Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2014 р. м. Київ К/800/37192/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.

Голяшкін О.В.

Логвиненко А.О.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року у справі за позовом ПАТ "Мотор Січ" до Запорізької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Мотор-Січ» звернувся із адміністративним позовом до суду до Запорізької митниці, просив визнати протиправним та скасувати рішення №112000003/2012/000570/2 від 14.03.2012 року з митної оцінки товару, визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №112010000/2/00020.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року, позов задоволено у частині визнання протиправним та скасування рішення Запорізької митниці №112000003/2012/000570/2 від 14.03.2012 року про визначення митної вартості товарів, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Запорізька митниця подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.03.2012 року ВАТ "Корпорація ВСМПО-АВІСМА м. Верхня САЛДА" (Росія) згідно умов контракту №80429602ТКА від 01.10.2008 року позивачу ПАТ «Мотор-Січ» поставлений товар - листи, прутки та стрічки з титанових сплавів (далі - товар), в кількості 14 660 кг.

Позивачем шляхом подання вантажної митної декларації №112010000/2012/000457 від 05.03.2012 року заявлено митну вартість товару, визначену за методом оцінки №1 за ціною контракту з розрахунку 310 доларів за тонну, або 44.67 доларів США за 1 кг, виходячи з ціни контракту.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем надані такі документи: контракт, додаткові угоди, специфікації, рахунки-фактури, сертифікати якості, калькуляції транспортних витрат, платіжні доручення, та ВМД іноземної країни № 10509050/210212/0000656 від 21.02.2012 року.

На підставі п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (далі - Порядок) Запорізька митниця запросила додаткові документи для визначення митної вартості, а саме: відповідну бухгалтерську документацію: копії первинних бухгалтерських документів (рахунків) згідно з якими товар було знято з обліку (балансу) виробником, випущено зі складу виробника; видаткові накладні; інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів за власним бажанням декларанта. Запис було зроблено 05.03.2012 року, декларант з ним ознайомився у той же день.

Проте, додатково запитувані документи ПАТ «Мотор-Січ» не подало.

Митним органом на підставі положень ст. 265 МКУ, вимог п. 14 Порядку був застосований третій метод (за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів), а саме: збільшено митну вартість товару з 19 184 652,18 руб. РФ (44.67 доларів США за 1 кг) до 21 594 622 руб. РФ (50,29 доларів США за 1 кг), про що митним органом було прийнято рішення про визначення митної вартості товару №112000003/2012/000570/2 від 14.03.2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що об'єктивні обставини та обґрунтовані сумніви щодо достовірності наданих позивачем відомостей про митну вартість товару за першим методом на підставі наданих документів у митного органу були відсутніми, тому відсутні підстави для визначення митної вартості товару за 3 методом.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується у зв'язку з таким.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (частина 1 статті 260 Митного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи (частина 2 статті 262 Митного кодексу України).

Пунктом 7 Порядку, визначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ст. 265 Митного кодексу України, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості, дотримуючись процедури, встановленої законодавством.

Відповідно до п. 11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів, це можуть бути: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.

Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

Висновки судів попередніх інстанцій про непроведення митним органом процедури консультацій з декларантом спростовується тим фактом, що митниця відповідно до вимог пункту 11 Порядку, з метою перевірки дотримання вимог статті 265 МК запропонувала надати додаткові документи. Проте, зазначені документи декларант не надав.

Стосовно обґрунтованості сумнівів митниці щодо достовірності наданих позивачем відомостей про митну вартість товару за першим методом колегія суддів виходить із такого.

Згідно з пунктом 11 Порядку декларування для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Аналіз наведених норм, а також Порядку здійснення контролю та Порядку декларування дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Порядком здійснення контролю передбачено, що послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення митного контролю і митного оформлення товарів визначається ДМСУ.

Відповідно до пункту 3 наказу ДМСУ від 24.06.2009 року № 602, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 21.07.2009 року № 669/16685, яким затверджено порядок роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, передбачено, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та прийнятті рішень як джерело інформації використовуються спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси електронно-автоматизованої інформаційної системи ДМСУ.

Враховуючи зазначені норми, колегія суддів дійшла висновку, що наявність в ЄАІС ДМСУ інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до п.14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи, або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Позивач не надав витребувані документи, що позбавило митний орган можливості застосування першого методу. Про неможливість, у зв'язку із вказаними обставинами, застосувати перший метод визначення митної вартості товару митниця зазначила у своєму рішенні.

У зв'язку з відсутністю умов, передбачених статтею 268 Митного кодексу України (оцінка за ціною угоди щодо ідентичних товарів), застосувати 2 метод не було можливим, про що митниця також зазначила у своєму рішенні.

Отже, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій відносно того, що відповідач консультацій з підприємством не проводив та не надав доказів послідовності застосування методів визначення митної вартості.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним визначення відповідачем митної вартості товарів за третім методом (метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів) згідно статті 269 Митного кодексу України, що свідчить про правомірність оскаржених рішень, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо скасування вказаних рішень є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального, що є підставою для ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року у цій справі скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у позові ПАТ "Мотор Січ" до Запорізької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: