинним будівництвом є як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація або капітальний ремонт вже існуючих об'єктів нерухомості ( в тому числі спорудження без дозволу органу місцевого самоврядування нового житлового будинку замість зруйнованого на раніше відведеній особі земельній ділянці), переобладнання нежитлової будівлі в житлову, а також розширення й технічне переоснащення підприємств (ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій").

За загальним правилом ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.

Разом з цим, ч.3 ст. 376 ЦК України передбачає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Також, відповідно ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, виходячи зі змісту ст. 376 ЦК України при розгляді справи про визнання права власності на об"єкт самочинного будівництва суд має встановити наявність певних умов для визнання права власності на такий об"єкт, а саме: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними; чи не порушує будівництво права інших осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач за цивільно-правовою угодою від 19.12.2001, укладеною з ВАТ "Агропромтехніка" набув право власності, зокрема на склад матеріалів №2 площею 396,6 кв.м., зазначений в плані літ "Б", який розташований по вул. Целевича, 34 А в м. Івано-Франківську.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Так, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002, згідно з положеннями чинного до цієї дати ЗК (ст. 30) до набувача від відчужувача автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності (лист Верховного Суду України від 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ).

Згідно із ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 Земельного кодексу України у редакції від 25.10.2001) .

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (чинного на момент набуття права власності на складське приміщення) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Також, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України (чинного на момент подання даного позову) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, перелічені в ст. 126 ЗК України: для земельних ділянок, набутих у власність із земель комунальної або державної власності - державний акт про право власності на землю; для земельних ділянок, набутих у власність із земель приватної власності без зміни інших меж, цільового призначення - цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом; для земельних ділянок, набутих у спадщину - свідоцтво про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

За змістом ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не було надано правовстановлюючих документів, що посвідчують його речове право (право власності, право користування) на земельну ділянку, на якій здійснене самочинне будівництво, також відсутні будь-які дані, щодо розміру земельної ділянки, її цільового призначення.

Доводи Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету", які викладені у касаційній скарзі, що він набув право власності на земельну ділянку разом із придбанням складського приміщення, яке розташоване на цій земельній ділянці, колегія суддів вважає необгрунтованим, з огляду на те, що після придбання складського приміщення, позивач зобов'язаний був здійснити оформлення речового права на земельну ділянку, на тому праві яке було наявне у відчужувача у встановленому для цього законом порядку. Разом з тим, позивач всупереч положень ст.ст.32-34 ГПК України вказаних доказів судам не надав.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04р. №1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва їх інженерно-технічним оснащенням відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не було надано доказів його звернення до компетентного органу про прийняття об'єкта самочинного будівництва до експлуатації, визнання права власності (права господарського відання) на вказане нерухоме майно та доказів того чи вирішувалось таке питання у визначеному законом порядку.

Також, судами попередніх інстанцій обгрунтовано встановлено, що виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у даній справі не є належним відповідачем, оскільки виконавчий комітет не наділений повноваженнями у сфері земельних відносин, не може розпоряджатись земельним фондом та здійснювати будь які дії з землями комунальної власності міста. Таким органом відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України на території міста Івано-Франківська є Івано-Франківська міська рада.

Отже, за фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, а саме за відсутності доказів, з якими законодавець пов'язує можливість визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету", які викладені у касаційні скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківського національного медичного університету" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2017 у справі № 909/1021/16 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Палій В.В.

Селіваненко В.П.