Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Київ К/9991/18538/11

№ К/9991/18538/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва, Державної податкової адміністрації у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.09.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011

у справі № 2а-5507/10/1470 Миколаївського окружного адміністративного суду

за позовом фізичної особи-підприємця (СПД) ОСОБА_4

до 1. Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва,

2. Державної податкової адміністрації у Миколаївській області

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.09.2010. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва від 25.08.2010 № 0001072300 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 13765,00 грн. та рішення ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва від 25.08.2010 № 0001092300.

У касаційній скарзі ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва та ДПА у Миколаївській області просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 30.07.2010 № 0481/14/00/23/НОМЕР_3 та від 30.07.2010 № 0484/14/00/23/НОМЕР_3. Так, відповідно до висновків ДПІ, викладених в першому із цих актів, СПД ОСОБА_4 порушила норми пунктів 12, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (Закон № 265/95-ВР), пункту 1 ст.7 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» внаслідок не забезпечення відповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі готівкових коштів, зазначеній у денному звіті РРО, на 267,00 грн.; не ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку за місцем реалізації товару на загальну суму 6882,50 грн.; не забезпечення розміщення торгового патенту в доступному для огляду місці.

Відповідно з висновками акту перевірки від 30.07.2010 № 0484/14/00/23/НОМЕР_3 СПД ОСОБА_4 порушила норми пункту 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки не ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку за місцем реалізації товару на загальну суму 926,00 грн.

На підставі цих актів перевірки ДПІ прийняті рішення від 25.08.2010: № 0001072300 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15100,00 грн., № 0001082300 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3,55 грн. та № 0001092300 - про застосування фінансових санкцій у сумі 1852,00 грн.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, передбаченому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами , що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів( наданих послуг).

Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

За змістом вказаних норм обов'язок ведення обліку товарних запасів покладений на суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які перебувають на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, у той час як ті, що перебувають на спрощеній системі відповідно до норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», облік товарних запасів не повинні вести.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 11.06.2013 у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова Державної податкової служби України, третя особа - Державна податкова адміністрація у Харківській області (правонаступником якої є Державна податкова служба у Харківській області Державної податкової служби України), про визнання протиправним та скасування рішення.

Згідно зі ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Висновки судів попередніх інстанцій не відповідають вказаній правовій позиції Верховного Суду України, оскільки, задовольняючи позовні вимоги, суди, за встановленого у судовому процесі факту перебування позивача на час здійснення перевірки на загальній системі оподаткування, обліку та звітності з огляду на здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами на підставі відповідних ліцензій, дійшли висновку, що законодавством не встановлений порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців безвідносно до виду системи обліку, оподаткування та звітності, на якій перебуває такий суб'єкт підприємницької діяльності.

У силу норм частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволення позову не переглядаються.

Відповідно до ст. 225 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині..

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва, Державної податкової адміністрації у Миколаївській області задовольнити частково, змінити постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош