Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.07.2018 року у справі №33/234-10
Постанова ВГСУ від 04.02.2015 року у справі №33/234-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 33/234-10 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скаргукомунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р.у справі № 33/234-10 господарського суду Харківської областіза позовомакціонерної компанії "Харківобленерго"докомунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода"про стягнення 9 618 418,75 грн.в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача:Солдатенко А.М. (дов. від 24.03.2014 р.),

відповідача:Матофій Р.М. (дов. від 10.12.2014 р.),

ВСТАНОВИВ:

АК "Харківобленерго" подала до господарського суду Харківської області позов про стягнення з КП "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" 9 618 418,75 грн., у тому числі 8 858 732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7 382 277,23 грн. та ПДВ 20% - 1 476 455,43 грн.) за вересень-жовтень 2010 р., 64 238,82 грн. - 3% річних за вересень-жовтень 2010 р., 12 847,76 грн. - ПДВ на 3% річних, 73 388,81 грн. КРЕ (в тому числі: тарифна складова - 61 157,34 грн. та ПДВ 20%- 12 231,47 грн.) за жовтень 2010 р., 431 462,20 грн. інфляційних за вересень-жовтень 2010 р., 86 292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції, та 91 456,06 грн. пені за вересень-жовтень 2010 р., за договором № 1.01 від 03.01.2008 р. про постачання електричної енергії, укладеного між сторонами. 11.01.2011 р. позивач звернувся до суду з листом, в якому зазначив про часткову оплату боргу по КРЕ та ПДВ на КРЕ на загальну суму 35 435,96 грн. та просив в цій частині провадження у справі припинити.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2011 р. (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" на користь акціонерної компанії "Харківобленерго" 8 858 732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7 382 277,23 грн. та ПДВ 20% - 1 476 455,43 грн.); 64 238,82 грн. 3% річних, 431462,20 грн. інфляційних витрат, плату з компенсації перетікання реактивної енергії у розмірі 37 952,85 грн. (в тому числі ПДВ 20 % в розмірі 6 325,48 грн.), 91 456,06 грн. пені, 25 234,80 грн. витрат по сплаті державного мита та 235,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення заборгованості по КРЕ в сумі 35 435,96 грн. провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. (головуючий суддя: Шевель О.В., судді: Білоусова Я.О., Пуль О.А.), апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011 р. у справі № 33/234-10 залишено без змін. В задоволенні клопотання Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" про відстрочку виконання рішення суду до 01.06.2015р. та зменшення розміру пені на 90% відмовлено.

Комунальне підприємство "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних та пені - відмовити, в частині вимог щодо стягнення вартості електроенергії та КРЕ - провадження припинити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2008 р. між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальником) та Комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" (споживачем) укладено договір № 1.01 про постачання електричної енергії.

Згідно розділу 1, постачальник продає енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію" до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.1 розділу 2 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватись чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією, Правилами улаштування електроустановок, іншими нормативними документами. В разі нормативно-правових актів, які змінюють умови цього договору, сторони зобов'язались до внесення до договору відповідних змін керуватись вимогами цих нормативних документів.

У договорі визначено, що споживач зобов'язався виконувати умови договору, зокрема, своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 "Порядок розрахунків" (ч.2 п. 10.2 Правил користування електричною енергією ПКЕЕ).

У відповідності до п.1 додатку №2 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця і прирівнюється до календарного місяця.

В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Господарськими судами встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору у вересні-жовтні 2010 р. здійснив відпуск електроенергії відповідачу, однак відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання та не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість спожитої електроенергії, внаслідок чого за вересень-жовтень 2010 р. станом на 01.11.2010 р. утворилась заборгованість за отриману електричну енергію в сумі 7 382 277,23 грн.

Крім того, у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем нарахована заборгованість по податку на додану вартість на електричну енергію в розмірі 20% в сумі 1 476 455,43 грн. за цей період.

Відповідно до п.2.3.4 договору №1.01 від 03.01.2008 р. відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею позивача та електроустановками відповідача згідно з додатком № 4а "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії".

Проте, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, внаслідок чого згідно Методики розрахунків за перетоки реактивної енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 р. № 19, позивачем нарахована та заявлена до стягнення заборгованість по КРЕ (реактивній енергії) за жовтень 2010 року, яка станом на 01.11.2010 р. становить 61 157,34 грн., а також заборгованість по податку на додану вартість (ПДВ на КРЕ) у розмірі 12 231,47 грн., яка нарахована відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість".

Своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст.526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. В зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача 8 858 732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7 382 277,23 грн. та ПДВ 20% - 1476455,43 грн.), та заборгованості по КРЕ (реактивної енергії) в сумі 37 952,85 грн. (у тому числі ПДВ 20% в розмірі 6 325,48 грн.).

Щодо посилання відповідача на те, що діючим Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" не було враховано компенсацію з різниці в тарифах у зв'язку з їх невідповідністю фактичним витратам, сума зазначена позивачем до сплати виходить за межі фінансового плану підприємства, встановленого органом управління територіальної громади м. Харкова, в зв'язку з чим в частині стягнення з КП "ВТП "Вода" 8 858 732,66 грн. просив суд відмовити АК "Харківобленерго" відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Взаємовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 1.01 від 03.01.2008 р., який викладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо вартості наданих послуг та порядку розрахунків (додаток № 2).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, доказів внесення до цього договору протягом 2010р. будь-яких змін в частині вартості наданих послуг та порядку розрахунків з підстав того, що у фінансовому плані на 2010 рік, складеному та затвердженому Департаментом комунального господарства Харківської міської ради, видатки на сплату електроенергії на 2010 рік складають 117420 тис. грн. або 9,78 тис. грн. щомісячно, відповідачем до суду не подано. Крім того, відповідачем не подано до суду доказів звернення до позивача з відповідними заявами про зменшення обсягів споживання електроенергії або їх коригування у зв'язку з обмеженнями, встановленими фінансовим планом або відмови від отримання послуг у зазначеному розмірі в спірний період. За таких обставин, позивачем у встановленому договором порядку було поставлено відповідачу електричну енергію у обсягах, що були спожиті відповідачем, за які має бути проведено відповідачем належну та повну оплату у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 431 462,20 грн. та 3% річних в сумі 64 238,82 грн. за період вересень - жовтень 2010 р. є обґрунтованою та правомірна задоволена судом першої інстанції.

Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 12 847,76 грн. ПДВ на 3% річних та 86 292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки (штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: "податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додасться до ціни товарів (робіт, послуг)".

З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову про стягнення 12 847,76 грн. ПДВ на 3% річних та 86 292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції.

Відповідно до п.6 додатку № 2 до договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу.

Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". За таких обставин, судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення 91 456,06 грн. пені за вересень-жовтень 2010 р.

Стосовно заперечень скаржника щодо стягнення сум річних, інфляційних та пені, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими.

Зобов'язання по сплаті отриманої електричної енергії у відповідача виникло на підставі договору про постачання електричної енергії № 1.01 від 03.01.08 р. Фінансовий план на 2010 рік складений та затверджений Департаментом комунального господарства Харківської міської ради, на який посилається відповідач, не змінював умов договору щодо порядку розрахунків за отриману електричну енергію. Суду першої інстанції відповідачем не було надано інших доказів щодо внесення змін до умов договору щодо порядку здійснення розрахунків.

Таким чином, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 64 238,82 грн., 431 462,20 грн. інфляційних, 91 456,06 грн. пені.

Колегія суддів також враховує, що у справі № 5023/4029/11 (до розгляду якої було зупинено розгляд даної справи) рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2011 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014 р., позов задоволено частково. Стягнуто з КП "ВТП "Вода" на користь АК "Харківобленерго" сум заборгованості за договором № 1.01 від 03.01.08 р., на які було здійснено нарахування, що є предметом позову в даній справі. Вказана обставина додатково підтверджує висновок про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з КП "ВТП "Вода" відповідних сум відсотків річних, інфляційних та пені.

Крім того, скаржник просить у задоволенні позовних вимог щодо стягнення вказаних сум відмовити, оскільки порядок та строк виконання зобов'язань з погашення вартості електричної енергії за вересень-жовтень 2010 року за договором № 1.01 від 03.01.2008 р. був змінений згідно з умовами договору № 517Е/184 від 29.10.2012р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 № 517.

Зокрема, КП "ВТП "Вода" зазначає, що для застосування санкцій, передбачених договором №1.01 від 03.01.2008 р. та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків № 517Е/184 від 29.10.2012 р., у п.18 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій. І оскільки розрахунок за електричну енергію за спірний період відбувся в порядку та у строки, передбачені в договорі № 517Е/184 від 29.10.2012 р., то, на думку відповідача, суми пені, нараховані відповідно до договору № 1.01 від 03.01.2008 р., а також річних та інфляційних стягненню не підлягають.

Натомість у даній справі оскаржуване рішення було прийнято 01.02.2011 р., тобто до укладення договору № 517Е/184 від 29.10.2012р. Відповідно, суми пені, річних та інфляційних було визначено судом виключно виходячи з умов укладеного між сторонами первісного договору № 1.01 від 03.01.2008 р.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на положення договору № 517Е/184 від 29.10.2012 р. - оскільки зміна правовідносин між сторонами, що відбулася після прийняття судового рішення, не може бути підставою для його скасування, а правомірність здійснення місцевим господарським судом відповідних нарахувань сум пені, річних та інфляційних на момент прийняття оскаржуваного рішення перевірена апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи.

Судом першої інстанції правомірно припинено в цій частині провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору в частині 35 435,96 грн., оскільки відповідачем було сплачену вказану суму після подання позивачем до суду позову. Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно було відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, оскільки вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не можуть розглядатися судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. При цьому вирішуючи питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочки.

Проте, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції стосовно відмови у задоволенні клопотання про надання відстрочки виконання рішення правомірними, оскільки з аналізу процесуальних норм, що регулюють питання можливості надання відстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Натомість, наведені заявником обставини не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання судового рішення. Відтак, вказані заявником обставини не містять встановлених виняткових випадків.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.

Так, відповідно до ч. 2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржена постанова залишається без змін.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. у справі № 33/234-10 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.