Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 910/438/14 Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е.- головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: Дочірнього підприємства "Екос" Тов "Центр інфотехнологій" розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 Дочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20 травня 2014 рокуу справі№ 910/438/14 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій"до третя особаДочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" Публічне акціонерне товариство "Екостандарт" стягнення заборгованостіВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. (ОСОБА_6) позов про стягнення заборгованості, що виникла через не виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 420023 від 01.08.2004 задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Екос" на користь ТОВ "Центр інфотехнологій" 931052,32 грн. основного боргу, 28698,12 грн. інфляційних втрат, 77690,88 грн. 3% річних.

Рішення мотивовано тим, що відповідач, всупереч умовам вищенаведеного договору, допустив виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію, що (з урахуванням договорів факторингу від 28.09.2012 № 28/09/12 та від 04.10.2012 № 04/10/12) є підставою для стягнення заборгованості та нарахування санкцій у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2014 р. (судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А.) рішення господарського суду м. Києва від 05.03.2014 р. залишено без зміни.

Дочірнє підприємство "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" в касаційній скарзі просить судові рішення та постанову господарських судів скасувати з підстав порушення процесуальних та матеріальних норм права, в позові відмовити.

Скаржник вважає, що позивач не довів обставин належного повідомлення про укладення договорів факторингу, тому він не був обізнаний про зобов'язання перед позивачем, тому суд дійшовши висновків про доведення цих обставин з порушенням вимог ст.ст. 33, 34, 84 ГПК України; спірна заборгованість була предметом судового розгляду у інших справах у яких прийняті відповідні рішення суду, тому не може бути повторно стягнута; судом порушені вимоги ст.ст. 257, 268 ЦК України про позовну давність, оскільки спірна заборгованість існує більш як три роки; оскільки скаржник не був належно повідомлений про виникнення зобов'язань перед позивачем, тому у позивача відсутні підстави для застосування визначеної ст. 625 ЦК України відповідальності за порушення виконання зобов'язання.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер" (перейменовувалось в подальшому на Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "Дартеплоцентраль", Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" та Публічне акціонерне товариство "Екостандарт" (енергопостачальна організація за умовами договору) та відповідачем в особі його житлового управління "Лівобережне" (останнє не є юридичною особою) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023 (далі - договір), за умовами якого енергопостачальна організація постачає теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення в період опалювального сезону, та для потреб гарячого водопостачання протягом року, яку відповідач зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі.

У відповідності до пунктів 6.4, 6.5 договору, відповідач щомісячно з 12 по 14 число отримує від енергопостачальної організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць, один примірник підписаного акту відповідач повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця, і самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Суд дійшов висновку про те, що передбачені умовами пунктів 6.4, 6.5 договору документи отримувались відповідачем від енергопостачальної організації (що підтверджується доданими до матеріалів справи реєстрами надання документів), проте не повертались стороною енергопостачальній організації підписаними.

Таким чином, суд визнав, що неповернення та непідписання актів прийнятої теплової енергії не свідчить про безпідставність здійснених енергопостачальною організацією нарахувань плати за теплову енергію та не є порушенням умов договору з боку енергопостачальної організації, оскільки відповідно до вищенаведених пунктів, саме на відповідача покладено обов'язок отримувати ці документи від енергопостачальної організації, повертати підписані та сплачувати за спожиту теплову енергію.

Як встановлено судом зобов'язання за договором щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались енергопостачальною організацією належним чином та в повному обсязі, що підтверджується залученими до матеріалів справи відомостями обліку споживання теплової енергії (особистими картками) за період з грудня 2010 року по червень 2012 року, та інформацією про тарифи, що діяли станом на згаданий час споживання теплової енергії і наведені у наданому суду розрахунку фактичного споживання теплової енергії.

Скаржник не доводить обставин розбіжностей щодо обсягів та якості поставленої енергопостачальною організацією відповідачу теплової енергії по договору за вищевказані періоди.

Належними доказами, наявними в матеріалах справи (зокрема, довідками про надходження коштів, особистими картками та банківськими виписками) підтверджується, що останній платіж відповідача (часткове погашення основної заборгованості) відбулося у вересні 2012 року. Після чого сума непогашеної заборгованості за вказаний період становила 931052,32 грн.

Факт наявності у відповідача заборгованості за поставлену та спожиту по договору у період з 01.12.2010 по 30.06.2012 теплову енергію в сумі 931052,32 грн. підтверджений матеріалами справи (зокрема, реєстрами погашення заборгованості, довідками про надходження коштів за спірним договором, актами приймання-передачі товарної продукції за спірний період, тощо) та відповідачем не спростовуэться.

В подальшому 28.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Екостандарт" та Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк", а 04.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк" та позивачем були укладені договори факторингу № 28/09/12 та № 04/10/12 відповідно (далі - договір факторингу), згідно з якими позивачу було передано право вимоги, серед іншого, за зобов'язаннями, що виникли з договору (включаючи рішення судів).

За приписами ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Суд встановив, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 02.10.2012 позивачу було видано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи з додатком серії ФК № 339, згідно якого позивачу надано дозвіл на здійснення факторингової діяльності.

Так, у відповідності до п. 1.1 договорів факторингу, право вимоги, що перейшло до позивача, означає всі права вимоги позивача до боржників (одним з яких є відповідач) за основним договором (перелік договорів, до якого віднесено і договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023) на дату відступлення прав вимог (тобто, на дати укладення договорів факторингу - 28.09.2012 та 04.10.2012 відповідно), включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора, щодо виплати коштів, штрафів, пені та будь-яких інших сум за основним договором та/або які передбачені законодавством, що належать до сплати клієнту за основним договором, що підтверджуються розрахунком заборгованості за основним договором підписаним клієнтом на дату набрання чинності цим договором. Загальна сума заборгованості боржника перед клієнтом за основним договором станом на 28.09.2012 становить 118628624,42 грн.

Скаржник заперечує виконання сторонами договору факторингу обов'язку щодо повідомлення його як боржника про укладення вищезазначених договорів факторингу та обов'язку щодо виконання зобов'язань перед іншим товариством (фактором), що передбачено положеннями ЦК України, а також визначено у самому договорі факторингу.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, наслідком можливого неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, є ризик для нового кредитора настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові, таке виконання буде вважатись належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України).

Пунктом 4.5. договору факторингу передбачено, що фактор в строк до 5 рабочих днів з дати відступлення права вимоги повинен оформити та надіслати повідомлення про відступлення для боржників.

За приписами ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Суд дійшов висновку стосовно того, що матеріали справи містять належні докази повідомлення відповідача на його адресу місцезнаходження, в тому числі і через його житлове управління "Лівобережне", про укладення договору факторингу, про що свідчать залучене до позову повідомлення № 10-10-12/420023 від 10.10.2012 та реєстри про його направлення засобами поштового зв'язку. Крім того, вищевказане повідомлення № 10-10-12/420023 вказує на відступлення позивачу прав кредитора саме енергопостачальною організацією.

При цьому, докази направлення повідомлення слід визнати належними в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, оскільки складання списку (реєстру, засвідченого уповноваженою особою відправника, а також печаткою поштового відділення) передбачено п.п. 66-68 Постанови КМУ від 05.03.2009р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» та застосовується у разі відправляння згрупованих поштових відправлень. В свою чергу, оригінал списку рекомендованих листів (оригінал якого було досліджено в судовому засіданні та копія якого наявна в матеріалах справи) містить усі необхідні реквізити, визначені законодавством (в тому числі і дату надсилання відправлень, яка міститься на штемпелі поштового відділення).

За таких обставин доводи про відсутність доказів повідомлення скаржника про зміну кредитора в зобов'язанні - є необґрунтованими та безпідставними.

Скаржник стверджує, що позивач отримав лише право вимоги за судовими справами, наведеними в додатку №4 до договорів факторингу, за якими була пред'явлена до виконання попереднім кредитором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2010 по справі № 7/170 було стягнуто з відповідача на користь ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "Дартеплоцентраль" відповідну заборгованість за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023 за період з грудня 2009 по лютий 2010, тоді як предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості за тим самим договором за інший період, а саме з грудня 2010 по червень 2012 року.

В усіх інших рішеннях, які відповідач надав в якості доказу подвійного стягнення, також були задоволені позовні вимоги за інші періоди:

У справі Господарського суду міста Києва № 52/63 позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов'язань лише за листопад 2008 року; у справі Господарського суду міста Києва № 37/11 - за листопад 2007 року; у справі Господарського суду міста Києва № 25/622 - за жовтень 2007 року; рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 по справі № 52/789 стягнуто заборгованість за листопад 2009 року; рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2011 по справі № 42/425 стягнуто заборгованість за листопад 2010 року;

Висновки суду в цій частині скаржником не спростовано.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що за неналежне виконання відповідачем умов договору по оплаті наданих енергопостачальною організацією послуг, за відповідачем рахується непогашена заборгованість за спожиту в період з 01.12.2010 по 30.06.2012 теплову енергію в сумі 931052,32 грн. (яка підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи та не спростована апелянтом).

При цьому, право вимоги позивача на зазначену заборгованість є безспірним, передбачено умовами договору факторингу та відповідає нормам чинного законодавства, а відтак позовна вимога про стягнення 931052,32 грн. основної заборгованості правомірно задоволена судом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що умовами договору факторингу (п. 1.1.) сторони передбачили перехід права вимоги позивача до відповідача включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора (в тому числі щодо виплати коштів, штрафів, пені та будь-яких інших сум за основним договором та/або які передбачені законодавством), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду в частині того, що позивач правомірно скористувався наданим йому правом та заявив до стягнення в судовому порядку окрім основної суми заборгованості також суму відповідних штрафних санкцій.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, відповідач повинен неси відповідальність за порушення зобов'язання встановлену договором або законом.

Враховуючи встановлене, суд правомірно дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення 28698,12 грн. інфляційних втрат та 77690,88 грн. 3% річних за заявлені позивачем періоди.

Твердження скаржника про пропуск позовної давності відхиляються, оскільки матеріалами справи (зокрема, довідками про надходження коштів, особистими картками та банківськими виписками) підтверджується здійснення відповідачем поступових оплат (остання з яких була у вересні 2012 року) у зв'язку з чим, відбулось переривання строку позовної давності на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України, а заборгованість, яка мала місце у грудні 2010 року вже була погашена у липні 2011 року, тому пропущення строку позовної давності (як за основним зобов'язанням, так і за нарахованими штрафними санкціями) не відбулося.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає апеляційну постанову такою, що відповідає нормам матеріального права, тому залишає її без зміни, а в задоволенні скарги відмовляє.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у справі № 910/438/14 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун