Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Київ К/9991/57921/11

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Головного управління юстиції у Хмельницькій області, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та утриманого податку з доходів фізичних осіб за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що працює суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області. З 1 січня 1995 року по 31 грудня 2002 року Хмельницьким обласним управлінням юстиції, а з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Хмельницькій області позивачу виплачувалась заробітна плата не в повному обсязі. Аудиторською перевіркою правильності нарахування та виплати заробітної плати встановлено, що при формуванні кошторису фонду оплати праці на 1995 - 2005 роки не повністю нараховано та виплачено окремі види надбавок, доплат, щомісячних премій тощо. Крім того, стверджує, що в період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року із заробітної плати позивача безпідставно утримувався податок з доходів фізичних осіб, хоча згідно пунктом 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95 судді звільнені від сплати прибуткового податку. Просила з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 2 вересня 2010 року стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням компенсації за втрату її частини у зв'язку з затримкою термінів виплати на час розгляду справи; стягнути утриманий податок із заробітної плати в розмірі, встановленому судово-економічною експертизою.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням раніше проведених виплат. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати з донарахованих сум заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати за проведення експертизи в розмірі 4341,12 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Державної судової адміністрації України, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 22 червня 1987 року працювала народним суддею Славутського районного суду Хмельницької області. 6 квітня 1990 року рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів обрана народним суддею Славутського міського народного суду. Указом Президента України від 28 листопада 1995 року №1096/95 призначена суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області. Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року №3218 обрана суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області безстроково.

Основним нормативно-правовим актом, який регулював питання оплати праці суддів на час існування спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів». Цей Закон встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо належного рівня оплати праці. Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідачів недонарахованих та недоплачених сум надбавок, оскільки Указ Президента України «Про надбавки до посадових окладів за кваліфікаційні класи суддів і арбітрів» від 17 жовтня 1994 року № 614/94, Указ Президента України від 19 вересня 1996 року №856/96, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95, Указ Президента України «Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи» від 21 серпня 1999 року №1048/99, постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» від 13 грудня 1999 року №2288 передбачають право, а не обов'язок встановлювати надбавки та премії для суддів та містять застереження про можливість здійснення таких виплат у межах наявних коштів на оплату праці. Крім цього, надбавки, визначені зазначеними указами Президента України, призначались та виплачувались виключно у індивідуальному порядку при наявності відповідних підстав, передбачених цими указами, та повинні були оформлюватись відповідними наказами голови суду відносно позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача компенсації утриманих сум податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року, прийшли до висновку, що розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці суддів» від 20 січня 2004 року №22-р дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Враховуючи положення пункту 22.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», застосування даного розпорядження не може бути пріоритетним перед цим законом. Пункт 22.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачає компенсацію втрат доходів від сплати податку з доходів суддів.

Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.

Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У період до 1 січня 2004 року відповідно до положень Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/95 заробітна плата суддів була звільнена від обкладання прибутковим податком.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV, який не передбачав пільг для суддів при сплаті цього податку.

Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів» від 20 січня 2004 року № 22-р.

Згідно з пунктом 1 цього розпорядження Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. У пункті 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Таким чином, у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р йдеться не про повернення будь-яких податкових платежів, а про компенсаційні виплати у зв'язку з можливим зменшенням заробітної плати суддів лише протягом 2004 року. Підстави для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком після набрання чинності Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в 2005 році відсутні.

Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.

Враховуючи зазначені вимоги розпорядження, суди при розгляді справи повинні були встановити розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 за IV квартал 2003 року, а також розмір нарахованої позивачу заробітної плати за кожен місяць 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб, визначити різницю у втраті заробітку, якщо така мала місце, та вирішити питання про стягнення цієї суми на користь позивача.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 1 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Постановою Кабінету Міністрів України 30 червня 2005 року №514 установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Відповідно до додатку 6 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 посадовий оклад судді Нетішинського міського суду Хмельницької області становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності не з 1 червня 2005 року, а з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в частині зобов'язання Державної судової адміністрації України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та компенсацію втрати частини заробітної плати, послалися на висновок судово-економічної експертизи Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1257 від 8 грудня 2010 року, яким встановлено наявність заборгованості перед позивачем по заробітній платі за вказаний період, а також розмір компенсації за порушенням строків її виплати.

Поряд з цим, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували зазначені постанови частково, лише у частині розміру посадового окладу позивача, і не врахували при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514, крім розмірів посадових окладів, встановлено, що преміювання Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України здійснюється щомісяця в розмірі до 10 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; зазначеним посадовим особам надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288, не встановлюється, преміювання відповідно до зазначеної постанови не здійснюється.

Суди першої та апеляційної інстанцій також не врахували тих обставин, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061 , статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Зазначеними указами Президента України суддям встановлювались різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Ці укази Президента України втратили чинність з 1 січня 2006 року.

Таким чином, Кабінет Міністрів України з 1 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 1 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених указів Президента України в частині оплати праці суддів.

Враховуючи викладене, заробітна плата суддів з 1 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 1 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 1 червня 2005 року повинні відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року.

Крім цього, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли також до помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не нарахованої їй відповідачем, то така вимога задоволенню не підлягає.

В доводах касаційної скарги відповідач зазначив, що асигнування, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати суддям, не передбачені у Державному бюджеті України, через що не були передбачені й у кошторисах видатків Державної судової адміністрації України, а тому підстави для виплати заробітної плати позивачу у збільшеному розмірі відсутні.

Проте з таким твердженням Державної судової адміністрації України погодитись не можна, оскільки Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що безпідставним є посилання на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 2, 210, 220, 221, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року скасувати.

Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Головного управління юстиції у Хмельницькій області, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі у відповідності до вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та виплати компенсації втраченого заробітку за період 2004 року направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.